Австрійський письменник фон Захер-Мазох часто вживав українські слова
Малий Леопольд фон Захер-Мазох грався у хованки із сестрами у помешканні тітки Зеновії. Хлопець принишк у спальні. Раптом туди зайшли тітка з коханцем. За кілька хвилин до кімнати увірвався її чоловік із двома друзями. Жінка побила і прогнала їх геть. Коханець утік. Леопольд необачно видав свою присутність – йому також перепало.
Незабаром дядько повернувся. Хлопець сховався за дверима і слухав удари батога та його стогони.
– Відтоді я сприймав жінок як істот, яких потрібно водночас і любити, і ненавидіти, – говоритиме.
То була середина ХІХ ст. Батько майбутнього письменника Леопольд Захер – німецький єврей. Очолював поліцію Галичини та Володимирії – коронного краю Австрійської імперії. Мати Кароліна Шарлотта фон Мазох – полька, донька ректора Львівського університету. Леопольд був старшим із п'яти дітей. Мав слабке здоров'я, тому щоліта батьки віддавали хлопця до тітки у Винники, містечко неподалік Львова.
"Мати випромінювала стільки тепла й ласки, що всі, хто спілкувався з нею, ставали кращими, – згадує в автобіографічному нарисі "Сувеніри". – Тітка Зеновія була разючою протилежністю до неї. Мала надзвичайну вроду, висока й гарно збудована, люб'язна, неперевершена. Уміла мелодійно сміятись. Те, що я чув про неї як про надзвичайно небезпечну жінку, спокусливого демона, ще більше розпалювало мою дитячу фантазію. Коли бачив її, мене охоплювало щось подібне на жар. А коли вона обіймала мене, я густо червонів".
На малого Леопольда справила враження ще одна жінка – нянька Гандзя. "Перше видіння, що виринає з туману мого минулого, – це висока, красива постать жінки з обличчям рафаелівської мадонни, – пише Захер-Мазох у "Сувенірах". – Ще досі виразно бачу перед собою картину, як вона, з великими блакитними очима й теплою усмішкою, загорнувши голову білою хусткою, схиляється над моєю колискою та голубить мене".
Гандзя була "русинкою", тобто українкою. Від няньки та місцевих хлопчаків Леопольд вивчає їхню мову. Всі твори напише німецькою, але часто вживатиме українські слова.
Улюблене місце відпочинку Захер-Мазоха – Чортова скеля на узгір'ї між Львовом і Винниками. "Понад зеленими верхівками з неї відкривався прекрасний вид на подільську рівнину, аж до російського кордону", – згадує. Кордон пролягає за Бродами, до яких звідти 85 км.
1848-го родина перебирається у Прагу – там батько також очолює поліцію. Леопольду на момент переїзду 12 років. Закінчує гімназію, вивчає право в університеті. П'є багато пива, кілька разів б'ється на дуелях. Грає в аматорському театрі – мріє про кар'єру актора. Згодом вирішує стати військовим. Цьому перешкоджає нове захоплення – математика, потім хімія. Врешті-решт у 20 років захищає докторську дисертацію з історії та залишається працювати в університеті Ґраца.
"У студентських колах з нетерпінням чекали професора, який був їхнім ровесником, – пише дослідник Ойген фон Закс. – Одного ранку увійшов витончений стрункий молодий чоловік, вигляд якого був майже хлоп'ячим. Його манери мали відбиток довершеної невимушеності. Ніякої пихи чи зарозуміння, одухотворені риси, прекрасні очі, темне волосся, блідий колір шкіри. Молодий професор читав свої колегіуми дещо втомлено та знесилено. Натхненні лекції приковували увагу, хоч і відчувалося, що кафедра – не його покликання. Для цього місця він був надто поетично влаштований".
22-річний Леопольд часто проводить вечори у підстаркуватої баронеси. Якось розповідає їй про перипетії повстання на Галичині 1846-го, свідком якого був. Тоді протягом кількох днів селяни спалили близько 500 шляхетських маєтків, загинула більш як тисяча осіб. Жінка захоплена його викладом.
– Та напишіть же ви про це! Вийде прекрасний роман.
"Галицькі історії" публікує анонімно. Після того пише ще кілька історичних досліджень, зокрема працю "Занепад Угорщини за часів Марії Австрійської". Однак доходів така творчість не приносить.
Карл фон Талер, товариш Захер-Мазоха, називає його потворним. Але додає: "Це була та цікава потворність, яка може чарувати жінок. При першій зустрічі він здавався бридким. Але закінчувалося все тим, що жінки закохувалися в нього. Перед захопленням, яке він викликав, не могли встояти і чоловіки. Завдяки люб'язності він умів завоювати друзів".
1861-го Леопольд заводить роман із полькою Анною фон Коттовіц. Вона розриває шлюб і готова вийти заміж удруге, проте ставить умову: Захер-Мазох прийме у сім'ю двох її доньок. Той відмовляється.
– Ви не можете зрозуміти серце матері, – обурюється Анна.
"І раптом я зрозумів, що ми – ніщо інше, як іграшка природи, – описує Захер-Мазох той момент в автобіографії. – Якщо в мить екстазу здається, що чоловік і жінка зливаються в єдину істоту, це мало цікавить природу. Наше нещастя для неї – ніщо. Від неї залежить лише збереження та розмноження роду людського. Я побачив між чоловіком і жінкою глибоке провалля. Хоча діти і є ланцюгом, яким батько й мати прикуті одне до одного, мов прокляті в пеклі у Данте, вони водночас – та роздільна вода, що руйнує спорідненість душ".
За вісім днів Захер-Мазох пише роман "Дон Жуан з Коломиї". Твір про те, як через дітей жінка віддаляється від чоловіка, а той починає зраджувати. Перше видання – 1864-го в Парижі. Успіх – феноменальний.
Леопольд розуміє, що розповіді про кохання приносять значно більше грошей, ніж історичні дослідження. Починає писати цикл новел "Заповіт Каїна". "Твір охопить кохання, державу, війну, працю, смерть. Ідея циклу – людство лише тоді зможе стати щасливим, коли етичні норми суспільства матимуть силу й у державному житті. Доки не завершу, не візьмуся ні до чого іншого", – ділиться планами в листі до брата Карла. Один із перших творів циклу – повість "Венера в хутрі". Головна героїня – Ванда фон Дунаєва – повністю контролює свого чоловіка, часто шмагає його батогом.
Захер-Мазох багато подорожує. У кожному місті має коханок. Протягом 1871-го живе у Ґраці. Кароліна Герольд народжує йому доньку. Та Леопольд заручається з Йєнні Фрауенталь. А вже наприкінці року листується з Ангелікою Авророю Рюмелін. 1873-го у Відні вони одружуються. Наступного року з'являється на світ син Олександр.
Леопольд багато друкується. Переважно це низькопробні новели з відвертими сценами. Публіка розкуповує твори. Ангеліна також створює кілька бульварних романів. Підписується іменем Ванда – як у "Венері в хутрі". А з часом перебирає і звички героїні.
Захер-Мазох засновує в Лейпцизі літературний журнал Fuf der Hohe – "Вгору". Ангеліка-Ванда втікає з міста разом із його компаньйоном Арманом. Та Леопольд не переживає: заводить роман із перекладачкою Гульдою Майстер.
"О боже, як він за цей час змінився. Яким видавався він знищеним, як запали його щоки. Такими ж залишилися тільки очі – великі. Та ні, там, де раніше світилося ясне чисте полум'я натхнення, пломенів тепер жар виснаги", – згадує випадкову зустріч із Захер-Мазохом письменник Фердинанд фон Заар.
Ангеліка Рюмелін не дає згоди на розлучення. На майно Леопольда вона набрала кредитів. 1883-го Захер-Мазох викрадає сина й оселяється у Швейцарії. Наступного року Олександр помирає від тифу.
"Коли я увійшов, навкруги було тихо, – нотує Захер-Мазох у щоденнику. – Я з риданням кидаюся вниз до його ліжка, встаю, беру себе в руки, кажу, щоб усі мовчали. Знищений до останку, виходжу. Олександр мав знати, що помирає. Інакше б не намагався в останні хвилини скласти руки й молитись. Він звик молитися звечора, а це було ясного дня. Я виснажений до кінця, більше не можу. Серце, здається, зупиниться. Жахлива втома від мук та безсонних ночей за останні чотири тижні".
Він таки добивається розлучення. Бере шлюб із Гульдою Майстер. У них народжуються донька Ольга та син Роман.
"Між Доном і Карпатами живуть вроджені демократи. Ні візантійський імператор, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості. Вони завжди готові змінити плуг на спис. Живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними. Для східних слов'ян – паростки майбутнього, паростки свободи. Тут немає слабкої статі. Жінка повсюдно стоїть із чоловіком на рівній нозі – вдома, в товаристві, у громадському житті. Чоловік звичайно схильний розглядати жінку як свою власність – тут не знайдете й сліду від цього. Вона віддається чоловікові у коханні на рівних умовах. Цього вона дотримується і в шлюбі. У неї немає жодного обов'язку, який чоловік не знав би так само", –
уривок із повісті Леопольда фон ЗАХЕР-МАЗОХА "Жіночі образки з Галичини", 1875 рік
Захер-Мазоха називали "малоросійським Тургенєвим"
"Рідкісний це випадок, щоб німецький або французький письменник, обравши собі за тему наш край і наше суспільство, змалював правдиво і яскраво, не допустившись помилок, – пише польськомовна Gazeta Lwowska 5 жовтня 1874 року. – У найновіші часи дочекалася Галичина такого непроханого Гомера, який спеціально обрав собі її за тему до своїх повістей. Сам себе він називає галицьким малоросом, лише її життю присвячує своє натхнення і свої твори. Тим автором є пан Захер-Мазох. Доки писав німецькою, був мало знаний. Лише тепер, перекладуваний, ощасливлює цілу Європу картинами нашого краю".
Перші переклади творів Леопольда фон Захер-Мазоха на українську мову з'явилися за його життя. 1879-го львівський журнал "Родимый листок" публікує роман "Новий Йов". Наступного року часопис "Зоря" друкує уривок із повісті "Бал руських питомців".
Передмову до публікації в "Зорі" написав Лев Сапоговський – псевдонім Лева Василовича (1858–1883). Зокрема там ідеться: "Захер-Мазох перший з чужих пісетелів звеличив наш народ з такою любов'ю, якої навіть тяжко меж нашими авторами найти. Перед цілим світом він виявив незаслужену недолю нашого пригнобленого, але все щиро люблячого, чесного народу. У него звук трембіти єсть дикоелегійний, а коломийки – один з найкрасивіших танців. Гуцул у Захер-Мазоха убогий, а носиться красно. Працює на своїх горах пильно, пасе овець, торгує своїми виробами, а одвагу має один за десятьох. Жартов он не знає, а за образу мстить топором. А Євка шукає свого любимця і не встидається того. І хоть ціла громада сміється з неї, вона сиділа під вербою, тримала Дмитрову голову на своїх колінах і сміялася з громади. Так любити може або жінка найвисшої степені виекзальтована, або проста, не знаюча світа душа".
Критики на батьківщині називають Захер-Мазоха "малоросійським Тургенєвим". Водночас у Пруссії, де він проживає, його починають цькувати. Засуджують за симпатії до слов'ян і євреїв. А ще обурюються високою оцінкою його творів у Франції – саме триває Франко-прусська війна. Врешті-решт Захер-Мазоха оголошують божевільним.
Після його смерті галицькі видання публікують некрологи. "Вирісши у Львові, покійний добре придивився до галицького життя й представив його у численних романах та оповіданнях, пронизаних рідкісним теплом до руського народу. З повістей Захер-Мазоха німецькі читачі ліпше, ніж з політичних статей, могли ознайомитися з галицькими відносинами", – пише часопис "Галичанин" 14 березня 1895 року.
6 
35413
Коментарі