В Україні сьогодні є окупована територія — Крим. Також сепарована — частина територій Донецької та Луганської областей. Щодо цих земель стратегія української влади невідома, пише у своєму блозі на сайті "Української правди" філософ Сергій Дацюк, 49 років:
— Українським президентом і парламентом уже введено політичний квазірежим функціонування сепарованої території — особливості самоврядування — який в реальності нічого не регулює, бо призначений лише для окозамилювання українських громадян і задобрення сепаратистів. Також відбувається поступова легалізація лінії розмежування українських військ та військ сепаратистів, зокрема в якості так званих нових адміністративних кордонів східних областей України. Ця стратегія визнання-невизнання сепарації дуже вигідна для загарбника. Вона дозволяє Росії де-факто отримати наші території під власний контроль і зменшити військовий спротив української громади, оскільки влада продовжує підтримувати ілюзію для народу немовби належності цих територій Україні.
— Президент намагається інформаційно захиститися. Тому про свої стратегічні плани не говорить. Це — нечесна позиція, — вважає публіцист з Луганська 33-річний Валентин Торба.
Чому досі не маємо публічної стратегії щодо сепарованих територій?
— Іде війна. Є речі, які торкаються не тільки безпеки країни загалом, а й долі конкретних людей. Громадяни мають право знати, що їх чекатиме. На зустріч із президентом потрапляють обрані. Ми це бачили. Це поганий симптом в плані інформаційної відкритості. Можна припустити, що вище керівництво держави має якийсь план дій щодо Донбасу. Але те, що його не озвучують — ненормально. Така поведінка провокує багато домислів. Бачимо, що Донбас здають. Бойовики концентрують свої сили. Водночас, у Києві граються в терміни і визначення — особливий, неособливий статус тощо.
Маємо все пустити на самоплив — ні війни, ні миру, ні контролю за територією?
— Є певні принципи існування держави. Раз віддав землю — не дивуйся, що в тебе забиратимуть все інше. Навесні могли не пустити ворога взагалі. Влітку — відвоювати забране. Тепер виправдовуємось. Мовляв, російські сили перевищують наші. Принцип самопливу — неправильний. Маємо все робити, аби повернути Донбас. Більше того — вимагати компенсацію за злочини проти українського народу.
Яку саме?
— Фінансову й моральну. Ставити питання про визнання на офіційному рівні геноциду українського народу. Через деякий час Москва вимагатиме сама компенсацію за вбивство якогось російського засланця на території Добасу. Вони вже з березня розповідають про геноцид росіян в Україні. Так чому ми мовчимо? Чому не діємо на випередження? Не потрібно боятися давати прямі визначення тому, що справді відбувається. За українство вбивають. Хіба це не привід визнати факт геноциду? З вуст президента не чув жодного разу слів про геноцид на Донбасі.
Легалізація сепарованих територій можлива як варіант?
— Так виходить. Фактично, визнаємо окуповану територію. Йде до того, що будемо співпрацювати з сепарованими територіями як з іноземними державами. Величезна помилка, що взагалі сіли за стіл переговорів із цими покидьками. Грались в якісь псевдоперемовини, реінкарнацію Кучми. Це були розмови під назвою "Путін і його друзі". Порожні балачки ситуацію не вирішують.
Чи може відбутися визнання сепарованих територій, але без їх автономізації?
— Це все одно, що ходити напіввагітною. Будь-які поступки засвідчать нашу готовність "здати" територію. Правда, з красивим формулюванням, прийнятним для ЗМІ та суспільства.
Можемо хоч якось впливати на ситуацію в окупованій частині Донбасу?
— Яким чином? Хто в цьому специфічному утворенні буде платити податки? "Бабаї", які з автоматами бігають і пальці полоненим відбивають? До них здоровий глузд не доходить. Був створений штучний конфлікт на базі совка. Все адекватне звідти вичавили. Залишились байдужі бабусі й авантюристи. Ще заручники ситуації — люди, які не можуть покинути свої домівки. Справжнісінька клоака. Домовлятись ні з ким. Гнучка політика не пройде.
В регіон є сенс вкладати гроші?
— Немає. Сюди масово заходять козачки. Не ті бутафорні навіжені чоловічки, які бігали там раніше. Бачимо реальних російський військових. Бо козацтво офіційно підпорядковується керівництву збройних сил Росії. Про це часто забувають. На першому етапі окупації Москва використовувала у своїх цілях асоціальні елементи. Так звані місцеві бандформування. Таким чином вдалося провести перший етап окупації. Нині це все їм не потрібно. Тому козаки починають потихеньку вичавлювати ЛНРівців. Росія зробила руками покидьків брудну справу. Тепер очищує територію і прокладає місток для подальшого захоплення України.
Як у такій ситуації соціально захистити українських громадян?
— Держава зобов'язана всіма можливими способами виплачувати пенсії, соцдопомогу, заробітну плату. Інакше перед усім світом визнаємо, що відмовляємось від своїх громадян. Хоча технологічно це дуже складно зробити. Гроші можуть і не дійти до адресатів. Треба продумати механізм. На підприємствах Ріната Ахметова зарплату перераховують на картки. Люди не можуть їх зняти, бо немає банкоматів. Їдуть у Росію. Там знімають рублі. А вже вдома у валютників обмінюють на гривню. Складно. Але якось тримаються. Основне — жодного угодовства з бандитами бути не може.
Відвоювання окупованої території за допомогою військової сили актуальне?
— Це — найбільш правильна позиція. У нас є для цього потужності. За винятком деяких кадрових моментів. Нового міністра оборони в дії ще не бачили. Поки що кардинальних змін в стратегії не накреслюється. Завдання — не втратити, що маємо. Далі спецслужби та армія мають відвоювати втрачені території. Альтернативного шляху немає. Інакше з ганьбою позбудемось ще пів-України.
3 
35413
Коментарі
2