Ще не почалося літо, а українці уже двічі здивували весь світ. Спочатку – саможертовним повстанням проти корумпованої олігархічної системи, а через два місяці – її фанатичною підтримкою. Ті, які вчора клялися в тому, що краще смерть, ніж зрада ідеалів Майдану, нині зовсім не збираються підтримати висуванців Майдану – Ольгу Богомолець і Дмитра Яроша. Відтепер їхній фаворит – засновник Партії регіонів, олігарх, колишній міністр уряду Азарова, демонстративний прихожанин Московського патріархату Петро Порошенко.
Ще ніхто не зміг пояснити це раптове перевертання. Найраціональніше, що досі вдалося почути, це те, що "українцям пороблено". Коли народ робить безглузді вчинки і не може їх пояснити, то це пряма вказівка на застосування проти нього інформаційної зброї.
Надаємо, що війна – це рішучі дії з метою змінити поведінку противника в бажаному напрямку. Будь-яка війна має силовий та інформаційний компоненти. В сучасний війнах домінує інформаційний компонент, натомість бойові дії мають допоміжний характер.
Головна умова застосування інформаційної зброї – її прихованість. "Початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресорові. Але якщо об'єкт нападу встигне усвідомити, що проти нього ведеться інформаційна війна, то отримані агресором на початковому етапі переваги можуть обернутися проти нього самого" (Сергій Расторгуєв, "Філософія інформаційної війни", 2001).
Нинішня війна має дві причини – "вертикальну" і "горизонтальну". Перша – це антикримінальне повстання українського народу, яке поставило під загрозу існування всієї паразитичної системи. Головними гаслами Майдану стали відділення влади від бізнесу і люстрація, тобто відсторонення від влади корупціонерів. Правляча верхівка миттєво відчула: якщо процес не зупинити, то вже за місяць її можуть позбавити не лише майна і свободи, а й життя. Цю ж саму загрозу відчула й Москва, адже революційні ідеї Майдану почали поширюватися на територію РФ, російські активісти масово їхали в Київ для набуття досвіду.
"Горизонтальна" причина – це порушення геополітичного балансу, зафіксованого Будапештським меморандумом 1994 року. Згідно з ним Україна мала бути рівновіддаленою від Росії і Заходу. Натомість політформування Тимошенко, що захопило владу після усунення Януковича, устами Яценюка відразу ж заявило про прискорений рух до ЄС і, як логічне продовження, до НАТО. Президентські вибори могли закріпити рух України на Захід, тому Москві треба було або їх зірвати, або поставити свого кандидата – антикризового менеджера, спроможного придушити внутрішнє антикорупційне повстання і відновити геополітичний баланс.
Президентські перегони перетворилися на змагання представників старої системи за право бути антикризовим менеджером. Головними претендентами стали Порошенко, Тимошенко і Тігіпко. Згідно з березневими опитуваннями СОЦІС, їх рейтинги становили відповідно 21%, 10% і 7%. Подвійна перевага Порошенка була досягнута "точковим піаром": він з'являвся на Майдані тільки у вигідних для нього ситуаціях, натомість чорну роботу переговорів з ненависним Януковичем виконувала трійка "об'єднаних опозиціонерів".
Протягом квітня Порошенко не зробив нічого видатного. Проте вже через місяць від нього фанатіє майже половина України. Звідки це диво? Разючий злет популярності пояснюється тим, що Порошенко застосував маніпуляцію, яка за всіма ознаками належить до інформаційної зброї.
Дата активації цієї зброї точно відома – 31 березня 2014 року, тобто на другий день після завершення реєстрації кандидатів у Президенти. Цього дня маловідома громадська організація "Передові Правові Ініціативи" намалювала Порошенку рейтинг 38,3%, хоча реально він був удвічі меншим.
"Це лайно", як висловилася соціолог Ірина Бекешкіна, негайно поширили олігархічні ЗМІ. На спростування фальшивки ЗМІ не відреагували, тому майже всі повірили в те, що "більшість за Порошенка". Оскільки пересічні виборці завжди намагаються приєднатися до більшості, то вже через місяць "це лайно" матеріалізувалося у реальну підтримку.
Завершальний крок афери: заклики обрати президента у першому турі – "щоб не було війни". Хоча зрозуміло: якби Москва справді хотіла гарячої війни з Україною, то вона розпочала б її ще в кінці лютого, коли держава була некерована, а українська армія – небоєздатна. Блискавична перемога Порошенка в один тур є важливою умовою шахрайства, адже у другому турі народ зможе усвідомити, що його ошукали, і тоді ця "рейтингова булька" лусне за кілька днів.
Таким чином, Петро Порошенко виграв змагання на роль антикризового менеджера. Офіційним засвідченням цієї перемоги стало оприлюднення 21 травня результатів соціологічного дослідження, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва" разом із Центром ім. Разумкова з 14 по 18 травня 2014 р. Згідно з ним, "лідером виборчих перегонів є Петро Порошенко, за якого готові проголосувати 44,6% тих, хто братиме участь у виборах".
Цього ж дня, тобто 21 травня, Москва оголосила про закінчення військових навчань і почала відводити війська на місця постійної дислокації. Це означає, що президентські вибори 25 травня задовольняють Москву, оскільки на них гарантовано перемагає її кандидат.
Усе це пояснює, навіщо Росія два місяці тримала Україну у стані тривожного очікування війни, початок якої переносився мало не щодня. Це був допоміжний компонент інформаційної зброї з метою реставрації корупційної системи і відновлення геополітичного балансу.
Також стало зрозуміло, навіщо Партію регіонів на цих виборах представляв Добкін: своїм тупуватим виглядом цей партієць мав відтіняти інтелект безпартійного Порошенка. Це також означає, що проект ПР переформатовується і змінює вивіску: відтепер його прапором буде не брутальний Янукович, а респектабельний Порошенко.
Що буде далі? Ще раз прочитайте наведену вище головну аксіому інформаційної війни. Вже за короткий час переваги, отримані корупційною системою від застосування інформаційної зброї, обернуться проти неї. Піднімається нова хвиля української національно-визвольної революції. Буде цікаво!
2 
1
Коментарі
14