ПЕРШЕ, ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ В АРМІЇ, – ПОВІДБИРАТИ В СОЛДАТІВ МОБІЛЬНІ ТЕЛЕФОНИ, СМАРТФОНИ І ПЛАНШЕТИ, – ВВАЖАЄ ВОЛОНТЕР, ПОМІЧНИК МІНІСТРА ОБОРОНИ І РАДНИК ПРЕЗИДЕНТА ЮРІЙ БІРЮКОВ
Як волонтер на потреби антитерористичної операції ви зібрали понад 50 мільйонів гривень. Зараз люди жертвують менше?
– В рази. Комусь набридло, а в когось закінчилися запаси, ресурси. Зрештою, у нас – перемир'я. Гинуть не сотні й десятки за день, а одиниці. Хоч це теж жахливо. У новинах менше негативу, нема теми мобілізації. Відповідно, "моего мужа отправляют на передовую голым-босым" – теж нема. Градус у суспільстві почав спадати. Але з економікою біда, і взагалі в країні – біда. Долар росте, там погано, і тут – не краще. У людей фізично гроші закінчуються. Вже на себе не дуже вистачає, а не те, щоб комусь допомогти. Тому я й завів у Міністерство оборони 12 волонтерів. Вони не крадуть, не думають про відкати. Довели це своєю роботою.
Що зі 150 мільйонами гривень, які пожертвували армії через мобільні телефони?
– Чомусь усі вирішили, що вони надходять на рахунки Міноборони. Ні, ці гроші поступають на казначейські рахунки, і їх контролює Міністерство фінансів. Міноборони не має прямого доступу до цих коштів. Воно просить гроші в Кабінету Міністрів, бо треба купити це, це і це. Зараз виконуються підписані контракти. Щотижня моніторяться гроші, які ще в нас залишилися. З оплатами маємо встигнути до кінця року, бо тоді доведеться невикористані кошти повернути. Це – бюджетний кодекс, по-іншому не можна.
Скільки Україна витратила на війну – станом на зараз?
– Десь, 12 мільярдів гривень. Воюючі країни витрачають у десятки, сотні разів більше. Але для нашої економіки такі суми – непідйомні. В останні роки Міністерству оборони на всю форму, екіпіровку, взуття, мило, постільну білизну виділяли 60 мільйонів гривень. Цього року речовий департамент отримав приблизно 700 мільйонів. Екіпіровка одного бійця, недорога й не найкращої якості, обходиться десь у 5,5 тисячі гривень. У нас 200 тисяч бійців. Виходить – потрібно мільярд сто мільйонів гривень. І це лише на форму. Не кажу про намети, пічки, інше. Нам же надали на все 700 мільйонів. Тому армія роздягнута.
Як це виправити?
– Треба працювати. Бюджет формується за рахунок податкових відрахувань, зокрема, із зарплат. Скільки відсотків населення отримують заробітну плату в конвертах? Потрібно запустити економіку, залучати зовнішні позики, просити допомоги у великого бізнесу. Це те, чим доводиться займатися постійно. Ми весь час шукаємо гроші. Інша річ: треба навчитися правильно й ефективно витрачати ті, які нам надходять. Не допускати їх розкрадання. Це основна мета команди з 12 волонтерів, які прийшли в Міноборони. На смішні зарплати: ставка – 1300 гривень. За рахунок благодійних коштів доплачуватимемо цим людям, щоб комфортно себе почували.
Недавно Укроборонпром звинуватили в продажі 27 тисяч автоматів приватним фірмам під час війни.
– А в чому проблема? У нас автоматів – кілька мільйонів. Засипатися ними можна. Боєприпасами – теж. Лежать і іржавіють. Стрілецької зброї вистачить на кілька десятиліть війни. Навіщо стільки?
Солдати нарікають, що їм за свій рахунок доводиться модернізувати автомати.
– Модернізувати – так. Я теж за свої гроші це робив. Поставив модний ізраїльський приклад. Але, вибачте, це вже тюнінг. В автоматі Калашникова ремонтувати нічого, бо він не ламається. Але в цій війні майже не було прямого вогневого контакту. Тип бойових зіткнень – артилерія і важка броньова техніка. От цього якраз у нас майже нема.
Ви були невдоволені колишнім міністром оборони Валерієм Гелетеєм. Суспільство пов'язує з ним трагедію під Іловайськом.
– До Іловайська Гелетей не має ніякого стосунку. Міноборони – це постачальний орган, а війну веде Генеральний штаб. У мене до Гелетея були претензії, що не займався постачанням армії. Зате для чогось їздив у зону АТО. Міністрові оборони там робити нічого. Він повинен керувати забезпеченням Збройних сил із Києва. А Гелетей більшість свого часу провів в АТО.
Хотів заробити бали перед президентом, що начебто швидко звільняв окуповані міста?
– От це мені в ньому й не подобалося. Гелетей займався чим завгодно, окрім своєї прямої роботи. Полторак (Степан Полторак – теперішній міністр оборони. – "Країна") може організувати весь процес. Наприклад, привів нас, волонтерів, працювати в Міноборони.
Перше, що треба зробити в армії – повідбирати в солдатів мобільні телефони, смартфони й планшети. Не можна спілкуватися з рідними щодня й розповідати, де перебуваєш. 90 відсотків потрапляння наших колон у засади – не через зради, а тому що бійці тринділи по мобільному. І гинули люди.
Суспільство взагалі не повинне обговорювати в такому обсязі все, що відбувається в армії. Звісно, громадський контроль потрібен. Але от боєць сидить зі смартфоном і читає Facebook, де суцільні істерики: нас зрадили, нас зливають. Хтось задумується про моральний стан бійця? Думаю, відповідальність за трагедію в Іловайську лежить і на всіх тих, хто про це писав у соцмережах. Семен Семенченко (командир батальйону "Донбас". – "Країна") у приватній бесіді визнав це.
72-а і 79-а бригади в липні перебували в оточенні в секторі "Д". Це – Мар'їнка, Дмитрівка, Савур-Могила. Їх було значно більше, ніж в Іловайську – 4,5 тисячі бійців. Але ніхто не галасував на цю тему, і хлопці змогли прорвати кільце й вийти. Втратили п'ятьох людей. А під Іловайськом противник вирішив: це для нього – сафарі і справа честі угробити групування, про яке трубить вся Україна. Так само і з розбитим 32-м блокпостом (наприкінці жовтня біля села Сміле на Луганщині. – "Країна").
Коли суспільство у соціальних мережах починає масову дискусію, треба розуміти: нічого доброго не буде. Як і від перекриття доріг чи пікетів під Адміністрацією президента. У нас були і є проблеми з Генштабом і недосвідченістю командирів. У нас взагалі багато проблем. Але не треба всім публічно вчити армію, як правильно воювати. Не знаючи ні про її резерви, ні про артилерію, танки, моральний стан.
Можливо, це відбувається тому, що армія не демонструє очевидних успіхів?
– Але контрольована бойовиками територія зменшилася втричі, порівняно з травнем. І Росії, щоби втримати ситуацію, довелося вводити сюди свої війська. Вони поки що сильніші за українські. Але Донецький аеропорт досі наш.
Росіяни за два дні захопили частину української території у серпні.
– Своїми обговореннями ми деморалізуємо нашу армію. Масова істерика створила їй такий негативний імідж, що добровольці зараз не хочуть іти служити. Із 200 тисяч військовослужбовців боєздатних десь 40 тисяч. В АТО стільки й воює.
Позавчора Жора Тука з Ромою Синіциним – двоє відомих волонтерів – публікують фотографії натільної білизни 128-ї гірсько-піхотної бригади, криють матами Міноборони, бо "вони, сволочі, поставили ось цю штуку під виглядом термобілизни". Піднімаю документи. 128-й гірсько-піхотній бригаді Міністерство оборони за останні шість місяців жодної білизни не постачало. Але взяли й розкрутили цю історію.
Інший волонтер почав кричати, що в 95-й бригаді в Житомирі солдатів нагодували чи то вареною кількою, чи то чимсь іншим. Але Міністерство оборони до харчування солдатів ніякого стосунку не має. Завдяки ідіотській реформі Анатолія Гриценка (міністр оборони у 2005–2007 роках. – "Країна") це віддали комерційним підприємствам. І гівняною їжею солдатів нагодувало якесь ТОВ. Але в усьому винен міністр оборони. І заодно ще Порошенко. Бо він винен завжди.
Люди розчаровуються в його політиці. Немає реформ, провальні кадрові рішення.
– Міністерство оборони проводить реформи крутіше за будь-які інші. Наприклад, тут 12 волонтерів зайняли ключові посади. Днями підписали меморандум із PricewaterhouseCoopers (одна з провідних аудиторських компаній світу. У Міноборони здійснюватиме аудит і діагностику діяльності понад сотні підприємств. – "Країна").
Щодо кадрів. А в нас що – є магазин, де стоять на полицях міністри оборони з характеристиками "оце хороший – по п'ять, а це трохи гірший – по три"? Країна вижила завдяки президенту. Якби не підписали Мінських угод, росіяни вже були б у Києві.
Скільки ще триватиме війна?
– Це не від нас залежить. Ми захищаємо свою територію. Росія – ворожа держава. Усе це напруження триватиме, доки там не зміниться режим. Зараз українська армія здатна захистити рубежі, де стоїть. Найгарячіше в Дебальцевому, Щасті й Донецькому аеропорту. Буваю там щотижня. Наші втрати там у десятки разів менші, ніж у противника.
Що вас досі шокує в зоні АТО?
– Уже нічого. Мене шокує Київ та інші тилові міста. Добре, що тут мирне життя, й люди війни не відчувають. Я не прибічник депресії і паніки. Але й забувати про те, що там війна і гинуть хлопці, – не можна. І треба допомагати фронту.
Там зараз усі бійці у бронежилетах?
– Ми поставили 30 тисяч броників, а штаб АТО передає, що 5 тисяч вважаються втраченими. Питаю прямо: "Куди ділися бронежилети?" Відповідають: "Згоріли під обстрілом". – "Брешете, – кажу. – Під обстрілом броник носиться на собі. Говорю це як людина, яка там прожила п'ять місяців з останніх семи. Бронежилет – це останнє, що знімаєш. Навіть до туалету в ньому йдеш". П'ять тисяч бронежилетів – це п'ять тисяч трупів. На щастя, стільки в нас немає. Але це значить, що бійці, виходячи на ротацію, не здають майно, як мають це робити, а везуть із собою додому. Потім повертаються, але вже без броників. Просять нові.
Зброю теж вивозять?
– Її було багато на руках і до Майдану. В Києві, наприклад, 400 тисяч легально зареєстрованих одиниць нарізної зброї. У столиці чотири мільйони жителів. 20 відсотків із них – чоловіки боєздатного віку. Мене дивує, коли кричать, що треба легалізувати зброю. А хіба це заборонено? Я оформив дозвіл на нарізну зброю, пішов у магазин і купив. Увесь цей процес зайняв три тижні. І це може зробити будь-який громадянин України віком від 21 року.
5 
35413
Коментарі