27 і 29 листопада у Меморіалі жертв голодомору в Києві відбулася прем'єра дитячої вистави "Хлібчик для ангела". Зіграли її діти 5-16 років — учасники дитячої фольклорної школи "Орелі" при Музеї Івана Гончара.
Вистава ставить актуальне питання: як розповідати дітям про Голодомор. Дійство проходить in situ в музейній експозиції, яка служить декорацією. Дія відбувається у двох часових вимірах: у сьогоденні і в 1933 році.
П'єса поставлена за оповіданням Анни-Марії Волосацької "Страшний сон". Її переробила в сценарій журналіст Ярослава Музиченко.
- Оповідання було опубліковане в книзі "Зернятко надії", - розповідає вона. - Це збірник присвячений тому, як розповідати про голодомор дітям — з рекомендаціями психолога. Мені це оповідання сподобалась ще коли я його читала в рукописі. Відразу захотілося його інсценізувати.
- Як психологи радять розповідати дітям про голодомор?
Дітям не можна розповідати про жахіття і натуралістично описувати те, що тоді відбувалося. Треба розповідати про ті речі, завдяки яким ми вижили — про те, що була взаємодопомога навіть у ті складні часи. Дітей треба вчити ділитися і берегти хліб. Ця збірка не тільки про голодомор, а про хліб і про ставлення до нього.
- Але інформація про жахи все-одно не проходить повз дітей.
Ця інформація навіть підсвідома, і лякає. Але наголошувати на ній не потрібно. Краще розказати про причини і про прояви того добра, на яке навіть тоді люди могли спромогтися. Жахи голодомору на підсвідомому рівні будуть мучити націю ще не одне десятиліття. Щоб витягнути їх на свідомий рівень, щось простити, щось прийняти як даність і йти далі, треба вчити дітей моральним речам.
Заступник директора Меморіалу Леся Гасиджак розповідає, що репетиції вистави тривали три місяці.
- Захоплююся батьками цих дітей, тому що в "Орелях" є діти, яких батьки возять сюди на репетиції за сто кілометрів. Є братики і сестрички, яких восьмеро в родині, і троє з них грають у виставі. Деякі мами на репетиціях вишивали, бо репетиції тривали по 2-3 години. Виставою хочемо розказати маленьким дітям про історію Голодомору, навчити їх поваги до хліба і до своєї історії, яку не можна забувати. Яка б вона не була — солодка чи гірка.
Протягом 20 хвилин діти показують на сцені дійство: Ясик і Софійка лишилися самі вдома. Хлопчик від нудьги вирішукє зліпили з хліба коників. Аж ось до них приходять два маленьких янголи — душі померлих у Голодомор дітей - і ведуть їх у подорож подіями тих страшних років. Біля "ангельського дерева" таких душ-ангелів збирається цілий гурт — кожне розповідає свою жахливу історію.
Режисер Олена Шапаренко хотіла б, щоб після вистави це дерево залишилося в музеї.
- Оскільки сама ця територія нагадує храм, сюди приходять і залишають записочки за своїх рідних, ми б хотіли б започаткувати таку традицію тут в музеї, щоб записочки вішати на "дерево янголів" з написами імен померлих від голоду родичів. Це "янгольське дерево" - послання Богові про ті душі, які треба згадувати. У виставі біля нього збираються янголи. Ми його намолюємо таким чином. Хотілося б, щоб ця традиція в музеї продовжилась.
3 
35413
Коментарі