"Німці вивели дівчину з дому. На груди повісили табличку з написом російською та німецькою мовами – "Палій". До самої шибениці вели її під руки. Йшла рівно, з піднятою головою, мовчки, гордо. Встала сама на ящик. Підійшов німець і став надягати петлю. Вона в цей час крикнула: "Скільки нас не вішайте, всіх не перевішаєте! Нас 170 мільйонів! За мене вам помстяться мої товариші!" – йдеться у статті "Таня" військового журналіста Петра Лідова.
Оповідає про страту нацистами радянської партизанки в селі Петрищево Московської області 29 листопада 1941 року. Цю історію він почув від місцевого жителя. Підпільниця на псевдо "Таня" підпалила сарай біля хати, в якій квартирували німці. Дівчину спіймали, катували, а потім повісили. Більш як місяць тіло висіло на площі.
Статтю опублікувала газета "Правда" – через два місяці після описаних подій. Тіло ексгумували. Пізніше у вбитого під Москвою солдата вермахту знайшли фото страти. Москвичка Любов Космодем'янська впізнала у "Тані" свою зниклу безвісти доньку Зою. На момент смерті їй було 18 років.
Партизанці присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Ще до закінчення війни Маргарита Алігер написала поему "Зоя", а режисер Лео Арнштам зняв однойменний художній фільм. Її малювали на картинах, писали пісні, встановлювали пам'ятники. Іменем Космодем'янської називали вулиці й піонерські загони.
Після розпаду СРСР лікарі науково-методичного центру дитячої психіатрії дали свідчення, що 14-річна Зоя неодноразово лікувалася від шизофренії. Коли розповідь про партизанку потрапила у пресу, її історію хвороби вилучили.
– Коли почали розбиратися, що відбулося в селі Петрищево, виявилося, що все виглядало інакше, – свідчив колишній чекіст Борис Чмельов. – Зоя порушила наказ командира партизанського загону і підпалила сарай селянина. Німці схопили дівчину і стратили. Подвигу ніякого не було.
Маркіз де Сад написав п'єсу на туалетному папері
"Коли я помру – не чіпайте моє тіло 48 годин. Не робіть розтину і не відспівуйте. Поховайте десь у лісі, засипте жолудями і забудьте дорогу до могили", – така остання воля французького письменника Маркіза де Сада. Помер від астматичного нападу в божевільні Шарантоні 2 грудня 1814-го. Мав 74 роки. Його бажання не виконали. Провели розтин, місцевий священик відспівав де Сада за християнським звичаєм, його поховали на цвинтарі Сен-Моріс.
Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад народився в заможній родині. Підлітком почав ходити в будинки розпусти. Бив повій і змушував терпіти біль. Майже насильно його оженили на 23-річній дворянці Рене-Пелажи. Але де Сад закохався в її молодшу сестру Луїзу. Постійно зраджував.
– Хочете бути щасливим – не роздумуючи відкиньте все, що стоїть на вашому шляху. Обов'язково вітайте те, що служить і задовольняє вашу пристрасть, – говорив.
Напередодні Великодня 1768-го де Сад спокусив жебрачку Розу Келлер. Зґвалтував, відшмагав, рани залив воском. Того ж року його недруги пишуть анонімний лист у суд: "Маркіз дав бал для знаті. Пригощали шоколадними цукерками. Насправді це була "шпанська мушка" – сильний афродизіак. Аристократи наїлися цукерок і запалилися. Бал перейшов в оргію, що тривала до ранку". Іншим разом підсипав збуджувальну речовину трьом повіям. Разом зі слугою влаштував оргію. Жінки отруїлися й поскаржилися до суду.
13 років його утримують в ув'язненні в замку Венсенн. Не дають книжок і паперу. Він пише п'єсу "120 днів Содому" на 20-метровому рулоні туалетного паперу. Під час Французької революції 1789-го з Маркіза знімають усі звинувачення. Він ставить свої п'єси в театрі. Інтерес до жінок втрачає тільки на схилі літ. Останні 13 років живе у притулку. Всю енергію витрачає на написання комедій і п'єс, які ставить місцева трупа. Подивитися на вистави божевільних з'їжджається паризький бомонд.
"Ходить вітер шість днів, сім ночей, потопом буря покриває землю. При настанні дня сьомого буря з потопом війну припинили. Заспокоїлося море, утихнув ураган – потоп припинився",–
так починається вірш про Всесвітній потоп III тис. до н. е. Глиняні таблички знайшов працівник Британського музею Джордж Сміт (1840–1876) під час розкопок міста Ніневії – тепер територія Іраку – 3 грудня 1872 року. Легенди про життя і подвиги героя шумерського епосу Гільгамеша вибиті клинописом на глиняних табличках чотирма мовами Стародавнього Сходу – шумерською, аккадською, хуррітською і хеттською
30 листопада 1609 року італієць Галілео Галілей (1564–1642) склав карту місячної поверхні. За півроку до цього він сконструював перший телескоп. Прилад збільшував у 32 рази. Вчений розгледів пейзаж Місяця – кратери, гірські хребти і вершини, моря. Поверхня супутника нагадувала земну. Описи й карту надрукував у книжці "Про зірки". Після відкриття став професором Пізанського університету і отримав титул Першого математика і філософа Великого герцога Тосканського.
29 листопада 1899 року засновано Futbol Club Barcelona. За 10 днів до цього швейцарець за походженням Ганс Ґампер (1877–1930) дав оголошення в місцевій газеті Los Deportes про створення футбольної команди. Відгукнулися 11 чоловіків. Придумали девіз – "Більше, ніж клуб". Кольори – синьо-гранатові. Члени клубу спілкувалися між собою каталонською мовою, хоч на той час вона була заборонена в Іспанії. На сьогодні "Барселона" 24 рази вигравала чемпіонат країни.
1 грудня 1800 року композитор Франц Антон Гоффмайстер (1754–1812) і органіст Амброзіус Кюнел (1771–1813) відкрили у німецькому Лейпцигу видавництво. Публікували музичні твори Моцарта, Баха, Бетховена. Пізніше компанію придбало єврейське сімейство Генріхсенів. У 1930-х власників розстріляли нацисти. Після війни підприємство націоналізували. Одночасно Вальтер Генріхсен – єдиний живий нащадок – відкрив у Нью-Йорку C. F. Peters Corporation. Після возз'єднання Німеччини 1990 року дві компанії злилися під назвою Edition Peters. Фірму вважають найстарішим видавництвом у світі.
8 
35413
Коментарі