"Пишу, пишу і пишу. Машинка цокотить і цокотить. Погані зі світу вісті, все переплуталось. А вона цокотить", – згадує Улас Самчук роботу над романом "Морозів хутір", який він дописав 1948 року. У літературному музеї письменника в Рівному зберігається друкарська машинка з видавництва "Волинь", що діяло в місті під час німецької окупації 1941-1944 років. Самчук працював тут – як редактор однойменного часопису.Він написав 22 книжки й десятки публіцистичних статей. Підписував їх псевдонімами: В. Данильчук, В. Перебендя, Iван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак, криптонiмами: У.С, М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н. У його робочих кабінетах завжди були стоси газет, фото, спогадів, книг, архівних документів.
"Читалося багато всуміш для збільшення і загострення знання, для сприйняття і засвоєння стилю, для вивчення форми і взагалі для розбудови того, що зветься інтелектом, і чого не могли зробити ніякі школи і ніякі професори", – згадує Самчук в автобіографічному творі "На білому коні". Тому найважче йому писалося в таборах для переміщених осіб у Німеччині, де перебував між 1945-м і 1948 роками. Бракувало не лише архіву, бібліотеки, редакторів, а навіть стола й паперу. Крім того, заважав постійний шум – плач дітей, розмови дорослих, стукіт різних інструментів, гудки курсуючих потягів.
"Нарікав, що часто виходила з ладу його друкарська машинка, а на нову не мав грошей", – згадувала письменниця Любов Василів-Базюк. Це вже про життя в Канаді, куди Самчук переїхав 1948 року.
Сам скаржився в листі до літературознавця Дмитра Нитченка у квітні 1976-го: "З друком у нас не так-то весело. Головне, немає кому редагувати, робити коректу і продавати. Авторові все це не дуже хочеться робити, а до того, я, наприклад, не маю до того кебети. Тому в моїх книжках чимало помилок, яких можна було б уникнути при добрій коректі. Але є, як є. Хай з помилками, аби було. Колись, хтось, десь це знайде і виправить".
3 
35413
Коментарі