Війна на Донбасі триває лише для військових. Для керівництва держави вона закінчилася. Путін і Порошенко домовилися, – каже політолог Валентин БУШАНСЬКИЙ
Позаторік ви писали, що єдині можливі союзники Майдану – це українські Схід і Південь. Чому?
– Віктор Янукович прийшов до влади на розколі України. Сформував "залізний електорат", який, не зважаючи на аргументовані докази кримінальної діяльності Януковича, проголосував за нього. Після Майдану, під впливом російської пропаганди, все могло закінчитися громадянською війною та розколом України.
Люди вийшли на антимайдани в Донецьку, Луганську, Криму з гаслами "Геть корупцію! Геть олігархів!" Такі ж гасла були на Майдані в столиці. Антимайдани копіювали київський досвід – за естетикою, риторикою, формою організації: безкоштовні бутерброди, чай, шини. Їм подобався київський Майдан. Їх захоплювало те, що відбувалось, але й лякало. Вони імітували столичні події, намагаючись до них долучитися.
Треба було, щоб люди по всій Україні усвідомили свою єдність на основі спільних цінностей. Але Майдан не зміг реалізувати це завдання. Він мав дві ноги – суспільство й олігархи, що були невдоволені діями Януковича. Їхня єдність породила силу, яка вилилась у Революцію гідності. Люди свою справу зробили – вистояли, не зламались і перемогли; промислово-фінансові групи теж – звалили Януковича, який загрожував їхнім інтересам. А от політики зі своєю часткою роботи не впоралися.
Ви задовго до Мінських угод казали, що Москва вимагатиме федералізації України. Це було очевидно?
– Партія регіонів із 2004 року працювала під трендами розширення місцевого самоврядування, розвитку регіональних особливостей, надання державного статусу російській мові. Усе це було прописане російськими політтехнологами.
Одразу після Майдану Віктор Медведчук (кум Володимира Путіна, очолював Адміністрацію президента Леоніда Кучми у 2002–2005 роках. – Країна) сказав: "Не хочете повномасштабної війни – йдіть шляхом федералізації".
Мінські домовленості – той самий план Медведчука. Це акт капітуляції України. Путін зафіксував там усе, що хотів. Війна триває лише для українських військових, а для керівництва держави – закінчилася. Путін і Порошенко підписали мир. Домовилися. Але про це не прийнято казати, тому кажуть про мирне врегулювання.
Путін поставив мету – тримати Україну в полі свого геополітичного впливу. Не дозволити їй інтегруватися в Євросоюз і НАТО. Й досягнув цього. Ще й прихопив Крим. Вихід із цієї ситуації очевидний. Але Порошенко його не бачить.
Який вихід?
– Потрібна нова інтерпретація ситуації на Донбасі та в Криму. Сьогодні домінує думка, що Російська Федерація анексувала півострів, бо там живуть росіяни й російськомовне населення. Україна не змогла відстояти свою територію. Ситуацію ж на Донбасі називають антитерористичною операцією. Це означає, що там – сепаратисти, які вдаються до терористичних дій. Якщо – так, то Мінські домовленості працюють у правильному напрямку. Перемогти сепаратизм можна або за допомогою геноциду, або шляхом надання більших прав людям, які їх вимагають.
Вихід: пояснити, що на Донбасі – не сепаратизм. Це колабораціоністські режими. Донбас – окупована територія, як і Крим. Потрібно не приймати зміни до Конституції про надання їм особливого статусу, а внести поправку до закону про окуповані території. Перерахувати: Севастополь, Крим, частина Донецької та Луганської областей – окуповані Росією (нині в законі окупованими внаслідок збройної агресії РФ визначено лише територію Автономної Республіки Крим і Севастополь. – Країна.). Далі маємо воювати за перемогу.
Як здолати Росію у війні?
– Новітніми технологіями. Як під час Кримської війни (1853–1856 років – між Росією і військами Османської імперії, Великобританії, Франції та Сардинського Королівства. – Країна) Тоді у союзників була менша армія, але вони мали технологічну перевагу над Росією. І перемогли. Гладкоствольні російські гармати й рушниці зійшлися проти англійських та французьких нарізних.
Але для технологічного стрибка кожна копійка державних коштів має бути на рахунку. Акцент повинен робитися на науку й технології. Однак ситуація з виділенням коштів на науку демонструє, що президент не розуміє її значення в сучасному світі. Наука фінансується за залишковим принципом. Обладнання немає. Талановиті вчені виїжджають.
Потрібно знаходити точки кооперації з іншими країнами. Але хто з нами захоче мати справу? Нам навіть Javelin'и (американський переносний протитанковий ракетний комплекс. – Країна) не дали. Бо наші генерали можуть їх продати Захарченку чи Плотницькому (самопроголошені керівники так званих ДНР і ЛНР. – Країна)
Порошенко каже, що зміни до Конституції щодо особливого статусу Донбасу найближчим часом вносити не будуть. Для цього мають бути виконані умови щодо безпеки на Донбасі. Президент дотримає слова?
– Найважливіше для Путіна, щоб Київ визнав російську приналежність Криму. Змусити Україну капітулювати на Донбасі – лише частина справи. Донецьк і Луганськ йому не потрібні. Заводи звідти вивезли, спеціалісти виїхали. Залишилися нещасні люди й ті, кому платять за війну. Наших хлопців убивають не за Донбас, а за Крим. Путін вимагає капітуляції не лише на донецькому фронті, а й на кримському. У цьому сенс стрілянини.
Чому Крим для нього такий важливий?
– Півострів перебуває під санкціями. Там не можуть працювати російські банки, підприємці. Москва шукає вихід із геополітичної катастрофи. Якщо питання Криму залишатиметься в порядку денному, сильні геополітичні гравці добиватимуть Москву цим.
Російський експорт на 80 відсотків складається з сировини – нафта, газ, ліс, вугілля, золото, платина, руда. Така економіка відходить у минуле. Для технологічного ривка потрібні свобода слова, думки, віросповідання, демократія. Тому Америка здатна на такий ривок, а Росія – ні. Відтак економіка РФ вилітає в трубу. Шансів вижити в неї немає.
До чого це зрештою призведе?
– Російська Федерація приречена на смерть. Як геополітична реальність з часом перестане існувати. Але Порошенко не розуміє: якщо зараз не здатися й об'єднатися із сильними гравцями, то переможемо. Коли російський пиріг ділитимуть, отримаємо свою частку. Принаймні Кубань.
Якщо Росії Донбас не потрібен, то варто заморозити конфлікт?
– За Донбас треба битися. Хоча, якщо зараз потрібно заморозити, – давайте. Але не можна змушувати військових виконувати роль мішені, як їм пропонує Петро Олексійович. Армія має виконувати функції армії. Якщо солдату загрожує небезпека й потрібно застосувати важку артилерію, він не повинен чекати дозвіл з Адміністрації президента.
Росії вдалося скомпрометувати Революцію гідності?
– Усі європейські народи мали не одну революцію. Українську світ сприймав позитивно. Вона лежить у площині західної традиції.
Для Путіна найбільша загроза – не українські танки, а феномен Майдану. Бо він – заразна річ. Внутрішньополітична ситуація в Росії – придушена опозиція, роздратування Чечнею, зниження рівня життя, санкції, обмеження прав і свобод. Сама РФ – загроза для Путіна. Тому якщо не можемо виграти війну на полі бою, є шанс перемогти на російському майдані.
Час працює на нас?
– Так. Але маємо бути в тандемі з ним. А Петро Олексійович не бачить перед собою історичної перспективи.
Часто чути: якби не Майдан, то війни не було б.
– Якби не Майдан, Україна вже стала б частиною Російської Федерації. Усі роки Януковича при владі армія знищувалася, зовнішньополітичне відомство деградувало, стратегічні підприємства скуповувалися. Майдан виявив тіньове поглинання України Росією. І виправив це. Війна виникла як покарання України за революцію. Якби не втручання Кремля, антимайдани у Донецьку та Луганську помахали б прапорцями й розійшлися.
Путін не міг припустити, що прийде влада, яка крастиме, як і Янукович. Він думав, що чесні революціонери рухатимуть країну в європейському напрямкові. Задушать корупцію, викриють тіньові схеми. Тоді для Кремля все пропало б. Москва втратила б геополітичний вплив на Київ. Путін почав війну, бо не сподівався, що політична еліта України зробить для неї нещастя більше, аніж його танки.
Чи змінилася стратегія Москви щодо України?
– Вона не змінюється з 2004 року: зберігати Україну економічно, політично і культурно залежною. Але в останні роки РФ поставила перед собою два нових великих тактичних завдання. Під час Майдану з'явилася необхідність дискредитувати його за допомогою пропаганди. А після анексії Криму потрібно було легітимувати захоплення півострова.
Де Росія програла, а де – перемогла?
– У тактичному сенсі вона виграє. Отримала Крим, окупувала частину Донбасу. Але захоплення півострова здійснено занадто топорно. РФ продемонструвала, що є агресором та окупантом. Могла зіграти тонше: не анексувати Крим відкрито, а створити там маріонеткову псевдодержаву. Натомість зруйнувала ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин, що склалася після Другої світової війни. Тепер Путін намагається виправити це за допомогою кровопролиття на Донбасі.
Москва фактично поставила хрест на своїй приналежності до євроатлантичної цивілізації. Вона обрала шлях країни третього світу – з примітивною сировинною економікою та корумпованою авторитарною владою.
Якими ми вийдемо з війни?
– Її виклики змушують дивитися на світ інакше. Захисник батьківщини відкриває в собі кращі риси, бо за спиною – ті, кого любить. Він не має права на слабинку.
Держава також повинна змінитись і посилитися – через реформи, відповідальність влади, бізнесу, бюрократії. Війна дала змогу проявити себе активним, чесним і порядним людям. Але й викрила злодіїв і паразитів.
Порошенко позаторік ішов до влади по крові, по сходах із трупів. І що, це перебило йому апетит? Стали менше красти? Ні. З такою політичною культурою й елітами в Україні не буде жодних змін.
Яка головна причина проблем у країні?
– Корінь у тому, що політичні партії фінансуються з гаманців олігархів. Ті платять за все: роботу регіональних осередків, центрального апарату, політтехнологів, рекламу, доступ до ЗМІ. Привівши партії до влади, починають відбивати гроші – ставлять своїх людей в уряді, Адміністрації президента. Ця система сама себе відтворює. Можна проводити хоч 10 позачергових виборів підряд, це нічого не змінить. Адже парламент щоразу формується за корупційною моделлю.
Як розірвати це коло?
– Потрібні докорінні зміни законів про політичні партії та виборчу систему. Маємо прийти до пропорційної за відкритими списками.
Регіональні осередки партій повинні обирати своїх лідерів через праймеріз (загальні партійні вибори єдиного кандидата від політичної сили. – Країна). При цьому члени партії платять за можливість висувати кандидатів і голосувати. Так політичні сили збиратимуть кошти на роботу, а не братимуть їх в олігархів. Необхідно запровадити часткове фінансування партій із держбюджету, механізм відкликання мандату народного депутата з боку виборців.
Чи готове суспільство до таких змін правил гри?
– Воно зазвичай діє в нав'язаних рамках. Якщо правила гри зміняться і люди пристосуються до прозорішої системи – іншою стане практика.
Як позбутися олігархів?
– Для цього треба ліквідувати монополії – в енергетиці й інших сферах. Монополія – це шлях корупції. В тому, що в країні є дуже багаті люди, немає нічого поганого. Але монополії заважають стати багатими іншим.
Наприклад, треба забезпечити законодавчо, щоб землю міг купувати тільки той, хто її обробляє і не більше певної площі. Так не тільки підтримаємо середній бізнес – фермерські господарства, а й поборимо владу агрохолдингів, які поділили між собою всю землю країни.
У команді президента заявили, що він балотуватиметься на посаду глави держави вдруге. Як оцінюєте перспективи Петра Порошенка?
– За умов нормального політичного процесу він не мав би жодних шансів. Але Петро Олексійович може повести тонку гру. Єдиний кандидат, у якого він здатен виграти, – Олег Тягнибок. Значить, треба зробити так, щоб у другому турі змагалися Порошенко і лідер "Свободи". Тому найближчим часом побачимо, як вона набиратиме оберти, а Тягнибок стане лідером громадської думки. Коли настане день виборів, то обивателі прийдуть на дільниці й задумаються: чи справді варто за нього голосувати?
Щоб вивести Тягнибока "в дамки", треба потопити Андрія Садового. "Сміттєвий" скандал (у червні через пожежу на Грибовицькому сміттєвому полігоні біля Львова загинуло четверо людей, – Країна) використали для його дискредитації.
Через "чорну касу" Партії регіонів (списки фігурантів корупційних фінансових операцій ПР у 2008–2012 роках. – Країна.) дискредитують Олега Ляшка. Демонструватимуть, що він отримував гроші від "регіоналів".
Зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка – теж складова цієї стратегії. Хто був міністром енергетики, коли Онищенко організовував свої схеми? Ігор Шевченко – представник "Батьківщини" Юлії Тимошенко.
Нардепи Сергій Лещенко, Мустафа Найєм збирають свою партію. Її підтримають інтелігенція, молодь. Ще одну політичну силу організовують Віталій Касько з Давідом Сакварелідзе. Демократичний освічений електорат розпорошиться.
Порошенко вже зараз працює на свій наступний термін. Він розколює електорат провідних політичних гравців – Садового, Тимошенко, Ляшка.
Який зараз тренд розвитку людства?
– Воно перебуває на зламі. На тлі падіння соціалістичного блоку Френсіс Фукуяма написав книжку "Кінець історії". Стверджував, що людство прийшло до остаточної форми суспільного устрою – ліберальної демократії. Вже немає за що боротися, немає конкурентних ідей та ідеологій. Настав кінець історії.
Але світ продовжує стрімко змінюватися. Сьогодні є криза Євросоюзу. З утворенням ЄС економічний розвиток європейських країн уповільнився. Це породжує і ціннісну невизначеність. Традиційні цінності в Європі слабшають. Водночас представники діаспор із Близького Сходу та Північної Африки завзято відстоюють свої.
Чому на тлі стрімкого прогресу бачимо такі феномени, як піднесення ісламського фундаменталізму? "Ісламська держава" – це реакція архаїчних суспільств на невдалу модернізацію. Вони не змогли пройти цей шлях і тепер кажуть: "Ми не невдахи, ми – інакші. Сильні. І змусимо вас жити за нашими правилами". Це справедливо і щодо Росії: вона не подужала модернізуватися й нині всюди носиться зі своїми "духовними скрєпами". Путінізм та ІДІЛ – явища одного походження.
Нині конфлікт між світом Ілона Маска (канадсько-американський інженер, підприємець, винахідник. Глава Tesla Motors. – Країна) та світом ІДІЛ – найбільша проблема людської цивілізації.
8 
35413
Коментарі