Унаслідок Другої світової війни Європа була розділена між США і СРСР — двома глобальними полюсами влади. Умовно кажучи, вона потрапила під панування Америки й Азії.

Ослаблення обох імперій наприкінці XX ст. започаткувало поступове звільнення Європи від зовнішньої залежності. Це проявилося у двох майже одночасних подіях: проголошенні Україною незалежності 1991 року й підписанні договору про Євросоюз 1992-го.

Для звільнення від одного глобального центру необхідно звертатися по допомогу до другого. Тож природно, що Західна Європа дедалі більше опирається на підтримку Росії, а Україна — Сполучених Штатів Америки. "Західноєвропейським державам, і насамперед Німеччині, набридла американська гегемонія. Вони хочуть грати активну роль у глобальній політиці. Путінська Росія, яка оголосила США смертельним ворогом, уявляється їм привабливим і відповідним партнером", — пише польський експерт Кшиштоф Рак.

Союз між Росією та об'єднаною Європою має три головні причини. По-перше, це вже згадане вище прагнення Західної Європи звільнитися від опіки США, зокрема від військового контролю американців за допомогою НАТО. Саботаж із боку європейських країн, передусім Франції та Німеччини, призвів до недієздатності Північно-Атлантичного альянсу. Після початку української кризи торік це одразу відчули Польща та країни Балтії, тому почали шукати альтернативні варіанти колективної безпеки. Рух у цьому напрямку започатковано підписанням 19 вересня 2014 року угоди про утворення спільного військового формування — Литовсько-польсько-української бригади.

По-друге, є потужні спільні економічні інтереси, адже Росія є для ЄС вигідним ринком збуту, джерелом дешевих енергоносіїв та іншої сировини. А Євросоюз для РФ — інвестор і продавець передових технологій.

По-третє, головною зброєю більшовицької Росії завжди була не регулярна армія, а розвідка й агентура. Бойовий корупційно-агентурний бюджет Росії співвимірний з офіційними витратами на армію. На корупційний гачок Москви потрапила значна частина вищого керівництва держав ЄС.

Таким чином, союз ЄС і Росії оснований на потужних політичних, економічних і корупційних інтересах, а також на наявності спільного ворога — США.

До союзу ЄС-РФ тяжіє Китай, зацікавлений у російських військових технологіях, природних ресурсах і територіях. З другого боку, Китай важливий для ЄС і РФ як планетарна фабрика й військова потуга антиамериканського спрямування.

Про загрозу Євразійського блоку майже 20 років тому застерігав колишній держсекретар США Збігнєв Бжезінський: "Існує можливість — хоча і малоймовірна, але її не можна повністю заперечити, — серйозного перегрупування сил в Європі, що полягає або в таємній німецько-російській змові, або в утворенні франко-російського союзу. Сукупна євразійська могутність значно перекриває американську".

Формування Євразійського блоку потребує ліквідації України як незалежної держави. В цьому зацікавлені як РФ, так і ЄС, адже незалежна Україна створює бар'єри для євразійських комунікацій. Виправлення цього "недоліку" реалізується шляхом довгострокової стратегії розчленування України між Євросоюзом і Росією. "Мотивація проста: Німеччина хоче отримати доступ до ринків півночі і заходу України, а Росії потрібні підприємства військово-промислового комплексу і важкої промисловості, які є в Україні, ринки збуту, політичний вплив та бази в Криму. Тому вони досить довго готували таку ситуацію, коли легалізувалася б здача Європою, насамперед Німеччиною, нашого південного сходу Російській Федерації", — вважає політолог Юрій Романенко.

Утилізація Євросоюзом правобережної України мала відбутися під егідою асоціації Україна-ЄС. Захоплення Росією лівобережної і південної України планувалося через отримання контролю над стратегічними підприємствами за неповернуті борги Януковича і шляхом федералізації України на підставі конституційної реформи, запланованої на 2015 рік. При цьому Україна формально може вважатися цілісною та незалежною, адже федералізація — "все демократично". За словами верховного представника ЄС із закордонних справ Федеріки Могеріні, від України Євросоюз чекає "статусу автономії для сходу".

Очевидно, що план поділу України здійснюється за участю її вищого державного керівництва. Нинішня владна верхівка продовжує риторику про курс на ЄС і НАТО, яка розколює суспільство. І це при тому, що європейські керівники їй неодноразово публічно і приватно пояснили про неможливість входження до цих структур. Нещодавно посол США в Україні Джеффрі Пайєтт змушений був прямо заявити, що Україні треба перейматися не вступом у НАТО, до якого вона абсолютно не готова, а проведенням антикорупційних реформ.

Зі свого боку, Росія продовжує "відтискати свій законний шматок". Причому бойові дії на Донбасі виступають переважно в ролі відволікаючого чинника: головна робота ведеться з вищим керівництвом України звичними для Москви методами підкупу й шантажу.

Геніальний план розчленування й утилізації України загальмувався через один непередбачуваний "нюанс". Майдан зініціював народження нового українського етносу з суттєво іншим стереотипом поведінки: замість того, щоб звично скиглити, він несподівано для всіх почав яро битися за свою землю і свою гідність.

Ця прикра перешкода засмутила провладну верхівку, і вона робить усе можливе для усунення цього непорозуміння через відвертий і прихований саботаж, розкрадання грошей, обвал гривні, здачу ворогу розвідданих, організацію "котлів" для ліквідації українських пасіона­ріїв тощо. Усі пам'ятають, як з наказу вищого керівництва вільно пропустили колону бойовиків зі Слов'янська в Донецьк і просто віддали їм цей мегаполіс. Нікого не покарано за смерть і каліцтво тисяч патріотів у штучному Іловайському котлі.

Опір українців московській агресії відбувається всупереч правлячому режиму. Все корисне, що він робить для перемоги, відбувається тільки завдяки жорсткому тиску громадськості й уряду США.

Чому олігархічний режим не хоче захищати свою країну? Тому що олігархат є паразитичним утворенням на народному тілі й завжди захищає тільки свої інтереси. Війна за незалежність передбачає ліквідацію корупційних схем, мобілізацію і озброєння населення, покарання злочинців, повернення награбованого. Натомість розділення і здача України передбачає для олігархату збереження його влади, майна і бізнесу, зокрема в Росії.

Для того, щоб припинити війну, Україна повинна здійснити суттєві внутрішні перетворення. Фактично, йдеться про заснування нової Української держави — з ефективним управлінням, чесною патріотичною владою, некорумпованою економікою і масово озброєним населенням за прикладом Швейцарії та Ізраїлю. Усе це Україна може зробити внутрішніми силами, хоча й із величезним напруженням. Проте є зовнішній чинник, який допоможе досягнути мети значно швидше і з меншими втратами.

Єдиним порятунком США від загрози континентального блоку Євросоюз — Росія — Китай є формування Балто-Чорноморської дуги — Співдружності Міжмор'я. Її заснувати може тільки Україна — з причини свого центрального розташування, історичного спадку, економічного потенціалу і пасіонарного населення. Але для цього потрібна влада, спроможна подолати корупцію і рішуче воювати за незалежність країни. По суті, США готові організувати для України новий "ленд-ліз" — як під час Другої світової війни. Якщо в Києві буде тверда влада, то США нададуть масштабну допомогу, вимагаючи взамін тільки одного — захищати себе і творити Міжмор'я, відсікаючи Євросоюз від Російської Федерації.

Допомагати Україні в її нинішньому стані безглуздо. Адже левову частку вливань буде розкрадено, а розвідувальна інформація транзитом піде в Москву. Однак американцям треба щось робити. Це здається неймовірним, але вони змушені зайнятися боротьбою з корупцією в Україні. Член комітету з закордонних справ Палати представників США Стів Стокман звернувся в дослідницьку службу Конгресу з проханням розслідувати факти корупції та махінацій із державними коштами в Україні. "США надають Києву гранти і кредити, в той час, як ширяться відомості про корупцію в українському уряді й поза ним. Звучать звинувачення й на адресу Національного банку", — зазначив Стокман. З цієї ж причини глобальна аудиторська компанія Ernst&Young співпрацюватиме з нашим Міністерством оборони.

США готові підтримати в Україні будь-яку, навіть ультранаціоналістичну державницьку силу. Але та повинна мати політичну волю очистити державу від корупції, позбутися зрадників, компетентно розвивати економіку й рішуче воювати за власну незалежність.

×