"Чеченці зайшли в Грозний, щоб перемогти або померти"

4

11 ГРУДНЯ 1994 РОКУ РОСІЯ РОЗПОЧАЛА ПЕРШУ ВІЙНУ З ЧЕЧНЕЮ. ПРО ПРИЧИНИ, ПЕРЕБІГ І НАСЛІДКИ ТИХ ПОДІЙ РОЗПОВІДАЄ ІСТОРИК МАЙРБЕК ВАЧАГАЄВ

Яку модель чеченської держави бачив генерал Джохар Дудаєв і його оточення?

– За основу Конституції Чеченської Республіки вони взяли Конституцію Литви. Чечня проголошувалася "суверенною демократичною правовою державою, створеною в результаті самовизначення чеченського народу".

У Грозному розуміли, що курс на незалежність означає війну з Москвою?

– У цьому мало хто сумнівався. Питання було в тому, коли вона почнеться і як проходитиме. Однак ніхто не думав, що російська армія буде знищувати Грозний, інші міста й села Чечні. Буквально перед війною, в перших числах грудня 1994-го, з Москви прилетів до Дудаєва міністр юстиції Росії Юрій Калмиков (за національністю – черкес, після початку Першої чеченської війни подав у відставку. – "Країна"). На зустрічі з ним Дудаєв сказав: "Ти не повинен мати жодних ілюзій. Війна буде. Я не вірю, що можна щось зупинити, але спробувати потрібно. Я готовий розмовляти". Але в Москві ніхто не хотів слухати Дудаєва.

Причиною війни могла стати нафта на території Чечні?

– Нафта чи гроші як причина війни – це спекуляція для прикриття справжніх мотивів. Чеченська нафта на початку конфлікту становила лише 1 відсоток від усієї нафти Росії. А день війни з Чечнею обходився Москві не менше, як вартість видобутої в республіці нафти за рік.

Інша річ, що в Росії розуміли: чеченська нафта може стати фундаментом для бюджету республіки. Її вистачило б і на сусідні регіони. Окрім того, через Чечню проходили нафтопроводи з Баку й Астрахані на Новоросійськ. Певна частина російської нафти оброблялася на чотирьох НПЗ у Грозному. Саме цей пункт вимагав домовленості з Москвою.

Президент Дудаєв намагався знайти союзників проти Москви серед інших національних республік Росії?

– Ніхто не хотів мати справу з Москвою. Всі боялися. Перед початком війни кремлівська пропаганда ­запустила античеченську істерію на всіх каналах російського телебачення. Що чеченці – бандити, суспільство пронизане мафіозними структурами, фінансовими махінаціями. І взагалі – у всіх бідах Росії винні чеченці. Це була підготовка громадської думки до війни.

Саму ж війну в Москві готували під вивіскою "внутрішньочеченського конфлікту" – як тепер-от "внутрішньо­український" на Донбасі. У грудні 1993-го в Надтеречному районі, який очолював проросійськи налаштований Умар Автурханов, проголошено створення антидудаєвської Тимчасової ради. Їй з Москви стали виділяти мільярди рублів. Завербовані Федеральною службою контррозвідки військовослужбовці російської армії під виглядом "чеченської опозиції" 26 листопада 1994-го зробили спробу штурму Грозного. Він закінчився провалом, бо населення виступило проти. Громадська думка Чечні була повністю на боці Джохара Дудаєва – прихильника незалежності від Росії.

Провал штурму Грозного різко змінив ситуацію: стало очевидно, що у "внутрішньочеченському конфлікті" беруть участь військовослужбовці російської армії. 9 грудня 1994-го Борис Єльцин підписує указ "Про заходи з припинення діяльності незаконних збройних формувань на території Чеченської Республіки та в зоні осетино-інгушського конфлікту". Уряд Російської Федерації того ж дня ухвалює постанову, що дозволяє використання Збройних сил для проведення операції на території Чечні. Вони ввійшли туди вранці 11 грудня 1994 року. Це і є офіційна дата початку Першої чеченської війни.

Що собою представляли збройні сили обох сторін на той момент?

– Чеченська армія – це компактні сили. Президентський полк Національної гвардії – близько тисячі чоловік, полк спеціального призначення – до 300 чоловік, танковий полк. Правда, у танкістів не було жодного цілого танка. Ще в 1991 році всі вони були завчасно виведені з ладу, і чеченці самі намагалися їх відновлювати. Але у Першій чеченській війні танки так і не були задіяні.

Були ще "абхазькі" й "афганські" батальйони – кілька сотень осіб. Діяв окремий авіаційний загін, в якому було тільки два літаки в хорошому стані. Але ще в грудні російська авіація повністю знищила аеропорту в Ханкалі в передмісті Грозного. Самих льотчиків по всій республіці налічувалося чоловік 10. Загалом у чеченській армії було більше 2 тисяч вояків. І була це напівпрофесійна армія. Але воювала не лише вона – тисячі простих людей вливалися в загони спротиву для захисту країни.

Сили Російської Федерації перевищували чеченські в тисячі разів. Це була армія-нащадок колишнього СРСР. Її чисельність у 1992 році становила 2 мільйони 800 тисяч чоловік.

Підтримки російська влада в той період серед чеченців не мала жодної. Дійшло навіть до того, що призначений Москвою маріонетковий уряд Чечні почав вимагати виведення російських військ з республіки. Навіть вони розуміли, що злочини російських силовиків не дозволяють їм зміцнити свій авторитет у суспільстві.

Навіщо Борису Єльцину знадобилося вбивство Джохара Дудаєва у квітні 1996-го?

– Це помилка російських аналітиків і політиків, які були близькі до Єльцина. Вважали, що "чеченський сепаратизм" тримається на авторитеті Дудаєва й не вірили в народ як суб'єкт політики.

Чому тоді пішли на підписання миру з Чечнею наприкінці літа 1996-го?

– Завдяки військовій операції, проведеній під командуванням начальника штабу чеченських підрозділів Аслана Масхадова в серпні того року. Тоді під загрозою смерті у котлі в Грозному опинилися десятки тисяч російських військових. Потім почалися запеклі бої в самому місті. Росіяни збагнули: чеченці зайшли в Грозний, щоб перемогти або померти. Генерал Олександр Лебідь, призначений Єльциним для ведення переговорів, зрозумів ситуацію. Саме його воля дозволила припинити війну. Він узяв на себе відповідальність і підписав угоду з Асланом Масхадовим. У ній вказувалося, що всі питання між Чечнею і Росією вирішуватимуться виключно на основі міжнародного права. Тобто як між двома абсолютно рівноправними державами.

Яких втрат і збитків зазнала Чечня в першій війні з Росією?

– Є різні оцінки. Згідно з даними російської сторони, втрати чеченців становили 17391 чоловік. За даними Аслана Масхадова, який згодом став президентом Ічкерії, – близько 3 тисяч убитими. За даними правозахисного центру "Меморіал", втрати чеченців-військових не перевищували 2700 осіб.

Що ж до втрат серед мирного населення, то за оцінкою "Меморіалу", вони становлять до 50 тисяч чоловік. У деяких джерелах фігурувала цифра 100 тисяч. Була повністю знищена вся економічна інфраструктура Чечні, зрівняний із землею Грозний і десятки населених пунктів республіки. Російські війська зробили все, щоб після війни в чеченців не залишалося нічого, що в них було зі спадку СРСР. У Москві розуміли: відновити республіку, яка з усіх боків оточена Росією і економічно блокована, буде вкрай складно. Кінцева мета – призвести до невдоволення чеченців своїм керівництвом і далі дестабілізувати ситуацію в республіці.

"В городе нет воды – нет электроэнергии, и водокачки не работают. И вот начинается, предположим, обстрел установками "Град". Бьют сразу много установок, иногда долбят город по 10–15 минут. Дома высокие, снаряды обычно падают с 9-го по 4-й этаж, и пожары начинаются с этих этажей. И вот заканчивается обстрел, выходишь из дома и видишь: тут трупы, там – трупы. Лежат старики. Рядом санки, на санках – фляга с водой. Картина блокадного Ленинграда. Старики не могут быстро бегать и даже не пытаются, а за водой идти надо", –

зі свідчень журналіста Андрія МИРОНОВА. Подані у книжці "Война в Чечне. Международный трибунал: Материалы опроса свидетелей", Москва, 1996 рік

"Ми вміли стріляти й не давали задню"

– Ми розуміли: що далі від України чимось зайнята Росія, то довше її не буде в нас, – каже Володимир Мамалига, 49 років.

Він брав участь у Першій чеченській війні 1994–1996 років у складі батальйону УНА-УНСО, який воював на боці Ічкерії. У зоні конфлікту тоді побували близько 30 українців. На початках займалися інформаційною політикою. Вбитий навесні цього року Олександр Музичко – "Сашко Білий" – очолював прес-центр "Вільний Кавказ". У Києві збирали журналістів і через телефон влаштовували прес-конференції президента Ічкерії Джохара Дудаєва.

– Легенду про 300 чоловік українського підрозділу роздула російська пропаганда. Мусили пояснити, чому не можуть взяти Грозний, і списували це на "український спецназ". Спецназом ми не були, просто вміли стріляти і не давали задню, – говорить Ігор Мазур, 41 рік. – На початку дев'яностих представники Дудаєва приїхали в Київ просити допомоги. Ходили в Народний рух, Конгрес українських націоналістів. Ті написали грізну заяву в сторону Кремля. "Заява – це добре, а чим можете допомогти?" – питали чеченці. Їм відповіли, що це до УНСО, вони з Абхазії щойно повернулися.

Коли у грудні 1994-го на Грозний рушили російські танки, 10 членів УНСО подалися туди. На літаку – до Тбілісі. Далі – машинами в Азербайджан. Новий рік зустріли у Дагестані. Ще через два тижні були в Чечні.

Ходили чутки, що нам Дудаєв мішками гроші платить. Насправді ж навіть форми не видали. Я свою зняв з полоненого, автомат мені один чеченець купив. Частина наших брали зброю в чеченців в оренду, а вже в бою добували свою. З кавказцями спілкуватися було просто. Я народився в Казахстані, з виселеними туди чеченцями був знайомий з народження. А в Голодомор чеченці порятували в себе чимало наших родин. Тому багато польових командирів, як-от Руслан Ґєлаєв, мали й українське коріння. Дехто хвалився бабусями-українками.

Залишили Чечню наприкінці березня 1995-го. Якби нас росіяни взяли в кільце, чеченець міг одягнути кожуха і ходити як пастух. А як українець пояснить, що він там робить? Перейшли через гори до Грузії, там порозбивалися на пари й через Росію рушили додому.

текст: Северин НАЛИВАЙКО

Дудаєва вбили на очах дружини

– Немає в світі жодної людиноненависницької ідеології, навіть у теорії, що діє більш жорстоко й цинічно, ніж русизм, – говорив Джохар Дудаєв у інтерв'ю у квітні 1995 року. – Жодних моральних принципів – всі вони, як тварини. Мені припинення цієї війни не потрібне. Мені потрібна ця війна, продовження її. Ця війна перейде на територію Росії – хоче цього Росія чи ні. І західні країни, світова спільнота не дадуть її зупинити, щоб повністю ізолювати Росію і знищити її як державу. Щоб цього хижого звіра на землі більше не існувало.

Дудаєв народився 15 лютого 1944-го в чеченському селі Ялхорой. А через вісім днів почалася депортація усіх чеченців у Казахстан. На батьківщину родина повернулася 1957-го, оселилися в Грозному. Джохар мав вісім братів і сестер. Після першого курсу покинув фізико-математичний факультет університету у Владикавказі заради кар'єри військового льотчика. Вчився у Тамбові й Моніно Московської області. Служив у Калузькій, Іркутській областях, Полтаві, Естонській РСР. Брав участь в Афганській війні. 1987-го став першим чеченцем, який отримав звання генерала.

Навесні 1991-го звільнився в запас. 27 жовтня того ж року обраний президентом проголошеної за рік до цього Чеченської Республіки Ічкерія. У квітні 1993-го, остерігаючись впливу проросійської опозиції, розпустив парламент Чечні, увів президентське правління.

Російські спецслужби здійснили щонайменше три невдалі замахи на Дудаєва. 21 квітня 1996 року спіймали сигнал його мобільного телефону біля села Гехі-Чу, за 30 км від Грозного. Чеченського лідера розстріляли ракетою з винищувача на очах у дружини.

Дружина Джохара Дудаєва 67-річна Алевтина – художниця і телеведуча – зараз живе у Грузії. Сини – 44-річний Авлур і 31-річний Деґі – у Литві, бізнесмени. Донька Дана – в Туреччині.

×