До нової Конституції потрібно включити те, що відбулося на Майдані, – каже політик Роман Безсмертний
Яким було становлення української незалежності?
– Можливо, хтось зафіксував його датою 24 серпня. Для мене – це час від приходу Горбачова 1985 року до 1991-го – формального набуття незалежності.
Пам'ятаю фразу командира роти в армії: "Очередного выносят. Конец стране" (у березні 1985-го помер генеральний секретар ЦК КПРС Костянтин Черненко. Його наступником став Михайло Горбачов. – Країна). Маховик розкрутився. Було очевидно: відвертість, яку дозволяли собі офіцери, закінчиться розвалом Радянського Союзу.
Якою тоді уявляли Україну через чверть століття?
– Чітко усвідомлював кардинальну відмінність цінностей між українцями учорашнього і завтрашнього днів.
Моє покоління – це люди з двома педалями газу. Одна – 10 принципів будівника комунізму, а друга – 10 заповідей Христа. У нинішніх політиків уже немає першого, але немає ще й другого. У цьому трагізм. Нас очікує ситуація ціннісного провалу. Лише третє покоління не знатиме комунізму, але знатиме заповіді Христа.
Провалилися, коли викорінили марксизм-ленінізм і одразу не ввели християнства. Людина не може бути поза мораллю. Безбожники здатні лише руйнувати. Це – головна причина всього, що відбувається протягом останніх 25 років.
Які виклики перед країною були ключові?
– Найсильніший виклик – людина. Її не цінували на момент здобуття незалежності. Цей виклик працює й нині.
Є така унікальна фігура – Федір Шпиг (банкір, народний депутат третього-п'ятого скликань, у 1999–2007 роках – член Ради Національного банку. – Країна). Успішнішого бізнесмена не знав. Але чомусь на рівні управління Національним банком маємо не дуже талановитих людей.
Почуватися великою нацією, народом можна тоді, коли твоя держава – велика. Століття бездержавності породили меншовартість.
Велич держави забезпечує велич і самоідентичність людини. Революція на граніті, помаранчева, Революція гідності давали це відчуття величі. Але злети духу – лише фрагменти становлення суспільства. Гармонії між ним і політичною елітою немає. Відчуття, що ми – великий народ, який творить історію, продовжує формуватися.
Якими можливостями не скористалися?
– Усе треба було будувати з чистого аркушу. Яке апелювання до потенціалу? Його не було. У чому він міг проявитися? Може, виробляли праску, здатну конкурувати з Philips? Чи автомобіль "Запорожець" міг тягатися хоча б із Fiat? Може, літак Ан? Так чому ж пересіли в Airbus і Falcon?
Які основні етапи Україна пройшла за 25 років?
– Перший – до прийняття Конституції. Це етап постійного страху й тривоги за майбутнє.
Другий – помаранчева революція. Вона стала зламом і засвідчила, що нація сформувалася.
Третій – Революція гідності. Це війна не з Януковичем, а з Путіним.
Історично так склалося, що кількість загиблих під час Голодомору, у Другій світовій війні, від сталінських репресій і концтаборів була такою, що унеможливлювала співіснування разом: України і РСФР. Люди вмирали за Україну, і саме це диктувало незворотність процесу формування Української держави. Україна заплатила високу ціну за свою незалежність.
Війна Росії проти України була неминучою?
– Стартом стала помаранчева революція. Москва обурилася: як українці посміли це зробити. Перша фаза війни – дестабілізація Ющенка. Це була цілеспрямована програмна річ авторства Кремля. Стосувалася кадрової політики, використання Юлії Тимошенко як антипода. Потім – прихід Януковича до влади.
Але плану війни тоді не було. Його почали розробляти, коли українці знову проявили свою позицію й захистили себе.
Чи вдалося нам збудувати державу?
– Її становлення триває. Це можна побачити на прикладі армії. Коли в ній будуть українські офіцери, тоді можна буде сказати: армія відбулася. Сьогодні в більшості вони – радянські.
Як змінилась еліта?
– Це утворення важко назвати елітою. Як можна порівняти нинішніх депутатів із такими грандами, як Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Євген Пронюк, Лесь Танюк, брати Горині, Ігор Юхновський, Вадим Гетьман. Усі були романтиками. Нинішнє покоління еліти нещасне, порівняно з ними.
Молодим отримав шанс бути у їхньому середовищі. У політиці ми були ровесниками. Після спілкування з ними розумію: з теперішнім поколінням політиків говоримо різними мовами. Маємо абсолютно різні моральні засади.
Річ у цінностях. Пам'ятаю розмову з Януковичем біля трибуни у Верховній Раді, коли якийсь донбаський невіглас штовхнув Леся Танюка (режисер, правозахисник, письменник, перекладач, народний депутат із першого по п'яте скликання, помер 18 березня 2016 року. – Країна). Кажу, поясніть тому ідіоту зі званням майстра спорту з боротьби, що це – Танюк. Той менше книжок бачив, ніж Танюк написав. Було видно, як у Януковича ворушаться мізки. Він також не знав, хто такий Лесь Степанович.
Як із 1991-го змінилося суспільство?
– Погано знаю українське місто. Краще відчуваю село. Воно через бідність стало жорстокіше.
Мораль не прийде з міста. Вона народжується в селі, разом із сучасною українською ідентичністю, яка зав'язана на землю. Виділяю її два штампи: "Тарас Бульба" Миколи Гоголя та ідентичність, що прийшла з Москви – його "Мертві душі". Сільська й міська. Нині між ними йде поєдинок. Вони обидві українські. Просто одна – народжена тут, а інша запозичена.
Українське суспільство досформується, коли ідентичність "Тараса Бульби" буде всюди – у селі й місті. Міської ідентичності, яка йде від "Мертвих душ", боюся.
Найяскравіші постаті цих ідентичностей – Микола й Петро у "Наталці Полтавці", Ющенко і Янукович.
Що вважаєте найбільшим досягненням України за 25 років?
– Демократія. Вона забезпечує зміни. Суспільство весь час перебуває в пошуку.
Що є найбільшою поразкою?
– Війна. Загибель тисяч людей.
Які постмайданні зміни головні?
– Хороші – інституційні. Втілюються у боротьбі з корупцією, створенні поліції.
Але, на жаль, продовжуємо купатися в брехні. Ця зараза жорстокіша, ніж корупція. Сидить глибше. Одна справа, коли 3-річна дитина каже неправду, а інша – коли депутат Верховної Ради, міністр, прем'єр, президент. А ти це розумієш.
1991-го шахтарі Донбасу доклали руку до розвалу СРСР – страйкували, вимагали відставки президента Горбачова і незалежності України. А вже за два роки вийшли на вулиці з вимогою автономії. Яка природа донбаського сепаратизму?
– Усі страйки шахтарів 1991 року – КДБшні. На певному етапі вони вийшли з-під контролю. Оперативники КДБ, які вели шахтарські рухи, припустилися помилки. Більшою мірою проявили себе люди з Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей. КДБісти опинилися на узбіччі. Ситуацію повели інші.
Після перемоги помаранчевої революції КДБшна машина знову ввімкнулася. Хотіли загнуздати українців, підкорити. Але не змогли.
Але ця робота продовжується й нині. Ключовий її зміст – формування інформаційного контенту. По телебаченню депутати й міністри плюються, б'ються. З десяти жоден не дає відповіді на запитання по суті. Просто констатує лайно. Суспільство програмується на руйнування. Починає себе з'їдати. Фоном використовується війна на Донбасі.
Є тонка межа між критикою, зауваженням і руйнуванням. Неконструктивна розмова працює на руйнування. Якщо ти – не військовий, навіщо розказуєш, як наступати й відступати? Роби свою справу.
Якою Україна вийде з війни з Росією?
– Рухаємося шляхом, який пройшли всі суспільства, нації й держави при становленні. Підходимо до появи в Україні свого Юзефа Пілсудського (перший голова польської відродженої держави. – Країна).
Які виклики вирішальні зараз?
– Окрім війни – недосконалість державних інститутів і збереження радянської інертності. Не маємо парламенту. Є Верховний "совєт", який приносив і приноситиме проблеми. Існує розділеність виконавчої влади, що свідчить про безвідповідальність. Місцеве самоврядування – безправне.
Дійшли до етапу глибокої конституційної реформи. Її суттю має бути включення до Основного закону того, що відбулося на Майдані.
Які будуть основні виклики в найближчі п'ять років?
– Війна. Думка, що от-от усе вирішиться – помилкова. Або станемо системою, яку збудував Ізраїль і захистимо себе, або постійно переживатимемо.
Якою бачите Україну через 10 років?
– Я не хочу чекати ще 10 років. Для кардинальних змін достатньо трьох.
3 
35413
Коментарі
1