"Біда мені, люди, що я не жонатий. Як же далі жити буду в нетопленій хаті?" – скаржиться парубок в українській народній пісні. Її опублікували у збірнику "Жартівливі пісні (родинно-побутові)", виданому 1967 року Академією наук УРСР.
Книжка має шість розділів – кожен відповідає певному життєвому етапу. Перший описує стосунки до одруження. Герой іншої пісні навпаки радіє:
Казав мені тато, щоб я оженився,
Щоб поночі не ходив та не волочився.
А я добрий хлопець та не волоцюга,
Де дівчину чую, там нічку ночую.
Де дівчата ладні, там ночую два дні,
А де кострубаті, втікаю з-під хати.
Наступна частина – про сім'ю. Подружня пара може бути як успішною:
Поїхав би в ліс по дрова, –
в мене жінка чорноброва.
Поїхав би я волів пасти, –
хочуть хлопці жінку вкрасти.
Поїхав би я до млина, –
в мене жінка молода,
так і невдалою:
Людські жінки, як ластівки,
В мене жена, як жидівка.
Наварила їсти, пити,
Сама сіла вуші бити.
Люди гварять, же то свиня.
А то моя господиня.
Герой пісні з третього розділу, присвяченого подружній зраді, дорікає:
А що тото за чоловік, що ся жони боїть?
Жона в корчмі сидить, пиво п'є, гуляє,
А чоловік дома сидить, діти вповиває.
Прийшла жона із корчмоньки,
глипне у колиску:
Дитина ся розповила –
швак мужа по писку!
Пара дорослішає, з'являються діти, куми, невістки, зяті. Кума – чи не єдина розрада для одруженого чоловіка:
Прийшов кум до куми,
Кума мете хату.
– Покинь, кумо, хату,
Підем у загату.
Врешті-решт жінка залишається вдовою. Та, виявляється, й у такому статусі вона цікавить чоловіків:
До вдовиці я ходив,
Подаруночки носив:
Носив сало і пшеницю,
Кукурудзу, чечевицю,
І качата, і гусята,
Поросята і ягнята,
Носив таки грошенята.
А раз таке теля припер,
Поки доніс, чуть я не вмер!
5 
35413
Коментарі