Найяскравіший спогад дитинства – коли старші хлопці взяли мене за руки-ноги. Розгойдали й кинули у воду за декілька метрів від берега. Коли випірнув, було відчуття життя. Як друге народження. Мав 6 років.
Мама була надзвичайно світлого розуму. Людяна, бо виховувалася в дитячому будинку. Батько – дуже темпераментний, із постійними спалахами гніву. До кінця життя в нас були напружені стосунки. Мав комплекс мужчини. Під час війни його пацаном вкинули в паровоз, і він кочегаром дійшов аж до Кракова. Потім став машиністом усіх можливих залізничних видів транспорту.
Якось без дозволу батьків пішов із 5-річною сестрою на Самару (річка, притока Дніпра. – "Країна"). Ми довго там плавали. Години за дві дивлюся – батько біжить крізь лісосмугу. На мені був патронташ, кулеметна стрічка. Після війни їх там багато знаходили. Батько зірвав її з мене. Так бив тією стрічкою, що ледве не вбив. Я тоді образився, а тепер залюбки згадую. Бо він дуже переживав. Не так за мене, як за сестру.
Перший серйозний вірш написав у 10 років. Після того як сусід застрелив мого пса, бо той гавкав і заважав йому спати. Сусідові помстився за деякий час – побив йому всі вікна.
Батько прочитав цей вірш, сказав: "Слухай, та ти ж Пушкін". І побіг у школу. Вірш надрукували у стінгазеті.
В мені загинув кінолог. Дуже люблю собак – серйозних красивих псів. Хоча і сук іноді.
У юності, під час прогулянки, якось відпустив свого пса, він побіг уперед і потрапив під постріл. Я побачив того мужика, який стріляв. Намагався наздогнати, але він утік. Біг, щоб знайти собаку, весь час бачив кров, а потім вона зникла за колією. Думав, що пес здох. Згодом із хлопцями в лісі натрапили на бродячу зграю. Я не міг його не впізнати – вівчарку серед дворняг. Почав кликати. Він зупинився, підпустив мене метрів на 20. Я бачив вираз його очей. В них було написано: "Ах ти сука, людино". Зрозумів: він думає, що то я стріляв. Більше ніколи його не бачив.
Іноді вбити людину – менший гріх, ніж застрелити безневинного собаку.
Коли вчителював, стосунки з учнями складалися по-різному. Були такі, що зґвалтували втрьох доярку. Бригадир упіймав їх, прив'язав до ланцюга і вів через село, як німецьких бранців.
Завжди мав довге золотисто-біле волосся. Як почалися проблеми з жінкою, став сліпнути, випадали зуби й волосся. Тоді постригся – у 45 років.
Глибокі стреси після розлучення змусили надовго замовчати – доки не відійшов. Бо кому потрібні плачі?
Під час навчання у Дніпропетровську викликали на кафедру. Там чекав чоловік у цивільному. Каже: "Виходь і не озирайся. Внизу стоїть "Волга". І ти починаєш думати, що й де сказав по п'яні. Чи може в подруги з літінституту знайшли машинопис "Камасутри"? Везуть у невідомому напрямку із заштореними вікнами. Попереду сидить чувирло з сивою поволокою в очах. Потім цілий день мурижать, доки не завербують. Але хрєна – мене не завербували. Випитували про кращих викладачів, студентів. Лайном не цікавилися.
Галя, яка народила Мілу Йовович, – моя однокласниця. Я з нею дуже глибоко приятелював. Її гебня переслідувала, у психушку запроторила. Провідував її там.
На початку 1990-х хотіли вбити за 12 гривень. Уночі троє молодиків напали, щоб відібрати гроші. Одного вирахував – працює охоронцем у нічному клубі поряд із видавництвом. Хочу покарати його, але як – поки що не придумав. З рук йому це не зійде – за все у житті слід відповідати.
Якось ішов з другом повз Київський вокзал уночі. Неподалік паркану 2-метровий вовкулака ґвалтував жінку. Перед тим душив – на шиї була ганчірка. Не знаю його долі, але, мабуть, я з нього каліку зробив. Уранці та жінка подзвонила й подякувала. Виявилося, вона телефоністка з вокзалу і йшла на нічну зміну.
На початку 1990-х хотів вилетіти в Литву, мав рекомендаційні листи. Після роботи працював вантажником, як проклятий, на шинному заводі, назбирав чимало бабок. Коли мав летіти, зібралися мої дніпропетровські друзі. За дружньою розмовою і за серйозною чаркою переконали мене не летіти. Тоді за вечір пропив усі гроші – 260 рублів.
Поезія фіксує те, що неможливо не зафіксувати.
Є вірші, про які знаєш, що це тобі сказав Господь Бог. І що краще ніхто не зробить.
Українці – могутня нація. Та поки що ми цього не усвідомлюємо.
3 січня двоюрідний брат Василь повертався машиною додому, й у нього стався інфаркт. Зайшов до хати, помер. 10 лютого – на 40-й день по цьому – поїхав у Дніпропетровськ. Після поминок зустрівся із другом-художником. Сиділи в кав'ярні, пили чай. Раптом мені телефонують і кажуть: "Юрій, ти, здається, став Шевченківським лауреатом". Ніякої радості не відчув. Бо душа боліла за братом і перед очима стояло його обличчя.
Закохуюся часто. Це – від мами. Якось після смерті батька казала мені: "Тут, у сусідньому під'їзді, живе грузин. Йому 86 років, але він дуже красивий і стрункий. Ну, справжній цар". Мамі було 82.
Уперше закохався 10-річним. Доки дівчина не відповідала взаємністю, страшно переживав – хоч із мосту стрибай. Але коли відповіла, зрозумів: взаємність мені не потрібна. Відчував потребу лише у стражданнях, які приносило це кохання.
У житті легковажив багатьма речами, й Бог мене за це досі карає.
Часто люди одружуються з тими, кого не люблять. А кохану людину чомусь тримають на віддалі.
Головне в будь-яких стосунках – щоб не було підлості.
Бах, Вернадський, Босх і Городецький для мене теж поети. Просто у своїй творчості вони використовують інші засоби.
Буває, чую якийсь голос: "Зараз тебе зраджує кохана жінка". Думки про це проганяю, бо вони здаються маячнею. А за три місяці дізнаюся, що це була правда.
У стані безвиході сповідаюся. Після цього все стає на місця.
Кажу собі: "Я народжений, щоб перемагати". Ще не було таких екстремальних ситуацій, які довели б мені протилежне. Але це не означає, що їх взагалі не може бути.
Я не боягуз, але страх часто відчуваю. Завдяки йому мобілізуюся.
Пережив декілька смуг безгрошів'я. Через це розпалася моя перша родина. Не зміг тоді заробляти стільки грошей, скільки було потрібно. Міг би заробляти більше, якби погодився співпрацювати із владою. Пропонували навіть стати першим секретарем райкому. Та не хотів іти проти свого єства.
Бог дає кожному можливість розбагатіти. Але не всі здатні побачити цей шанс.
Людина має бути порядною й розумною. Решта мене не цікавить.
Простити людину можна двічі. Якщо помиляється втретє, то краще розійтися, щоб не накликати на себе ще більшої біди.
Щастя – коли можеш передати словом те, що відчуваєш.
Вороги потрібні, щоб завжди бути у формі.
8 
35413
Коментарі