Літературний критик Дмитро Дроздовський вважає, що самоізоляція потрібна поетесі для того, щоб зосередитися на творчості.
- Легко було налагодити контакт з Ліною Костенко?
- Перше знайомство з Ліною Василівною відбулося під час конференції в стінах Києво-Могилянської академії у 2005 році. Тоді я, студент-першокурсник виголошував доповідь про її творчість. Ліна Василівна відгукнулася на ті юнацькі банальні спроби. З того розпочався діалог. Як вона зі мною вийшла на контакт, я і досі не можу зрозуміти. Навколо Ліни Костенко існує ореол сильної і непідступної жінки-титана. А мені здається за ці роки, що я її знаю, що вона - надзвичайно делікатна людина. Внутрішньо вразлива.
І тому вона взяла тайм-аут мовчання. Вона не хоче друкувати багато своїх творів, тому що не хоче чути сотні негативних коментів від своїх читачів, які можуть неосмислено поливати брудом. Не хоче приймати чорнухи і болю травмованих людей. Це людина дуже вразлива насправді, жіночна, тонка, яка прагне, щоб її свободу поважали. Не треба переходити лінію свободи, не треба класти руку на плече. Коли важко, ми відчуваємо одне одного і підтримуємо. Але завжди існує якась лінія свободи, яку не потрібно переходити - не тому, що це бар'єр, який не можна долати, або табу, а тому що повинно бути місце, щоб розвернутися.
- Часто виходите на зв'язок?
- Я весь час відчуваю підтримку з її боку, хоч ми можемо "не чутися" півроку, більше, менше, бо я не можу наважитися подзвонити їй. Час зараз засмиканий. Може подзвонити сама. Можемо зідзвонюватися протягом кількох днів на тиждень. А буває і раз на півроку. Підтримує так: радить обростати панциром і качати м'язи. Бо всім не догодиш. Але має бути коло тих, хто тебе зрозуміє і підтримає, і я щасливий, що теж в цій орбіті існую. Ліна Костенко щодня отримує величезну кількість дзвінків і листів, і якщо на все це відповідати, то не буде часу, коли писати. Ліна Костенко завжди цитує Стейнбека, що "письменник має писати".
- Чому Ліну Костенко вважають закритою від невіртуального спілкування з читачами?
- Вона - як найвище дерево, викликає на себе найбільшу кількість блискавок. Сьогодні у світі все перетворюється на простір викривлених смислів. А Ліна Костенко ніколи не дозволяє собі порожнечі. Не дозволяє зайвих пауз, зайвих фраз. Вона надзвичайно ретельно пише і говорить. Не дозволяє собі халтури. Але її позиція - це позиція людини, яка мусить бути впевненою в собі. Через це багатьом вона здається егоцентричною. Це не его-позиція, це просто спосіб ствердити якусь істину. Таких людей, як Ліна Костенко, одиниці. Вона має право говорити те, що вона вважає. Все, що відбувається у творчому колі і в державі, доходить на Гончара 52. У Ліни Василівни є, як ми жартуємо якийсь радар, встановлений вдома, який відчуває абсолютно все. Читає українські газети, постійно в курсі всіх літературних і наукових новин і подій. Дуже чутлива до політичної ситуації.
- Як поетеса сприймає критику на свою адресу?
- Це вразлива жінка. Потребує біля себе атлантів і героїв, яким був її чоловік Василь Цвіркунов. Був біля сильної жінки, але поруч з ним вона почувалася слабшою. Ліні Костенко дуже не байдуже, як читають її твори, що про неї кажуть. Хоча є якась дистанція, але все-одно вона дуже цим переймається. Це ж жіноче серце, не забронзовіле, не кам'яне. Ніколи не дозволить собі брутально образити когось публічно. Вона виховувалася в літінституті, де була закладена модель стосунків між поетами. А коли вийшов її роман "Записки українського самашедшого", у Львові в той момент відбулося щось не зовсім красиве. Доводити щось і опускатися до тусівок вона не хоче. Проблема не в тому, що сказали щось критичне і затаврували роман. Проблема в тому, що під час обговорення було порушено етичні засади.
- Над чим Ліна Василівна зараз працює?
- Цього я раніше за неї оприлюднити не можу. Сьогодні у неї багато задумів, які вона хоче завершити. А життя людського строки стислі. Часом Ліна Василівна вимикає телефон вдома і працює так. Коли дзвоню, а вона не бере трубки, радію, розумію, що вона працює, в цей момент щось пишеться. Вона обрала для себе велику перспективу. Думаю, що написано за цей час дуже багато. Ліна Василівна працює сама, але ця самота - це те що їй потрібне. Є люди, які поряд і не дають перейти в стан небезпечної самотності. У неї - самотність творчої особистості.
7 
4880
Коментарі
8