ОТАМАН ЛУКА КЛІТКА ТРИЧІ ВТІКАВ ВІД ЧЕКІСТІВ НАЗИВАВ СЕБЕ "ПЕТЛЮРІВЦЕМ", ГОТУВАВ МАСОВЕ ПОВСТАННЯ ПІД ГАСЛАМИ УНР. ЗРАДНИКА ЗАДУШИВ ГОЛИМИ РУКАМИ
"ОДНОГО РАЗУ ЛУКА, ПОТРАПИВШИ У РУКИ ЧЕКІСТІВ І БАЧАЧИ БЕЗВИХІДЬ У ЇХНІЙ В'ЯЗНИЦІ, ПОПРОХАВ СТОРОЖА-ОХОРОНЦЯ, ЩОБ ТОЙ ДАВ ШМАТОК КРЕЙДИ. НАМАЛЮВАВ НА ТЮРЕМНІЙ СТІНІ ЧОВЕН, СІВ У НЬОГО Й ВИПЛИВ НА ВОЛЮ З КАМЕРИ", – таку легенду переповідає письменник Леонід Полтава у статті "Повстанці на півдні України в 1920–1921 роках", опублікованій 1967-го в діаспорному журналі "Вісті комбатанта".
Про отамана Луку Клітку, який воював проти більшовиків на Сумщині та Полтавщині, переповідали багато легенд. Казали, що "пробивав до десятка комуністів однією кулею". Тутешні діти замість хованок гралися у "бандита Клітку". Та найпопулярніші перекази – про його численні втечі з-під варти чекістів – ґрунтуються на реальних подіях.
"Благодаря своим неоднократным побегам Клитка пользуется большой популярностью среди населения. Кулачество отзывается о нем как о политическом деятеле, руководителе организации, ставящей своей целью установление Украинской Народной Республики", – йдеться у розділі "Клитковщина" спецповідомлення Державного політичного управління про ліквідацію повстанської організації в околицях Ромен на Сумщині.
1920 РОКУ НА ПОЛТАВЩИНІ ПОЧИНАЄ ДІЯТИ ПОВСТАНСЬКИЙ ЗАГІН ВОЛОДИМИРА ГРЕСЯ, ВІДОМОГО ЯК ОТАМАН ГОНТА. Серед найкращих його вояків – Лука Клітка, родом із села Яхники. Під натиском більшовиків Гресь змушений розпустити підрозділ. Та Клітка не складає зброї. Приєднується до загону Кирила Вовка, штаб якого розташований у селі Карпилівка – тепер Охтирський район Сумської області. Продовжує діяльність навіть після арешту й розстрілу командира і його брата.
1925-го Полтавський губернський відділ ДПУ арештовує найактивніших повстанців. Командирів засуджують до розстрілу. Клітці страту замінюють на 10 років таборів. Та до місця покарання його не довозять. "Із закрученого дротом вагона ще перед Москвою зумів утекти молодий син господарів Клітка, якого везли на Соловки. Втік не сам, а із двома приятелями, такими ж як і він відчайдухами", – згадує уродженець Лохвиці Микола Петренко.
Клітка в рідних краях: нападає на владні установи, захоплює майно і коней. В окружній міліції його реєструють як "конокрада" – так чекісти часто таврували повстанців. На початку 1928-го Клітку затримують удруге. Вирок – вісім років ув'язнення. Та у серпні він знову тікає з-під варти. За наступні два місяці разом із дев'ятьма "соучастниками" здійснює десяток збройних нападів.
"У ЗАГОНІ КЛІТКИ ХЛОПЦІ ПІДІБРАЛИСЯ ЗАВЗЯТІ, – ЗГАДУЄ РОМЕНЧАНИН КИРИЛО ШТАНЬКО У СПОГАДАХ "ПОЛЮВАННЯ ЗА ЛЮДИНОЮ". – Такі, що не змирилися зі злочинами совітської влади, вперто захищали своє майно, своє право на життя, в міру можливостей оберігали місцеве населення від чекістів, різних тяглових бригад". Перелічує побратимів отамана: Полоз, Буряк, Клець, Леміш, Воропай, Хрестюк. Найближчий помічник – Свинобой, бо "бив чекістів, як свиней".
А Микола Петренко описує: "Клітка з товаришами діяв активно: там спалили колгоспну контору, в іншому місці магазин пограбували, там валку із хлібоздачею перестріли, в ліс наказали звертати, там хлібозаготівлю зірвали, когось застрашили, когось попередили. Одного разу в пекуче жниварське надвечір'я, коли майже всі дорослі були в полі, на колгоспну садибу налетів Клітка, позбивав двері з комори, кликав жінок брати-розбирати, хто скільки зможе, працю їхніх же рук, – пшеницю, горох, просо. Навперейми "бандиту Клітці" помчали озброєні активісти, але він, відстрілюючись, утік".
Проти повстанців кидають усі сили міліції та ДПУ округи. Місцевих жителів попереджають – хто переховуватиме "бандитів", загримить на Соловки. 30 жовтня після 5-годинної перестрілки Клітку таки ловлять. Слідство триває майже рік. У вересні 1929-го розпочинається суд. Та у перерві одного із засідань отаман знову тікає.
"КЛІТКУ ВЕЛИ ДО В'ЯЗНИЦІ ОХОРОННИКИ-КІННОТНИКИ ПО ВУЛИЦІ МИКОЛЬСЬКІЙ, – ОПИСУЄ КИРИЛО ШТАНЬКО. – Тільки-но вийшли на перехрестя з Полтавською біля Покровської гори, як отаман вигукнув слово – "вода". Гасло це відоме на Роменщині з часів отамана Семена Гаркуші XVIII століття як сигнал до дії спільникам. Враз миттю проскочив попід кіньми вартових, змішався з натовпом, який розходився по домівках із зали суду, і зник у напрямку яру Муховець. Та так швидко, що доки охоронці оговтались і поскакали за ним, то вже ніде не могли відшукати".
Деталі втечі доповнює Іван Чайка у романі "Дзвони над Лютенькою": "Із зали суду до приміщення міліції, вишикувавшись чотирикутником з оголеними шаблями, його вели чотири кавалеристи. В середині був Клітка. Арештованого супроводили вулицею мимо базару і соборного майдану. Того дня там було багатолюдно. Конвоїри покрикували в натовп, пробиваючи собі дорогу. Там, де найбільше скупчилося людей, арештант несподівано пірнув під коня вершника, що їхав ліворуч. Червоноармієць рубонув шаблею. Вона пройшла в повітрі, але Клітки не зачепила. Він швидко чкурнув у натовп. Там знайти його не змогли".
Отаман покидає рідні краї. З фальшивими документами на прізвище Федоренко переховується на Кавказі, потім – у Вологді. Та на початку 1930-го у Радянській Україні починається масова депортація "куркулів". Під репресії потрапляють і його родичі. Лука Клітка повертається на малу батьківщину.
"НАРОД КЛИЧЕ", – КАК ВЫРАЗИЛСЯ КЛИТКА. В другом месте он прямо заявил, что мол "поскольку идет сильный нажим на селянство, идет раскулачивание, этот момент нужно использовать и организовывать селян против Соввласти", – цитують отамана у звинувачувальному висновку кримінальної справи "контрреволюционной повстанческой организации", що діяла на території Роменської та Прилуцької округ.
Клітка відновлює зв'язки з побратимами по загонах Греся та Вовка. До повстанців долучаються розкуркулені господарі. Намагається об'єднати якнайбільше селян, невдоволених владою. Свої звернення підписує "Клітка-петлюрівець". За основу програми бере четвертий Універсал УНР.
– Організація ставить своєю ціллю боротьбу за вільну Україну із дозволом приватної власності на землю до 12 десятин, – заявляє на одній з підпільних зустрічей з однодумцями.
У березні його загін із 25 бійців здійснює рейд по селах. Нападають на сільради й колгоспи. У Синівці – тепер Липоводолинський район – грабують міліцейське відділення. Захоплюють шість гвинтівок, два нагани, 400 патронів, чотири сідла та сім коней. У сутичці гине один міліціонер, усі повстанці – неушкоджені. До кінця весни ДПУ вдається вбити чи арештувати ключових бійців загону Клітки. Та підпільна мережа у цих районах продовжує діяти.
ПОВСТАНЦІ ВИМАГАЮТЬ НЕГАЙНОГО ЗБРОЙНОГО ВИСТУПУ. ПЛАНУЮТЬ РОЗПОЧАТИ ЙОГО У КІЛЬКОХ РАЙОННИХ МІСТАХ, ПІСЛЯ ЧОГО РУХАТИСЯ ДО ЦЕНТРУ ОКРУГИ – РОМЕН. Далі – інші округи: Суми та Конотоп. Сподіваються, що їх підтримають підпільники в сусідніх регіонах, а також на західноукраїнських землях, що належать Польщі. Клітка стримує запал побратимів.
– Організація до цього не підготовлена: не встановлений зв'язок із Києвом і закордоном. Крім цього, взагалі недостатньо людей і зброї, – визнає 21 червня на підпільній нараді, що проходила на хуторі Шевченкове Березівського району.
За чотири дні там само збирається міжрайонна зустріч повстанців. Серед учасників – якийсь Тимофій Пелещук. З'ясовують, що він – завербований ДПУ.
– Я знаю, що ти їздив з начальником міліції ловити Клітку, – заявляє один із підпільників.
Зрадника затримують. Клітка особисто душить його голими руками. Вночі тіло вивозять у поле. Наступного дня починаються масові арешти. До середини липня затримують близько 300 осіб.
Клітка планує звільнити побратимів. Збір призначають на 4 липня в лісовому урочищі Дума. Та сходяться тільки 20 людей. Мусять відмовитися від задуму. Під час облав, у сутичках з переслідувачами гинуть кілька повстанців, зокрема помічник отамана Омелян Кучма. Але Клітку та його найближчих побратимів чекістам захопити не вдається. Він перебирається на схід Роменщини. Там продовжують існувати підпільні групи й осередки, створені його побратимами у березні. Отаман не полишає плану підняти повстання.
1 ЖОВТНЯ 1930-ГО БЛИЗЬКО ПІВСОТНІ АКТИВІСТІВ-КОЛГОСПНИКІВ ВИРУШАЮТЬ НА ХУТІР ЖОВТОНІЖКИ ВІЛЬШАНСЬКОГО РАЙОНУ, ЩОБ РОЗКУРКУЛИТИ СЕЛЯНИНА КУЛЬБАЧНОГО. На захист земляка виступають усі жителі Жовтоніжок і сусіднього Меркова. Щойно підводи з відібраним майном рушають у дорогу, кидаються на активістів.
– Бий красноголових бандитів! – закликають.
Колгоспники відступають, відстрілюючись. Починається нова хвиля арештів. Через цей стихійний виступ зривається масштабне повстання. Тоді ж губляться і сліди Луки Клітки. Імовірно, він гине під час однієї з облав.
У народній пам'яті смерть легендарного отамана пов'язують із ворожим підступом. Адже саме так гинуть фольклорні месники, яких у відкритій борні не можуть здолати вороги. Іван Чайка у вже згадуваному романі "Дзвони над Лютенькою" описує:
"Втікач довго переховувався на глухому хуторі в одинокої вдови. Одного разу до неї забрів немічний старець.
– Дайте милостиню слабому і хворому, – благав він.
– Чим багаті, тим і раді, – метушилася біля нього хазяйка.
– Дай Бог вам здоров'я! – дякував той.
– Спасибі.
– А чи не можна у вас заночувати, бо вже сил нема? – попросив старець.
– Я ось хазяїна запитаю, – мовила господиня і вибігла.
Клітка вийшов з хатини. Старий саме вкладав у великій торбі милостиню. Він глянув на хазяїна – і раптом з торби пролунали кілька пострілів. Отаман навіть не встиг скрикнути – упав на долівку, скошений кулями. Так червоні виконали оголошений йому вирок".
3 
35413
Коментарі