— Переїхав із сільської хати ближче до міста. Купили з жінкою півбудинку неподалік Черкас. Почуваюся, як вдома. Тільки одна біда. У нас із діда-прадіда заведено співати, а я граю на баяні. Постійно переживав, що заважаю новим сусідам. Але хлопці місцеві порадили зробити на стінах звукоізоляцію. Прикріпив рейки, між ними наклав плит і фольги, вкрив фанерою. Тепер хоч грай, хоч танцюй — ніхто нічого не чує, — розповідає 58-річний Володимир Петруненко з Черкас.
Звукоізоляція буває трьох типів. Є покриття, яке поглинає звук у квартирі так, щоб сусіди не чули шум. Другий вид матеріалів зупиняє його знадвору. А третій підходить для великих приміщень, де є відлуння.
— Найбільш розповсюджений матеріал для звукоізоляції — плити з базальтових волокон і мінералізованої вати, — говорить інженер із Черкас Сергій Домодєдний, 42 роки. — Вони не пропускають звук знадвору чи з іншої квартири. Для кріплення потрібно прибити до стіни каркас із дощок завтовшки 10–15 сантиметрів. Між планками вставити плити. Зверху прикрутити фанеру й обклеїти шпалерами чи облицювати штукатуркою.
Стіни не пропускають шум із кімнати, якщо під базальтові плити підкласти пенофол на фользі завтовшки 2–3 см.
— Цей метод використовують, щоб сусіди не чули ваші голосні розмови. Також пенофол робить хату теплішою. Якщо ж бажаєте, щоб не йшло відлуння, прикріпіть на стіну акустичний поролон. Він завтовшки до 20 сантиметрів. Має ребристі виступи, які добре вбирають звук. Але таке покриття більше годиться для кімнат, де займаєтеся музикою й не переймаєтеся естетикою. Бо даний матеріал рівною фанерою не покривають, — каже Домодєдний.
Електричні дроти проводять поверх фанери. Розетки розташовують за висоті 1–1,5 м над підлогою, щоб не заважали звуку відбиватися.
2 
35413
Коментарі