4,5 години нагороджували переможців літературного конкурсу "Коронація слова". Цьогоріч він відзначає 15 років. Учасники надіслали близько 6 тисяч рукописів: романи, кіносценарії, пісенна поезія, п'єси й твори для дітей. Церемонія пройшла 4 червня в Національній опері України
17.14
– Коли у школі сказав, що я – член дитячого журі конкурсу "Коронація слова", всі при слові "член" почали дуже голосно сміятися, – розповідає 11-річний Іван Кузьменко, сидячи на сходах біля Оперного театру. – З ними тільки про ігри можна поговорити, про літературу – ні.
– Бути в журі ми погодились одразу, – додає 11-річний Ярослав Ніцой. – Це ж унікальна можливість безкоштовно прочитати купу книжок, яких до тебе ще ніхто не читав.
Дитяче журі виставляло оцінки від 1 до 10 балів. Найнижчою стала "одиниця".
– Там була книжечка на сім сторінок. Про якесь Івана Купала. Історія абсолютно нецікава, постійно переривається. На одній сторінці про щось одне, на другій – уже зовсім інше, – пояснює своє рішення 11-річний Віктор Іост.
17.38
У холі ловлю іншого члена журі – 55-річного режисера й актора Віктора Андрієнка.
– Герой українського роману має бути загальнолюдський. А ще краще, взяти його з історії. Сучасні герої ще трохи розмиті, а історичні – це вже сталі особистості, – розповідає Віктор Андрієнко, очима вишукуючи серед натовпу знайомих. – Хотів би більше бачити козаків. Але тут важливо не піти в шароварщину. Нашій літературі не вистачає хорошого гумору. Треба, щоб було весело: більше жартів, стьобу. Прочитав 22 кіносценарії та шість – до мультфільмів. Відчувається вплив американського кінематографа й російських серіалів. Думаю, це – неправильний підхід.
Повз проходить засновник конкурсу 70-річний Юрій Логуш.
– Дай Боже здоров'ячка! – каже Андрієнко. – От віддуваюсь за нас усіх.
Цього року мені з робіт нічого не сподобалось. Була або добра ідея, погано викладена, або гарний виклад тексту, але без ідеї, – сміється Віктор. – Один сценарій читаю максимум 2 години. За цей час все стає зрозуміло. Є багато цікавих ідей, але іноді думаєш: "Що ж ти оце таке написав? Взяв і нагадив сам собі". Один хлопець уже вдруге брав участь. Мав би виправити недоліки, на які йому вказали торік. А він приніс те саме, тільки формат поміняв. Хто читатиме дитячий твір, якщо дія тільки на 10-й сторінці починається? Діти розвернуться й підуть у туалет або купувати поп-корн. Їх треба брати одразу.
18.16
– Позитивна тенденція – збільшилася частка історичних романів, – каже директор видавництва "Фоліо" й учасник журі Олександр Красовицький, 47 років. – Найчастіше обирають XVI–XVII сторіччя. Третина текстів у фіналі – баласт, зовсім непрофесійно написані. Але дві третини – література. Серед книжок цього року бачу одну, яку хотів би видати. Про історію України, з ХІІІ сторіччя по сьогоднішній день. Через весь твір проходять різні образи, але всі ці пари звуть Іван і Марія. Поставив їй перше місце, але решта членів журі мене не підтримали й вона посіла 10-те. Думаю, років за три-чотири зміниться формат "Коронації". Електронна книжка стане для молодих авторів шляхом у майбутнє. Їм треба дружити з часом, шукати варіанти, як себе просунути, зокрема в інтернеті. А "Коронація" буде добрим додатком до слави.
18.23
– Навколо "Коронації" найкраще слово…, – вичікує зі сцени правильну відповідь 61-річний письменник Станіслав Бондаренко.
– Нації! – голосно кричить зала.
– Відправив на конкурс 10 казок, – ділиться Станіслав Бондаренко. Отримав спецвідзнаку за твір для дітей із рукописом "Жираф Жак, русалка Кусалка та Бовтухась". – Я дуже київський поет. Тому брав героїв з київської міфології. Як сказав художник Сергій Якутович, "Київ – це не місто, це – космос". В одній із казок приповзає кит-ящір до Дніпра й хоче заволодіти Києвом і взяти в дружини дочку князя. А місто – перейменувати на "Китівград". Але це йому не вдалося. З ним бореться один із засновників міста – Хорив. Відбиває йому три лапи з чотирьох. Одну залишає, щоб той зміг відштовхнутись і поплисти в Дніпро. Так кити-ящіри стали просто китами. А взагалі у мене є дві мрії: перша – станцювати Besame mucho з пані Тетяною Логуш. Вона погоджується. Моя дружина і пан Логуш також не проти. Друга мрія – щоб ця книжка до Нового року мала наклад хоча б 50 тисяч примірників. Раніше діти й дорослі більше читали. Перша моя книжка "Веселка" мала наклад 200 тисяч. Відтоді написав ще 25.
18.56
– Це моє волонтерство. Витрачаю свій час і плачу свої гроші. Приз – тисяча гривень моїх особистих, з кишені, – каже про спецвідзнаку "Золотий пістоль" 44-річний Андрій Кокотюха. Вручає її за найкращий гостросюжетний детектив. – Хочу дізнатися, чи хтось в Україні, крім мене, пише попсу. Ну, дев'ять із 40 рукописів можна читати. Решта були різні варіації Джойса і Пруста, тільки названі трилерами, детективами, містичними романами. Просто розділив і переклав у папку "Не туди". У графі "жанр" писали одразу все: "трилер–містика–сімейна сага". А це означає, що автор не знає, чого хоче.
Із дев'яти рукописів, що залишив, чотири чи п'ять – про маніяків. Вони частково сексуальні, частково – несексуальні. Книжка про маніяків – це класична історія красуні й чудовиська. Це боротьба зі злом у його первісному вигляді. Переміг рукопис про Донецьк, 2013 рік, маніяк убиває татуювальників. Хоча, як на детективний роман, перенасичений рефлексіями.
Розмову перериває дзвінок – Андрія Кокотюху викликають на сцену.
– Хочу сказати про дискримінацію. Є жіночий роман, але нема – чоловічого. Для жінок пишуть тільки жінки. Чоловічий роман можуть написати і жінки, і чоловіки, – розповідає зі сцени Кокотюха. – Чи знаєте, що 80 відсотків аудиторії чоловічих каналів – це жінки?
"Золотий пістоль" отримує киянин В'ячеслав Васильченко за рукопис "Tattoo. Читання по очах". Кокотюха йде зі сцени в короні й золотому лавровому вінку на шиї – за заслуги перед "Коронацією слова".
19.13
– О, це ж Джамала у чорній сукні прийшла, – каже одна буфетниця іншій.
– Де? Ти впевнена?
– Слухай, я цю співачку дуже добре знаю, – відповідає жінка, роблячи бутерброди.
"Джамалою" виявляється 35-річна співачка Ірина Шинкарук.
– Останньою прочитаною книжкою стала книжка мого тата. Вичитувала її, щоб віддати на конкурс, – ділиться зі сльозами на очах Ірина. Рукопис її покійного батька Володимира Шинкарука переміг у номінації "Пісенна лірика для дітей". Поет і композитор помер торік 6 грудня. – Взагалі читаю багато поезії. Дуже любила Маяковського, і повертаюся до "Облака в штанах" знову і знову. Також зараз внутрішньою потребою є читання текстів мого батька. За останні півроку кілька разів перечитала роман
"Тренер". Він записав його як аудіокнижку, й вона в мене в машині також стоїть.
19.54
У "червоній кімнаті" виходу на сцену чекають номінанти "Гранд Коронації". На неї подавали нові рукописи переможці попередніх років.
– "Маріупольський процес" – про наше сьогодення. Час дії – літо-вересень 2014 року. Це про дівчину-сепаратистку з-під Маріуполя і хлопця-укра зі Львова, вояка української армії, – каже 55-річна Галина Вдовиченко. За 2 години за цей рукопис отримає позолочену корону з павичевим пір'ям і мереживом. Приз "Гранд Коронації" – 30 тис. грн. – Донька, прочитавши мій роман, сказала: "Мамо, афігєть", – сміється Галина Вдовиченко. – Цей роман мене ніяк не міг відпустити. Прокидалася з думкою про нього, ночами писала. У транспорті могла проїхати зупинку або загубити улюблені рукавички, – жестикулює рукою в чорній мереживній пальчатці. – Війна, Майдан і Революція гідності – це ґрунт для романів ще на багато років.
21.37
– Микола Певний – уродженець Полтавщини, його дружина Ніна – з Вінниччини. Приїхавши до Луцька, створили перший на Волині український театр, – розповідає про героїв свого роману "Вересові меди" 65-річна Надія Гуменюк із Луцька. Її рукопис здобув першу премію серед романів – 20 тис. грн. – Я собі думаю: "Боже, милий! Що зробили зі сходом України?" Якщо у 1920-ті до нас на Волинь приїжджали такі свідомі українці, які піднімали дух суспільства. Що ж сталося за ці десятиліття?
"Вересові меди" – це доля української талановитої людини на тлі історії ХХ століття. Миколу Певного розстріляли, Ніну відправили в Сибір. Їхній театр після приходу радянської влади розформували і заборонили. Ніна вже не поверталася. Майже до 80 років прожила в маленькому селищі Перегрьобноє, працювала на рибзаводі.
Збирала цей матеріал з початку 1990-х. Як журналіст багато писала про репресованих. Так само історія Волині. Одного разу послали мене у відрядження у Турійськ, селище міського типу. Там бабуся зустрічала своє століття. Я приїхала, а вона ще сама воду з криниці тягнула. Пережила Першу світову війну, Брусиловський прорив, Другу світову. Розповідала, як люди ховалися в лісах. Як вона, коли втікала, свою власну дитину загубила. Дуже поспішала й маля випало. Люди, які їхали згодом, його взяли. Від тої бабусі багато використала.
Загалом у мене книжок вже більш як 30. Ні, з чоловіком у нас нема конкуренції, боронь Боже (чоловік Надії Гуменюк – лауреат "Коронації слова" Володимир Лис. – "Країна"). Ми просто такі люди, що для нас головне – писати. Ми без того жити не можемо. Працюємо в одній кімнаті. Я сиджу за комп'ютером, а він лежить на ліжку й пише. У нас різні редакції були. В моїй газеті зразу сказали: сідай і освоюй комп'ютер, а його не змушували. Тож він продовжує писати ручкою.
21.55
– Регламент! – хтось кричить із зали на четвертій годині церемонії нагородження.
– Їсти! Їсти! – скандують двоє дівчат.
Глядачі виходять із залу упродовж усього шоу.
– Якби Логушам хтось натякнув, щоб лаконічніше це робили, – надворі ділиться враженнями чоловік у костюмі. – А всі ці співачки… Одна так пищала!
21.45
– Duolingo, час практики. Вчи німецьку, зараза, тепер не відвертишся, – дивиться на сповіщення в мобільному 31-річний Богдан Коломійчук.
На "Гранд Коронацію" подавав роман "Небо над Віднем". Минає декорації, які розбирають працівники за лаштунками.
– Почав учити німецьку, коли стикнувся з архівами. Працюю з початком ХХ сторіччя. Це германомовна епоха, і дуже багато документів – німецькою. Дія роману відбувається влітку 1914 року. Події чимось подібні до нинішніх. Львів на той час був приблизно в тому стані, в якому зараз Донецьк. Російські війська насувалися, були вже на вході до міста, вибратися з нього неможливо. Залізниці перекриті. Єдиним порятунком був дирижабль. Група багатіїв платять страшні гроші, щоб їх повітрям допраавили у Відень.
22.01
– Мені у 70 важко відтворити, що я думав у 20 років – півстоліття минуло, – обіймає переможців засновник конкурсу Юрій Логуш. – Пишіть, постійно пишіть, збирайте це все і в кінці побачите, як записки з тих часів допомагають. Зможете поновлювати відчуття, емоції, переживання. І витворювати багатопоколінне полотно.
– З тебе 20 тисяч за збір, – до Юрія Логуша підходить його дружина Тетяна у декольтованій блискучій сукні кольору червоного вина. – Чоловік підійшов, каже: "Я – Юрій, ви мнє должни дєнєжку".
– Нобель буде українським, вірю у вас, – додає авторам Логуш. – Тільки читайте цих лауреатів Нобелівської премії, щоб зрозуміти, що це таке є.
3 
35413
Коментарі