У Шевченківські дні 1920 року в Києві панували більшовики. Тож зрозуміло, на чиє замовлення робився цей плакат. Одначе він не справляє враження звичного радянського агітпропу. Ніби художник ще не втратив невинності. І ще не навчився слухатися замовника. Або й потреби в тім не було. Бо тодішні гасла свободи, рівності й братерства ще не сприймались як обман. А "кайдани порвіте" читалося так, як написано.
Плакат належить або комусь із художників школи Михайла Бойчука, або створений під впливом цієї школи. Бойчукісти успішно стилізували народну лубкову картинку й поставили її на службу українській революції.
Цю репродукцію я одержав електронною поштою від доброго приятеля галичанина із припискою: "Надибав отакого-от пляката з батьком нашим Тарасом. От щось він зачепив мене, попри всю простоту. Тут ранні більшовики вшановують Шевченка. А щойно перед тим петлюрівці вшановували. І потім за Сталіна його шанували. І в листівках УПА його цитували. Тепер от малюють з автопокришками для Майдану. Такий він у нас універсальний. Чому?"
Наче він сам не знає – чому. Хтось із шевченкознавців з цього приводу якось зауважив: у наших внутрішніх війнах Шевченко діставався кожному переможцеві як досконала трофейна зброя, що її повертали проти супротивника. Отак і з оцим плакатом. Але тут випадок все-таки де в чому особливий. Бо тоді ще здавалося, що Тарас – "наш" і що ми його ще нікому не віддали.
1920 року, 10 березня, якраз на Шевченківські дні, було заплановано більшовицький наступ проти поляків. Поляки той наступ зірвали, але Шевченківського свята ніхто не скасовував. Того дня відбулася знаменита прем'єра "Гайдамаків", постановка галичанина Леся Курбаса. Першими ту виставу – перед виїздом на фронт – дивилися червоноармійці. Для них знамените гайдамацьке "Кари ляхам, кари!" звучало як бойовий наказ. А в Червоній армії було немало вчорашніх петлюрівців – тих, хто не захотів іти на еміграцію.
Спектакль Курбаса дивилися і його земляки, вчорашні Січові стрільці, а тепер бійці Червоної Української Галицької армії. Зі своїм командиром Василем Порайком, галицьким комуністом. Тоді це ще не вважалося соромно. Все інше станеться потім. 1937 року будуть розстріляні і Курбас, і Порайко, і Бойчук – разом із більшістю своїх учнів. Їхні твори, подібні до оцього плаката, будуть засуджені за "явне формалістичне трюкацтво з лубочно-іконописним стилем". Правильним оголосили тільки Тараса Шевченка.
3 
35413
Коментарі