Одіозний депутат Вадим Колесніченко доводить, що боротьба його Партії регіонів за російську мову – це лише виконання передвиборчих обіцянок. Адже ПР йшла на вибори під прапорами захисту прав тих українських громадян, котрі вважають російську своєю рідною мовою. Те, що не виконана решта передвиборчих обіцянок "регіоналів" та Віктора Януковича, чомусь забувають.
Найпростіше почати з головної, яка очолює список невиконаних обіцянок: про "покращення життя вже сьогодні". Хоча розуміємо, що сьогоднішня ситуація – прямий наслідок ще однієї невиконаної обіцянки, але влади попередньої. А саме: бандити в тюрмах не сидять. Не виконувати обіцянки виборцям – звичка не лише української влади. Політик, котрий не вміє красиво обіцяти – поганий політик.
Але українська ситуація відрізняється кардинально. В переважній більшості країн, незалежно від соціального та політичного ладу, життя людей після зміни влади загалом не міняється в гірший бік так стрімко, як у нас після приходу до влади некомпетентної в усіх сферах Партії регіонів. За межами України, хоч на Схід, хоч на Захід, виборці міняють владу, точно знаючи, що вона їм не надто заважатиме.
В Україні ж на часі – інфраструктурний колапс. Залізниця, котра ще на початку травня працювала, мов годинник, тепер стала непередбачуваною. Хоч потяг далекого слідування, хоч приміська електричка запізнюються в середньому на сорок хвилин. Натомість розрекламовані модернові та дорогі поїзди вирушають без пасажирів. Пересуватися країною з пункту А в пункт Б стало практично неможливо.
Водночас у нашій столиці та інших містах відбувається ще один колапс – комунальний. Є населенні пункти, де гарячої води не бачили від 1991 року. Київ же задихається у власному смітті, бо хтось розумний прибрав смітники та контейнери. Їх замінюють пакетами та картонними коробками – дуже естетично це виглядає. Сміттєзвалища в підземних переходах, на вокзалах, біля станцій метро, під мостами ми споглядаємо щодня, чекаючи навали іноземних гостей...
У країні також економічний колапс – під тиском податкової ще вчора успішні підприємці згортають бізнес. На корупцію та фактично узаконене рейдерство скаржаться іноземні інвестори і наша країна їх так само втрачає. Промислові підприємства стоять, а ці порожні об'єкти-привиди охороняють невідомо від кого підстаркуваті охоронці та їхні злі собаки.
З рештою, у країні – правовий колапс. Ґвалтівників притягують до відповідальності лише під шаленим тиском громадськості. Діти високопосадовців, бізнесменів, пов'язаних із Партією регіонів, прокурорів та навіть звичайних офіцерів міліції безкарно калічать та навіть убивають своїх співгромадян. Натомість хлопців із Ніжина, котрі самотужки викрили наркоділків та довели їхній зв'язок із місцевими правоохоронцями, засуджують до значних термінів. Самих наркодилерів та їхніх покровителів у погонах визнають... потерпілими.
У нас навіть освітній колапс. Головний освітянин Дмитро Табачник робить усе, що від нього залежить, аби українські діти, підлітки та юнаки не мали можливості нормально вчитися та отримувати ті знання, які потрібно. А їхні вчителі животіли на злиденну платню, викладаючи в неопалюваних школах, позбавлених елементарного прикладного матеріалу.
Тепер ви розумієте, чому Вадим Колесніченко домагається для російської мови особливого статусу? Тому що мовного і комунікаційного колапсу в країні поки не було. У забороненому для показу фільмі "Шахта № 8" підлітки, котрі замість того, аби нормально вчитися, працюють у шахтах-копанках. Однак говорять ці діти російською мовою. Від того, що Колесніченко виконає саме цю свою обіцянку і зробить цю мову регіональною на Донбасі, життя дітей та їхніх батьків не покращиться. А їхні права на працю, освіту, захист честі та гідності далі будуть порушуватися. Так само, як громадянські та особисті свободи.
Звісно, чинна влада прагне остаточного балансу: якщо колапс – то в усьому. Поки українці, незалежно від того, хто вони за національністю, кольором шкіри, сексуальною орієнтацією та визначеними мовними пріоритетами, нормально спілкуються між собою та дружно ненавидять цю владу, її такий стан справ не влаштовує. Адже щойно якась частина нашої країни отримає офіційне право якусь мову не вивчати та нею не користуватися, почнеться не просто розбрат на мовному рівні. Почнеться повернення країни в Радянський союз. За одним невеличким прикрим уточненням: в України нема такого ресурсу, аби справді стати "маленьким СРСР". Адже навіть у ті часи економічного, транспортного, комунального, інфраструктурного, освітнього, культурного та аж такого очевидного правового колапсу таки не спостерігалося. При тому, що російська мова домінувала майже офіційно...
7 
35413
Коментарі
165