– Це заважало жити, – згадує Наталія Гусєва, 43 роки. – Батькам постійно ввижалися жахіття, начебто мене викрадають. Я цього не очікувала й не була готова. Ніколи не мріяла стати актрисою. Життя в постійних роз'їздах – це не для мене. Завжди хотіла бути біотехнологом і готувала себе до такого майбутнього.
25 березня 1985 року на радянському телебаченні показали першу серію фільму "Гостя з майбутнього" за книжкою Кіра Буличова "Сто років тому вперед". У стрічці знімалися московські школярі. Наталія виконала роль головної героїні – дівчинки з 2084 року Аліси Селезньової. В машині часу вона переноситься у 1984-й, аби повернути назад мієлофон – прилад, здатний читати думки. Його ненароком забрав тогочасний школяр Коля Герасимов, роль виконав Олексій Фомін.
Керівництво кіностудії ім. Горького не вірило в успіх стрічки. Бюджет сильно скоротили. Чи не найбільше грошей витратили на фліпи – п'ять літаючих кабін. Їх виготовили у Литві. Кожна обійшлася у 5 тис. руб. – стільки тоді коштували нові "Жигулі".
– Батьки лякали: "Будеш погано вчитися, станеш актрисою", – каже Гусєва. – Якось до нас у школу прийшли працівники кіностудії. Вони шукали дівчинку з хорошою дикцією для зйомок у короткометражці. Вибрали мене. А під час озвучування фільму мене помітила асистент "Гості з майбутнього". За віком я підходила, і мене повели пробуватися на роль Аліси. Від хвилювання я сказала, що народилася 1872 року. Всі засміялися і назвали мене "гостею з минулого".
Багато сцен знімали прихованою камерою – щоб діти поводилися природно. Під час розмови професора Селезньова з бандитом Крисом звучить "інопланетна" мова. Насправді це записана задом наперед скоромовка "От топота копыт пыль по полю летит". А коли робот Вертер збирається звільнятися з роботи, то каже:
– Напишу сьогодні заяву Литваку, – Михайло Литвак працював директором Першого творчого об'єднання кіностудії.
За час зйомок актори-діти помітно підросли. Коли Аліса та її подруга Юля лежать у лікарняній палаті, на них піжами їхнього розміру. Сцену втечі з лікарні знімали за рік до того, видно, що одяг на дівчат завеликий. Волосся Гусєвої постійно відростало, режисер Павло Арсенов власноруч стриг її. А ось за зачіскою Олексія Фоміна не стежили. Коли він гуляє по Москві майбутнього – то "обростає", то стає акуратно підстрижений.
5-серійна стрічка мала великий успіх. Гусєву закидали листами, шанувальники ночували в її під'їзді, залишали біля дверей купи подарунків.
Наталія закінчила школу з двома "четвірками". Вивчилася на біохіміка, працює за спеціальністю. Знялася ще в чотирьох фільмах. На зйомках зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Денисом Мурашкевичем.
Олексій Фомін спився, загинув 1996 року.
24 березня 1900 року в селі Мар'янівка – тепер Васильківський район на Київщині – народився Іван Козловський. Відомий на весь світ тенор – міг переспівати живого солов'я – почав займатися музикою у 7 років. 1926-го зарахований у трупу московського Большого театру.
– Особенно горячо, кажется, он любил Украину. Даже говорил с приятным малозаметным украинским акцентом, – казали про нього знайомі.
Коли бував на гастролях за кордоном, боялися, що не повернеться.
– Що ви? Мені Мар'янівка дорожча, – відказував.
Був глибоко віруючий. Хрестився навіть у партійних кабінетах. Щоранку молився. Якось Козловського привезли вночі на партійну дачу й попросили виконати "Суліко" для Йосипа Сталіна та Лаврентія Берії. Той відмовився – беріг голос перед концертом.
– Ну, – сказав Сталін, – тоді ми з Лаврентієм тобі заспіваємо!
І заспівали.
1954-го московська газета "Правда" опублікувала статтю, у якій розкритикувала Козловського. Писала, що за своє знамените верхнє "до" він бере тисячу рублів при середній зарплаті в СРСР 740. Мовляв, це не гідне радянського митця. Співак образився і звільнився з театру.
Іван Козловський помер 1993 року. Заповідав, щоб його поховали в рідній Мар'янівці, навіть вибрав місце для могили. Але волю не виконали – поховали в Москві на Новодівичому цвинтарі
23 березня 1900-го археолог з Оксфорда 48-річний Артур Еванс почав розкопки поблизу міста Кносса на острові Крит у Середземному морі. Вже за кілька годин науковці виявили залишки лабіринту – палацу царя Міноса, збудованого близько 2000 року до нашої ери. На фото – Еванс (ліворуч) із колегами на розкопках.
Загальна площа комплексу – 500 тисяч квадратних метрів. Зокрема тут був лабіринт, в якому, за легендою, цар тримав Мінотавра – чудовиського з головою бика й тілом людини. Палац двічі руйнувався – від землетрусу та виверження вулкана. 1450 року до нашої ери всі будівлі згоріли.
Еванс викупив землю, на якій стояв палац, і 30 років її досліджував. Зокрема відкопав примітивну каналізацію. Після цього говорив:
– Я єдина на Криті людина, в якої є нормальний туалет
23 березня 1857 року у 5-поверховому універмазі Едера Гогвуда на Бродвеї у Нью-Йорку запрацював перший пасажирський ліфт. Він рухався зі швидкістю 20 см/с, встановлення обійшлося у $300. Сконструював підйомник механік фабрики ліжок Елайша Отіс 1853-го. Та люди боялися користуватися ліфтами. Тоді він влаштував презентацію на виставці досягнень науки й техніки. Навантажив на платформу бочки, сейфи, став поміж ними. Коли піднявся на 10 м, дав сигнал помічникові. Той перерубав троси. Спрацювали страхувальні механізми – кабіна зупинилася як вкопана.
27 березня 1860 року Майкл Бірн з Нью-Йорка отримав патент на "буравчик із дерев'яною ручкою Т-подібної форми", тобто штопор. Доти вино розливали з бочок і подавали в глеках. Або закупорювали пляшки так, щоб пробка визирала назовні. Можна було вхопитися за неї і вийняти, але це було незручно. Вже незабаром штопор був у обов'язковому наборі офіцерського розкладного ножика.
27 березня 1915-го кухарку з Нью-Йорка 46-річну Мері Маллон відправили на примусове лікування. Вона відбувала карантин на острові Норт-Бразер за те, що заразила черевним тифом 47 людей, троє з яких померли. Жінка стала першим у світі переносником інфекції, яка не захворіла сама. У клініці провела 18 років. Померла 69-річною від пневмонії. Після розтину бактерії тифу виявили в її жовчному міхурі.
"На сей раз маю до Вас ось яку просьбу. Я написав "Молитву руських дітей", а Микола Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав "Молитву" з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби "Молитва" була надрукована ще в маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя", –
написав 23 березня 1885-го поет зі Стрия на Львівщині Олександр Косинський священику Богдару Кирчіву до Львова. Мав на увазі пісню "Молитва за Україну" – "Боже великий, єдиний, нам Україну храни". Зараз її називають церковним гімном держави. Незабаром отримав відповідь від етнографа Володимира Шухевича: "Твір прекрасний, але для дітей трудний. Я і Вахнянин пробували вчити зі своїми учнями, але трудно".
Вперше пісню виконали публічно на початку серпня того ж року в Тернополі
3 
35413
Коментарі