"О, я співала б, та до співу б до веселого треба мені свободоньки. А тут куди не глянь, скрізь до діла рук треба, до роботи задля хліба насущного. І хоч як небагато мені його треба, а все-таки задля нього часу тільки гаяти мушу, сил тільки на боротьбу, на здобуття його жертвувати мушу", – пише у щоденнику Юлія Шнайдер – поетеса Уляна Кравченко – 1881 року.
У музеї її імені в Миколаєві Львівської області – рідному місті письменниці – є дерев'яна чорнильниця-канделябр. Імовірно, виготовлена на замовлення. По центру вигравіювана назва міста Трускавець польською. Там Шнайдер жила з 1892-го до 1895 року. Працювала вчителькою, виховувала трьох дітей – Дору, Юрія і Нусю.
"Є ще якийсь час, хоч тиждень забавлю в Уричі (тепер це село Сколівського району на Львівщині. – "Країна"). Дуже ту мило при камені, і до поезій, певне, ще много завороток прибуло би. Тільки що Юрко і Дора невідлучні при мені – пустують і не дають писати", – скаржиться Шнайдер письменнику Іванові Франку в серпні 1891-го.
Постійно дорікає, що не має часу на творчість. Уривок з іншого листа – за серпень 1894-го: "Мала надію в часі вакацій трохи попрацювати і докінчити що до нової книжочки, а тут якраз тілько чужих і своїх людей, тілько крику і руху, що годі писати".
Юлія Шнайдер виходить на вчительську пенсію 1920 року й починає писати ще й спогади. Вважається живою легендою української поезії. Її творчість включають до шкільних програм з української літератури. Молоді письменники називають Шнайдер Бабунею.
Випускник Перемишльської гімназії 1924 року Михайло Горечко згадує про відвідини поетеси: "Приходжу на вулицю Гродську і бачу, що Бабуня вже проходжується. Мабуть, мене очікує. Вітаюся і кажу, що з української літератури мав я саме питання про її творчість. Бабуня радіє сердечно, неначе щастям своєї дитини, і каже мені, що один наш учений при промоції на доктора філософії також мав питання про її творчість. Ідемо до неї до хати, де просить мене до вечері. А по вечері дає гроші на білет, і я йду на виставу до українського театру".
5 
35413
Коментарі