"Народ, стоявший на высотах домов и на мосту, не обыкший видеть смертные казни и ждавший почему-то милосердия государыни, когда увидел голову в руках палача, единогласно ахнул и так содрогся, что от сильного движения мост поколебался и перила обвалились", – розповідав очевидець страти підпоручика Смоленського піхотного полку Василя Мировича 26 вересня 1764 року. Це сталося на Обжорному ринку Санкт-Петербурга. Після страти ешафот разом із тілом спалили.
Дід страченого, Федір Мирович, був генеральним бунчужним. Як і більшість прихильників Івана Мазепи, емігрував до Європи після поразки в Полтавській битві. Його сина Якова вислали до Сибіру. Згодом родині з малолітнім Василем дозволили оселитися в Санкт-Петербурзі. Коли хлопцеві виповнилося 14, його зарахували до Сухопутного шляхетного кадетського корпусу. Воював у Семирічній війні Росії з Пруссією. За хоробрість у боях отримав офіцерське звання.
Мирович намагався повернути відібрані землі діда. Дійшов до гетьмана Кирила Розумовського. Той відмовив.
– Ти, молодий чоловіче, сам прокладай собі дорогу, – порадив гетьман. – Старайся вхопити Фортуну за чуба – тоді будеш таким самим паном, як і інші.
Василь мріє про вдалий шлюб, намагається виграти гроші в карти – марно. Перебуваючи в караулі у Шліссельбурзькій фортеці випадково дізнається, що тут утримують "известного арестанта". Так називали царя Івана VI, сина російської імператриці Анни Леопольдівни. 1742-го його, 2-річного, ув'язнили за наказом двоюрідної тітки Єлизавети Петрівни, яка сама зійшла на престол. Відтоді хлопець майже не бачив людей. Мирович вирішує звільнити Івана і проголосити його імператором. Сам планує стати довіреною особою монарха.
Про свій план розповів поручику Аполлону Ушакову. 13 травня 1764-го змовники відслужили по собі панахиду, наче померлі. Згідно з планом, Ушаков мав приплисти шлюпкою до в'язниці та представитися охороні кур'єром. Там вручити Мировичу нібито маніфест від імені імператриці Катерини ІІ – наступниці Єлизавети Петрівни – про звільнення Івана. Та Ушаков втопився в річці 25 травня, і Мирович залишився сам. У ніч на 5 липня 1764 року він по тривозі підняв караульну команду. Із загоном солдатів спробував увірватися в тюремне приміщення. Проте офіцери внутрішньої охорони мали чіткі інструкції – нікому не віддавати "безымянного колодника" живим. В'язня вбили. Побачивши його труп, Василь Мирович здався комендантові фортеці.
При обшуку в нього знайшли власноруч написані "царські" маніфести. Слідство підтвердило, що він діяв без спільників, "сам собою". Суд Сенату виніс вирок – смертна кара за спробу державного перевороту. Солдатів, які діяли разом із Мировичем, розіслали у віддалені гарнізони. А охоронці одержали винагороду та відставку з підпискою "никогда не говорить об известном событии".
21особу спалили 24 вересня 1559 року на площі Святого Франциска в іспанській Севільї. Це одна з наймасовіших страт в історії інквізиції. Усі вбиті були прихильниками лютеранства – протестантського вчення богослова Мартіна Лютера, який помер за 13 років до цього. Кожен засуджений міг покаятися – за це його б безболісно задушили, а потім спалили мертве тіло. Більшість відмовилися. Один з обвинувачених, священик Франсиско де Сафра, зумів утекти до страти, тож замість нього спалили опудало
"Програма щодо запобігання розв'язанню Німеччиною Третьої світової війни", –такий план 24 вересня 1944 року оголосив міністр фінансів США Генрі Морґентау на конференції в канадському Квебеку. У ній взяли участь британський прем'єр Вінстон Черчилль та американський президент Франклін Рузвельт. Після поразки Німеччини Морґентау пропонував її прикордонні частини передати Польщі, Франції та СРСР. Решту території поділити на три держави – Північну й Південну Німеччини та Міжнародну зону. У них мали провести повну ліквідацію важкої промисловості, демілітаризацію й перетворити Німеччину на аграрну країну. Після того як подробиці документа потрапили в пресу, від його реалізації відмовилися. А міністр пропаганди Третього рейху Йозеф Ґеббельс заявив, що "єврей Морґентау" хоче перетворити Німеччину на величезне картопляне поле
"Предложения по усовершенствованию русской орфографии" опублікувала московська газета "Известия" 24 вересня 1964 року. Їх склала Орфографічна комісія при Академії наук СРСР. Якби зміни прийняли, з російської мови зник би твердий знак і з'явилися, зокрема, такі форми написання слів: "жури" замість "жюри", "плавец" замість "пловец", "огурци" замість "огурцы", "жжот" замість "жжет", "загарелый" замість "загорелый", "заец" замість "заяц". Більшість учителів підтримали зміни, однак проти виступила Спілка письменників. Уряд відхилив проект
28 вересня 1687 року генерал армії Венеціанської республіки Кеніґсмарк наказав обстріляти Парфенон – давньогрецький храм V ст. до н. е. в Афінах. Місто тоді належало Османській імперії, у будівлі турки облаштували мечеть. Храм став руїною – у нього потрапило понад 700 снарядів. Відновлювати Парфенон почали у ХІХ ст.
22 вересня 1939 року у Брест-Литовську, теперішній Брест у Білорусі, пройшов спільний марш військ вермахту й Червоної армії. 1 вересня Німеччина напала на Польщу, до якої тоді належав Брест. Місто взяли 14-го. Та, згідно з укладеним 23 серпня 1939 року таємним протоколом до Пакту Молотова–Ріббентропа, ця територія мала відійти Радянському Союзу, що вдарив по Польщі зі сходу 17 вересня. Німецьке командування наполягло, щоб Брест передали урочисто, за участі обох армій. Власне, марширували лише німці – радянські солдати стояли на тротуарах і салютували союзникам.
На фото: німецькі генерали Моріц фон Вікторін і Гейнц Ґудеріан та радянський командир танкової бригади Семен Кривошеїн спостерігають за маршем. Останній згадував: "В 16.00 я и генерал Гудериан поднялись на невысокую трибуну. За пехотой пошла моторизованная артиллерия, потом танки. На бреющем полете пронеслось над трибуной десятка два самолетов. Потом опять пошла пехота на машинах. Некоторые из них, как мне показалось, я уже видел. Очевидно, Гудериан, используя замкнутый круг близлежащих кварталов, приказал мотополкам демонстрировать свою мощь несколько раз. Наконец парад закончился"
23 вересня 1848 року американський бізнесмен Джон Картіс (на фото) з міста Банґор, штат Мен, виготовив у домашніх умовах першу жувальну гумку. За основу взяв соснову смолу. До неї додав парафінові ароматизатори та спеції – локрицю й перець. Картіс відкрив три фабрики для виробництва жуйок. Популярності його продукція не мала, бо містила багато неїстівних домішок і швидко псувалася. Нове життя гумка отримала 1869-го, коли Томас Адамс почав виготовляти її з каучуку.
24 вересня 1957 року відбулося відкриття стадіону іспанського футбольного клубу "Барселона". Перша офіційна назва арени – Estadio del Club de Fи'tbol Barcelona, проте уболівальники одразу перейменували його на Camp Nou – нове поле з каталонської. Ініціатором будівництва став президент клубу Франсеск Міро-Санс. Його обурило, що головний конкурент "Барселони" – ФК "Реал Мадрид" – 1947-го відкрив стадіон на 75 тис. осіб. Camp Nou міг прийняти на 20 тис. уболівальників більше. Роботи обійшлися вчетверо дорожче, ніж планувалося. Та диктатор Іспанії Франциско Франко пробачив клубу цей борг.
26 вересня 1971 року в одному з кварталів данської столиці Копенгаген було проголошене Вільне місто Християнія. Його засновниками стали гіпі, які заселили тамтешні закинуті казарми. Мета – "створити самодостатнє суспільство, кожен член якого відповідає за добробут усієї спільноти". 1995-го представники Християнії підписали угоду з міністерством внутрішніх вправ Данії. Відтоді вони платять державі податки. Вільне місто має площу 0,32 кв. км, нині тут живуть близько тисячі осіб. Дозволена торгівля легкими наркотиками, натомість заборонені автомобілі, вогнепальна зброя та фотозйомка.
8 
35413
Коментарі