Мого діда Петра Федорука 1965 року направили служити до Німецької Демократичної Республіки. Забрав із собою дружину – мою бабу Аллу. Прабаба Мотря не хотіла відпускати сина. Після війни вважала всіх німців нелюдами.
Жили у військовому містечку Фоґельзанґ. З німецької перекладається як "співоча пташка". Петро служив у ремонтному батальйоні – лагодив танки. Баба займалася домашнім господарством.
Містечко було облаштоване так, що військові почувалися, ніби вдома. Могли роками тут жити, не знаючи німецької мови. Діяли свої театр, школа, лікарня, бібліотеки, магазини. У клубі – гуртки російських народних танців і пісень. Хоча більшість солдатів були татарами.
Якось баба купувала в магазині сметану. Говорила російською. Молода продавщиця жартома попросила: "Скажіть це німецькою". Баба зам'ялася і пішла геть. Почула тільки, як старша працівниця прошипіла молодій: "Швайне!" – "Свиня!" Коли зайшла наступного разу, дівчина зі сльозами на очах почала вибачатися. Російською.
19 вересня 1971 року у Фоґельзанґу баба народила мою маму Жанну. У пологовому будинку їй видали "Письмо в будущее". Нового радянського громадянина просили берегти батьківщину і твердо йти шляхом, вказаним Володимиром Леніним.
Був ще один подарунок – від сусідів, подружжя німецьких пенсіонерів. Імен і прізвищ уже не пам'ятають. Вони подарували бабці шоколадку. Досі не розпакована. На обгортці зображений індіанець. Вони тоді були популярні в НДР – через купу фільмів-вестернів з югославом Гойко Мітічем.
Наступного року Петра й Аллу направили в узбецький Самарканд.
8 
35413
Коментарі