В умовах війни з Росією та окупації частини території України маємо по-іншому осмислити проблему "афганців". Наших співгромадян змусили брати участь в одному з військових конфліктів, що завжди супроводжували історію Російської імперії й Радянського Союзу.

Мова про агресію СРСР стосовно Афганістану. Тоді в Україну приходили сотні й сотні похоронок. Я вперше зіткнувся з ними на Черкащині. Загинув сусід моєї дружини Віктор Прядко. Він навчався в школі, де я викладав.

Пізніше працював у Києві й не раз переживав трагедію загибелі солдатів, які закінчили столичні школи. Зокрема, 198-у на вул. Тулузи. В Афганістані загинули четверо її випускників.

Особливо врізалася в пам'ять історія двох хлопців зі школи №55. Вони жили в селі Біличі, яке згодом увійшло в межі Києва. Випускник цієї школи загинув в Афганістані. І от одна з його сусідок, яка допомагала готувати поминальний обід, отримала похоронку ще й на свого сина.

За ініціативи "афганців" спорудили меморіальний комплекс у мікрорайоні Біличі, недалеко від 55-ї школи. Там розташовані меморіальні стели, присвячені кожному загиблому, зокрема Володимиру Драченку, сім'я якого мешкає поряд.

Події останніх років змушують нас по-іншому поглянути на проблему афганської війни. Українці не по своїй волі гинули на чужій землі. І тепер, коли живемо в незалежній країні, що зазнала агресії з боку Росії, вважаю: крім поминання загиблих, яке відбулося біля меморіального комплексу поряд із Лаврою, треба, щоб президент та інші керівники держави відвідали посольство Афганістану. Пора від народу України принести вибачення за невільну участь у розв'язаній комуністичним режимом кривавій війні. А фактично — Росією, яка керувала "братніми" народами.

×