З подивом дізнався, що співавтор провокаційного "мовного закону" Вадим Колесніченко – співголова Міжнародного антифашистського комітету. Як представник цієї організації він виступив проти проведення конкурсу "12 історій про УПА".
На переконання цього товариша, фахового агронома, колишнього працівника МВД УССР та активіста Компартії, історії про УПА – це героїзація "посібників фашистів". У своїй запеклій боротьбі "антифашист" навіть звернувся до Генпрокуратури.
І все це після того як самого Колесніченка зловив на плагіаті, видаванні чужих текстів та думок за свої, відомий та авторитетний вчений, професор Єльського університету Тімоті Снайдер.
Але Бог із Колесніченком як із "альтернативним дослідником" діяльності ОУН-УПА. Їжакові зрозуміло, що колишніх комуністів, як і колишніх міліціонерів, не буває. А якщо вкотре нагадати, що цивілізований світ давно прирівняв радянський комунізм до німецького фашизму, то виходить – Колесніченко, як борець із фашизмом, по суті є опонентом самому собі.
Проте є тема, якої нині чомусь не торкаються як реваншисти, подібні до Колесніченка, так і патріоти, подібні до активістів ВО "Свобода". А саме: навіть добре організована радянська пропаганда визнавала той факт, що ОУН та УПА воювали ПРОТИ німецьких фашистів із такою ж завзятістю, як і проти комуністів.
Всякі заяви про те, що Українська Повстанська Армія була фашистською посібницею – пропаганда, розрахована на малограмотне населення.
Аби плагіатор Вадим Колесніченко був розумнішим, він щонайменше не ліз би туди, де його можуть перемогти по очках. А як людині, котра приписує собі авторство книги про діяльність УПА, йому варто знати: загони УПА почали формуватися з осені 1942 року. На той час українські організації були на окупованих територіях незаконними, активісти — розстріляні або сиділи в таборах, або перебували на підпільній роботі.
"УПА може співпрацювати тільки з такою Німеччиною, яка рішуче визнає державну суверенність України", - говорив свого часу Головний командир повстанців Роман Шухевич. Згоден, для тих, хто досі перебуває в полоні радянської пропаганди, ця цитата не аргумент. У такому випадку звернемося до першоджерела, тобто до радянської пропаганди.
У СРСР масова культура була настільки вагомим засобом утвердження радянських цінностей, що альтернативи ним в Україні досі не створено. А в Росії радянські пригодницькі романи з серії "про війну" перевидаються і є актуальними.
Одним із найвідоміших радянських міфотворців був письменник Юліан Семенов. Це він придумав непереможного розвідника Штірліца. Так ось, є в цій серії роман, де, за сюжетом, Штірліц зазнає поразки. Називається цей роман "Третя карта", написаний 1977 року і навіть перекладений пізніше українською мовою.
Під "третьою картою" тут розуміють бандерівців, тобто – ОУН-Б. Саме на них робить ставку німецьке командування у червні 1941 року, готуючи вторгнення до СРСР. Штірліц мусить нацькувати бандерівців на мельниківців, використавши потенціал ОУН-Б як допоміжний засіб у швидкому захопленню Вермахтом Західної України.
Знаючи силу та вплив націоналістів на цих територіях, Гітлер хоче подружитися з ними, аби війська ОУН не чинили опору німецькому загарбнику. В чому, за Семеновим, виявилася помилка Штірліца? В тому, що ані він, ані СС не врахували – наступного дня після входу німців до Львова, 30 червня 1941 року, ОУН сформує власний уряд та проголосить Акт відновлення Української держави.
Адже саме цей "бонус" обіцяли гітлерівці українцям, зокрема, не без участі згаданого Штірліца. Обіцяли – виконуйте. Проте німці, ясна річ, давати Україні волю не збиралися. Наслідок: арешт Бандери й інших членів Державного правління, протести Шухевича, розрив стосунків із німцями, повернення зброї проти короткочасних союзників.
Все це написано автором радянського політичного детективу ще 1977 року! Це пропустила сувора радянська цензура. Отже, в СРСР хоч не хоч, а історичні факти виявилися сильнішими за тупу пропаганду: книга тиражем у сотні тисяч примірників, доступна в книгарнях та бібліотеках, визнавала – ОУН намагалася використати німців для утвердження української державності. Але це не вийшло, і тоді ОУН почала воювати з фашистами так само затято, як із червоною армією та НКВД.
Творчість Юліана Семенова – не поодинокий випадок. У 1975 році український письменник та сценарист Микола Далекий (Алєксєєв), котрий тоді жив у Львові, написав пригодницький роман "По живу та мертву воду".
За сюжетом, радянська розвідниця потрапляє до УПА восени 1943 року. І бандерівці – увага! – пускають під укіс німецькі поїзди, а німецька розвідка намагається хоч на якійсь час домовитися з УПА, аби ті перестали бити по тилах, бо червоні наступають. Звісно, бандерівці тут показані ворогами радянської влади, що відповідає дійсності. Проте факти, котрими оперував радянський письменник, все ж таки тиснули: УПА так само воювала і з фашистами.
Перелік подібних книжок можна продовжити. Але без цього видно: навіть радянська пропагандистська машина змушена була не вигадувати небилиці про УПА, а визнавати не лише антирадянське, а й антифашистське спрямування діяльності українських повстанців.
7 
35413
Коментарі
66