Економічної вигоди в діях Путіна щодо України немає. Його мета – перетворити Донбас на Придністров'я і не допустити вступу України в НАТО – вважає російський економіст Сергій Алексашенко
Як трагедія з малайзійським боїнгом на Донбасі може вплинути на політику санкцій Заходу щодо Росії?
– У Заходу немає й не було виразної політики щодо санкцій. Ми бачили постійні коливання: з одного боку – бажання змусити Росію заплатити високу ціну, з другого – розуміння, навіть у США, що серйозні санкції проти Москви вдарять бумерангом по їх економіці. Вони запровадили санкції проти окремих політиків і бізнесменів, після чого зупинилися. І, напевно, деякий час тішили себе надією, що Путін заспокоїться. Цього не сталося, і після трьох місяців роздумів американці винайшли проміжний варіант між персональними і секторальними санкціями. Це – удар по чотирьох компаніях (Газпромбанк, Роснефть, Внешэкономбанк, "Новатек". – "Країна"). Та він, як укус комара. Суть санкцій – не дозволити компаніям позичати гроші на американському ринку. Оскільки кошти їм у найближчі пару років не потрібні, заборона – недошкульна. Логіка запровадження засобів впливу така: щоб вони були, але нічого особливого не сталося.
Ситуація зі збитим боїнгом ставить під питання політику символічних санкцій. Захід хоче, щоб Путін зробив хоч якісь кроки назустріч. Тоді скажуть, що з ним можна домовлятися і все не так уже й погано. Цього буде достатньо, щоб не запроваджувати нових санкцій. Будь-який конфлікт завершується під час переговорів. А в Заходу, крім України, є й інші теми, за якими потрібно працювати з Росією – Сирія, Іран, Ірак, Афганістан. Західні політики дуже хочуть повернутися до нормального шаблону відносин, коли можна домовлятися без санкцій.
Можна вдарити по Путіну й не потрапити в Росію?
– Дотепер Євросоюз і США так і робили. Санкції проти Сечина, Чемезова, Ротенберга і Ковальчука – це удари по друзях Путіна (Ігор Сечин – президент "Роснефти"; Сергій Чемезов – президент корпорації Ростех, що торгує зброєю; Аркадій Ротенберг – голова "СМП Банку"; Юрій Ковальчук – голова ради директорів банку "Росія". – "Країна").
У чому сила Путіна і Кремля?
– У ціні на нафту. Вона виросла з 12 до 112 доларів за барель із 1998-го до 2014 року. У Кремля є гроші. Завдяки нафті Путін дуже міцно накачав свої політичні м'язи.
Часто говорите, що російська економіка – проста…
– Перспективи країни залежать від одного сектора – експорту сировини. Доходи від нього формують чверть ВВП, а решта економіки – перерозподіл цих грошей: агропромисловий комплекс, охорона здоров'я, освіта, торгівля, культура. Доки у світі буде попит на сировину, а він не зникне, така примітивна економіка існуватиме. 50 відсотків російського експорту – нафта і нафтопродукти. Це без газу. (75% із газом, вугіллям і рудою. – "Країна"). А нафта потрібна буде людству в найближчі років 20. Хоча б для того, щоб заправляти авто. Причому кількість охочих їздити зростатиме. Російська економіка проста, але стабільна. Вона не має перспектив зростання, однак це не означає, що на неї чекає крах.
Росія з Україною постійно конфліктують за газ. Чому?
– Є дві складові. Перша: Росія і Україна залежать одна від одної. У Києва сьогодні немає іншого газу, необхідного економіці, крім російського. Водночас, Москва не може прокачати достатню кількість газу в обхід України, щоб виконати зобов'язання перед Європою. У такій ситуації обидві сторони повинні шукати компроміс. Якби Газпрому не потрібно було качати газ через Україну, він закрив би заглушку й пішов. Якби Києву не потрібен був російський газ, він, зі свого боку, закрив би вентиль – і все. Однак ніхто так зробити не може – Москва і Київ скуті спільними путами. Один варіант вирішення цієї проблеми: Газпром будує "Південний потік" і стає незалежним від української труби. Другий варіант: Україна нарощує видобуток власного газу, збільшує реверс і організовує імпорт зрідженого газу. Тоді Київ стає незалежним від Газпрому. Схоже, обидві країни вибрали ці стратегії і намагаються їх реалізувати. Та на це потрібен час. У найближчі чотири роки радикальних змін не буде.
Друга складова конфлікту: історія. Від початку 1990-х Росія намагалася створити Співдружність Незалежних Держав на фундаменті низьких цін на газ. Але потім у Кремлі вирішили: або підвищуємо ціни, або йдіть на великі політичні поступки. В Україні від поступок відмовилися. У Москві вирішили поступово збільшувати ціну, що завершилося газовою кризою 2009 року. Юлія Тимошенко підписала дуже невигідний для Києва контракт: висока стартова ціна, великі зобов'язання за принципом "бери або плати", вигідна Москві система знижок. Вони визначаються кон'юнктурно – домовився Київ із Москвою чи ні. Вийти з угоди Україна не може. Хіба через суд, та й то не факт.
Які проблеми чекають на Київ після підписання асоціації з Євросоюзом? Москва неодноразово говорила про заходи щодо заборони українських товарів.
– Росія і Україна мають угоду про зону вільної торгівлі в межах СНД. Вийти з неї в односторонньому порядку – складно. Відповідно, є два варіанти. Перший: Кремль умовляє Білорусь і Казахстан підвищити мита проти України. Але спочатку потрібно довести, що Київ порушує умови угоди. Другий: недотримання фітосанітарних норм. В українських товарах починають знаходити все – від арсену до занесених мікробів із Марса. А довести, що цього не було, – неможливо. Тоді мита нульові, але існує санітарна заборона на імпорт українських харчів.
Що чекає на економіку Криму?
– На деякий час вона отримає позитивний імпульс. Росія має інвестувати в будівництво енергетичних потужностей, доріг, мосту з Таманського півострова. Створюватимуться робочі місця. Інше питання: що буде потім? Унікальних природних ресурсів там немає. На туристах багато не заробиш – узбережжя маленьке, курортний сезон короткий. Рівень дотаційності Криму знизиться, але не дуже.
У чому слабкість економіки України?
– Порівняно з Росією – немає великої кількості нафти й газу. Порівняно з Євросоюзом – відсутність захисту прав власності, незалежних судів, інститутів, що сприяли б розвитку бізнесу.
Чому Росія не будує державу за європейським зразком?
– Давайте поставимо себе на місце авторитарного лідера, того ж Путіна. Ви легко побудуєте логічний ланцюжок. Перший крок: слід захищати права власності. Другий: для цього потрібні незалежні суди. Третій крок: при незалежних судах ви втрачаєте контроль за результатами виборів. Тобто створюєте умови для посилення політичної опозиції, перестаєте контролювати "політичну стабільність" (у вашому розумінні цього терміна) й отримуєте непередбачуваний результат на виборах. Це – загроза для утримання влади. А для такої людини, як Путін, втрата влади – страшний сон. Тому старезна економіка й залежні суди є побічним ефектом логіки збереження влади.
Як розвиватиметься економіка Євросоюзу?
– Зростатиме, але повільно – на рівні одного відсотка на рік. Основні кризові процеси залишилися позаду. Проте є інституційні проблеми, пов'язані із грошовою та бюджетною політикою. Європа намагається перейти до нової якості ЄС, сконцентрувати більше влади в Брюсселі. Та ці інституційні проблеми вирішуються вкрай повільно, бо немає очевидного політичного лідера. Плюс величезна конкуренція зі Сполученими Штатами Америки й Китаєм.
Що чекає США і Китай?
– Прогноз щодо Сполучених Штатів кращий, ніж щодо ЄС. Основні небезпеки зникли – відновився ринок нерухомості, вирішили проблему заборгованості домогосподарств. Залишилося зрозуміти, в якому секторі економіка робитиме ривок, щоб збільшити загальну продуктивність праці. Це або інфраструктурні проекти, або зелена економіка, або біотехнології.
Китай теж рухатиметься вперед. Країна переходить з аграрно-індустріальної стадії розвитку до індустріальної, люди переїжджають до міст. Підвищується рівень життя. Зростання економіки на 10 відсотків за рік не буде, але між п'ятьма й вісьмома триматися реально.
Чи може Китай стати таким же споживачам російського газу, як Євросоюз?
– Поки що ні. Постачання російського газу до країн ЄС становить близько 150 мільярдів кубометрів на рік. За путінським контрактом (підписаним у Пекіні 21 травня 2014 року. –"Країна"), Росія продаватиме Китаю 38 мільярдів кубометрів зі збільшенням до 63. На 38 мільярдів протягом 10 років РФ може вийти. Та з приводу 63 – поки що незрозуміло. Є ще сахалінський газ. Але невідомо, куди він піде – до Кореї, Японії чи Китаю.
Яка економічна й політична логіка в діях Путіна щодо України?
– Його мета – дестабілізація ситуації в Україні. Із кожним днем війни на Донбасі Київ зазнає втрат – матеріальних, людських, іміджевих. Є шанси, що частина Донеччини й Луганщини перетвориться на Придністров'я. Це означає виникнення гнійника на території України, що час від часу вливатиме отруту в основне тіло країни. Та це – не кінцева ціль. Головне – недопущення вступу України в НАТО. Економічної вигоди в діях Путіна немає. Зараз ситуація така, що або Київ вирішує конфлікт на Донбасі до середини осені, або він переростає в довгограючий.
3 
35413
Коментарі