— Чоловік любить готувати. Давно мріяв про власне кафе. Якось подзвонила подруга, каже: "Тут таке гарне приміщення є на Подолі". Оренда коштувала 9500 гривень на місяць. Ми ризикнули, — каже 35-річна Світлана СОКОЛОВА. Два роки тому з чоловіком Ніколасом відкрила кав'ярню "Вагабонд" у Києві.
— Ремонт зробили самі. Клеїти шпалери, майструвати барну стійку допомагали друзі. Зі Сполучених Штатів приїхала подруга, яка вміла професійно варити каву. Навчила нас. Перший місяць у кафе не було цін ні на що. Заходили люди. Питали, скільки коштує кава, їжа. Ми пропонували платити, скільки вважають за потрібне. Бо тільки вчилися готувати. Вивчали, що клієнтам більше до смаку. Людям така пропозиція сподобалася. Хтось міг кинути 500 гривень і сказати: "Дякую, що довіряєте". А бувало, що студенти сиділи компанією. Їли, пили, ще й попросили бутербродів загорнути з собою. Лишали тільки "двадцятку".
Якось заходив до нас німець. Розповів, що знає в Берліні декілька місць, де така схема успішно працює. У меню не вказують цін. Пропонують відвідувачам платити, стільки хочуть. Це мотивує персонал старатися. Говорив, що за кордоном такі заклади більше заробляють, ніж традиційні кафе.
Один із телеканалів зняв про наш заклад сюжет. По телевізору показали це так: у Києві відкрилося місце, де все безкоштовно. Потім постійно доводилося чути на вулицях, у супермаркеті, черзі до банкомату: "Слухай, а ти вже ходив у ту кафешку, де все безкоштовно?" Намагалися пояснити клієнтам, що це не так. Потім вирішили встановити ціни на їжу. На напої — не було ще півроку. Восени перестали виносити столики надвір. Через це в приміщення набивалося багато школярів і студентів, які сиділи по півдня. Іноді взагалі ні за що не платили. Дорослі люди в костюмах зазирали й виходили. Тоді вирішили запровадили ціни на все. Деякі відвідувачі казали: "Ну, нарешті. Ми чекали, скільки ви протримаєтеся".
Вагабонд — це бродяга. В Америці у 1960-х так називали мандрівників, які шукали роботу, кращого життя. Зазвичай у них був при собі музичний інструмент і вони співали "за їжу". У нас теж є така практика. Якщо заспіваєш, зіграєш, пригощаємо чи скидаємо ціну.
Київ просто хворий на каву. Стільки різновидів цього напою ніде немає. Ми готуємо каву з перцем чилі, гарбузовим сиропом. Я багато мандрую по світу. В Португалії, наприклад, пропонують тільки два види кави — еспресо та з молоком.
Загалом вклали в кафе близько 8 тисяч доларів. Спершу орендували кавомашину, потім купили її. За скільки вкладені гроші окупляться, сказати важко. Ми не прораховували дуже чітко. Перший рік заробляв тільки той, хто стояв за баром. Решту грошей витрачали на придбання стільців, кухонної техніки.
5 
35413
Коментарі