Як виглядає "український буржуазний націоналіст", радянські громадяни знали завдяки журналу "Перець". Наприкінці 1970-х тут регулярно публікували карикатури на цього персонажа. На голові в нього зазвичай був капелюх із синьо-жовтою стрічкою або шапка-мазепинка із тризубом на чолі. Далі – вишита сорочка зі свастикою замість візерунка, шаровари, військові черевики. Поряд часто зображували "дядька Сема" – худого бороданя в капелюсі кольорів американського прапора – або інших "ворогів соціалістичного ладу".
Жителі Західної України знали й інших "буржуазних націоналістів". Чи не кожна друга тамтешня сім'я мала родичів, які ще у 1940-х зрозуміли: від радянської влади нічого хорошого чекати не варто. Тому поїхали в "далекі світи" – Канаду, США, Аргентину чи Австралію. Додому часто слали посилки. Всередині були не плани зі зруйнування соціалізму, а тканини, крупи, іноді навіть алкоголь.
З початком перебудови "буржуазні націоналісти" отримали можливість відвідувати рідний край. Один такий прилетів до Львова з Торонто у серпні 1991 року. Привіз дві валізи гостинців. Дітям – шоколадки й кока-колу, дорослим – лікери та різнокольорові футболки. Першого ж дня замовили бенкет у кафе. Зібралися багато людей – брати, сестри, племінники, внуки. Гість проголосив довгий тост про любов до України. А коли випив кілька чарок, взявся повчати земляків:
– Нащо вам ті мітинги здалися? Хіба можна мирним шляхом досягнути мети? Ну, походите ви з прапорами, і що? Треба негайно братися за зброю і йти штурмом на Верховну Раду! Доки не буде збройного повстання – доти не отримаєте незалежної України.
"Дорога родина" була нерівномірно розкидана по всіх областях Західної України. Відвідати личило б усіх. Тому візит мав тривати зо два тижні. Застілля були подібні одне до іншого – сльози, обійми, тости, патріотичні пісні. Після третьої-четвертої чарки винуватець урочистості починав традиційну промову:
– Комуністів треба гнати в шию! Так і житимете в ярмі, доки не візьметеся за зброю.
На ранок після чергових посиденьок чоловік увімкнув телевізор і побачив там трансляцію балету "Лебедине озеро". Згодом дізнався, що в Москві стався переворот – комуністи вирішили згорнути перебудову й повернутися до старих порядків. Через кілька хвилин він мчав на таксі до залізничного вокзалу. Навіть речей не зібрав. Квитків на найближчий потяг Москва – Відень не було. Мусив відсипати "долярів" провідниці купейного вагона, щоб пустила в свою комірчину.
Через два дні родичі отримали телеграму з Торонто: "Долетів нормально. Спасибі за гостину". Більше цей "буржуазний націоналіст" в Україну не навідувався.
8 
35413
Коментарі