Невеликий зал у кнайп-клубі "Купідон" в Києві забитий людьми, більшість знайомі між собою — радісно вітаються, обіймаються. Серед глядачів - зо троє малих дітей. У четвер 1 жовтня тут відбувається концерт Мар'яни Садовської. Майже всі стоять, бо сісти можна тільки на лавки по периметру під стінами. Поки всі збираються, приносять кілька стільців, у першому ряду вмощуються на гладкій гранітній підлозі. Вечір розпочинає Тетяна Давиденко, фотограф і волонтер, яка організувала цей благодійний концерт - зібрані гроші підуть на допомогу армії.
"Мар'яна - це свята людина, вона багато допомагає і біженцям, і українському війську. Вона прекрасна", - оголошує Тетяна.
"Спробуй тепер бути не прекрасною", - сміється Мар'яна і заспівує. Підігрує собі на індійській гармоніці - інструмент схожий на акордеон, який поклали на бік, за міхи слугує передня дерев'яна панель.
Звук безкоштовно забезпечило громадське об'єднання Остання Барикада. Вони часто організовують мистецькі акцію на підтримку війська та жителів звільнених територій.
"Ми багато разом із Останньою Барикадою їздили — Краматорськ, Сєвєродонецьк, Слов'янськ, Маріуполь. Це така неможливість не робити все, що ми мусим. Щоб усе вернулося на свої місця, щоб закінчився цей жах", - каже співачка і розповідає про наступну пісню — вона з Житомирщини.
Додає: "Це пісня моряцька, чоловіча. Там є один куплет, який я часом співаю, а часом не співаю. Про те, що "наше море наповняє і наш корабель потопає". В Україні я його зазвичай не виконую, зато завжди співаю німцям. Закликаю їх: "Нумо, браття, щось робіть! Бо потопає корабель, нумо!" Я дуже не люблю, коли говорять що наша традиція вмирає, бабусі вмирають. Це неправда, воно усе перетворюється, перероджується, доки ми його співаємо".
Раз по раз у залі вимикається електрика. Глядачі підсвічують ліхтариками. Ситуацію рятує міні-прожектор одного з відеоператорів. Те, що не працює мікрофон — не шкодить. Голос Мар'яни Садовської сильний, а зала маленька.
"Це все магія, - каже вона, коли світло вчергове вмикають. - А тепер буде купальська пісня. Не знімайте, - звертається до журналістів, - бо знову виб'є".
Діти слухають уважно разом із дорослими.
"А як Мар'яна знає, якими голосами говорять чорти і відьми на Купала?" - запитує в мами 4-річний Андрій. Під час цієї композиції справді легко повірити, що співає не людина, адже кожну композицію Садовська грає як завершений етюд, не лише музичний, але й акторський і
психологічний.
"Мені дуже близькі слова одної жінки, яка сказала: "Боже, я таки виспівала все своє життя". Я взагалі не планувала бути співачкою. Та коли я їздила, записувала ті пісні, і приватно була в Америці, мене мама попросила: "Те, що ти мені розповідаєш про бабусь, як вони співають, їхні обряди — можеш розповісти для нашої громади?" І коли я побачила, як українська громада Клівленда то все зацікавлено слухає, зрозуміла, що то треба людям передавати. Для себе багато чого відкрила. Ніколи не думала, що на східній Україні так співають. То було для мене дивом — зустріти у Волновасі на Донеччині етнографічний колектив "Заграяночка": нуль клубного совєцького фольклору, а натомість там співають бабусі, дочки, діти, внуки і мужчини — це унікальний колектив", - розповідає.
Пропонує замовляти пісні. Але пропозицій переважно не виконує.
"Пливе кача" не співаю в Україні взагалі. Бо це ще дуже живе. Іноді співаю її закордоном, коли відчуваю, що люди не знають, не розуміють, що тут відбувається", - пояснює.
Та замовлену пісню "Чорна валка" на слова Сергія Жадана виконує, розповідає, що вірші сучасних українських поетів їй близькі, зокрема і присутньої в залі Люби Якимчук.
Акомпануючи собі на фортепіано, співає:
"- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому".
Знову гасне світло, на це ніхто не звертає уваги.
Після завершення до зали заносять коробку із зібраними за концерт грошима. У ній 8 404 грн, які підуть на допомогу війську. Звіт обіцяють надати.
3 
4880
Коментарі