Через економічну кризу в скрутному становищі опинилося найпотужніше в Мостиському районі Львівської області фермерське господарство "Агро-Лан". Ще два роки тому воно працювало із майже стопроцентною рентабельністю. А з минулого урожаю прибутків не мало.
— Добре, хоч по нулях вийшли, без мінусів, — каже головний агроном господарства Михайло Тимо, 50 років. — Реалізація вимушена була. Бо треба було кредити погасити. А продали дешево — кукурудзу по 600 гривень за тонну, ячмінь по 650–700. То не ціни. Мусимо далі сіяти, бо треба людям за оренду платити. А розірвемо договір оренди — тоді хто нам її знову верне?
Господарству бракує коштів на закупівлю пального, гербіцидів, міндобрив.
— Восени засіяли 700 гектарів зернових, — каже Тимо. — Плануємо ще 1100. То так само як попередній рік — не більше і не менше.
Фермерське господарство "Вікторія-92", що орендує 2700 га землі в Козівському районі Тернопільщини, торік узяло кредит на суму 100 тис. грн в "Укрсоцбанку".
— Нема чим гасити. Добре, що його до травня пролонгували. Може, щось назбираємо. Нових кредитів брати вже не будемо. Слава Богу, боргів перед постачальниками не маємо, — розповідає заступник голови фермерського господарства Федір Головацький, 47 років. — Пшеницю будемо продавати. Але якби-то в державі була стабільна політика і ціни. От ще минулої весни центнер пшениці коштував 100–110 гривень, а восени ціна впала до 80–70.
Фермери з "Вікторії" вже закупили 50 тис. л пального. Цього має вистачити для посівної кампанії і на жнива. За гуртовими цінами літр солярки коштував 4,25 грн.
Продали дешево — кукурудзу по 600 гривень за тонну, ячмінь по 650–700. То не ціни
— Маємо договір із фірмою "СуффлеагроУкраїна", що діє в Хмельницькій області. Ми постачаємо туди ячмінь, а звідти беремо засоби хімзахисту рослин, — каже Федір Ярославович.
Господарство збирається збільшувати площі під ріпак, ячмінь і кукурудзу, натомість менше сіяти озимої пшениці.
53-річний Олександр Лапчук, фермер із села Івачкове Здолбунівського району Рівненської області, разом із 29-річним сином Мирославом обробляє майже тисячу гектарів. Два роки тому на вирощуванні цукрового буряку зазнав 250 тис. грн збитків.
Фермер звинувачує великі агрокорпорації, які мають у своїх руках цукрозаводи й витіснили з ринку дрібні підприємства. Каже, коли люди та фермери вирощували цукровий буряк, держава не давала жодної копійки. А торік магнатам виплатили по 750 грн за кожен засіяний гектар.
— Думав, зароблю на зернових. Майже всі площі засіяв пшеницею та ячменем. Зібрав рекордні врожаї, але знову опинився в збитках. Збіжжя доводилося продавати нижче собівартості, — нарікає господар.
У Рівненській обласній асоціації фермерів жаліються, що цього року на підтримку фермерства в державному бюджеті передбачено в п"ять разів менше коштів, ніж торік.
— Держава повністю відвернулася від селян, — обурюється 61-річний Дмитро Українець, голова обласної асоціації фермерів. — Банки пролонгували тільки 25 мільйонів гривень кредитів усім сільгоспвиробникам області, а це менше 25 відсотків. У цьому році надано всього 32 мільйони гривень кредитних ресурсів, а для весняної посівної потрібно в 10 разів більше.
В обласному управлінні агропромислового розвитку кажуть, насінням ярих культур господарства забезпеченні достатньо. Фермерам з обласного бюджету відшкодовують витрати на придбання високоякісного насіннєвого матеріалу.
— А ось мінеральними добривами господарства забезпечені всього на 42 відсотки, а пальним на 20, — пояснює перший заступник начальника облуправління Надія Переходько, 46 років.
Трактори заправляють біопаливом
57-річний фермер Віктор Атаманюк із села Копиткове Здолбунівського району Рівненщини економить на пальному. Уже півроку заправляє трактори власним біодизелем із ріпаку.
— Засіяв ріпаком 200 гектарів. Із цієї площі можу отримати 110–120 тонн біодизелю, — розповідає Віктор Данилович. — На день виробляю 600 літрів. Собівартість цього пального — 3 гривні за літр.
Чоловік перевів на біодизель чотири трактори. Із часом на дешевому пальному їздитимуть й інші 24.
Установку для виробництва біодизелю Атаманюк придбав у Фінляндії.
— Показав свій проект скандинавській екологічній фінансовій корпорації НЕФКО, що має представництво в Києві. Іноземцям сподобалося, й вони дали в кредит 270 тисяч євро — на чотири роки, — каже. — За ці гроші придбав саму установку, комбайн для збирання ріпаку та спеціальний стіл для його обробки. Потім кілька днів навчався у Фінляндії, як із ними працювати.
У планах Атаманюка ще один проект — компресор для виробництва брикетів із ріпакової соломи, щоб топити котельню. Він також мріє про власну біогазову установку, яка перероблятиме коров"ячий послід.
— Якщо вдасться, за кілька місяців візьму в кредит ці два апарати, — додає фермер. — Тоді господарство стане незалежним від державних цін на пальне та енергію.
Атаманюк на 1,5 тис. га вирощує зернові, цукрові буряки, картоплю. Тримає 1500 голів великої рогатої худоби.
Олена ВЛАСОВА
4 
35413
Коментарі