У контрнаступі України може бути основний удар і кілька маневрів для відволікання

Думки у виданні Politico редактора відділу громадської думки Politico Europe Джеймі Деттмера

"Уся війна заснована на обмані", - говорив Сунь-Цзи. У своїй книзі "Мистецтво війни" стародавній китайський військовий стратег наголошував на важливості обману противника: "Коли можемо атакувати, маємо здаватися нездатними це робити. При використанні наших сил маємо виглядати бездіяльними. Коли поряд із ворогом, маємо змусити ворога вірити, що ми далеко. Коли далеко, маємо змусити його вірити, що ми поруч".

Це саме те, що Україна намагається зробити перед контрнаступом, який пізніше може розглядатись як стрижень цієї війни. Зараз перебуваємо у критичній фазі обману.

Сьогодні, напередодні довгоочікуваного контрнаступу, до якого залишилося кілька тижнів. Швидше за все, він розпочнеться в середині травня, якщо земля досить просохне, або, можливо, на початку червня. Україна посилає якнайбільше хибних сигналів, щоб спантеличити Росію. Коли й де завдасть удару, уздовж лінії фронту у формі півмісяця, яка зараз тягнеться на сотні кілометрів, невідомо.

Журналістам заборонено відвідувати величезні ділянки поля бою, а деякі недобросовісні західні ЗМІ намагаються підкупити окремі підрозділи та командирів, щоб отримати доступ. Ці зусилля не завжди закінчуються успіхом.

Чи може головний удар здивувати всіх і відбутися в Харківській області, де минулої осені впала російська оборона? Перед обличчям несподіваної та добре замаскованої атаки, про яку восени минулого року навіть українські командири на землі не були поінформовані аж до самого моменту удару.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найкраща гарантія подальших постачань зброї – українські перемоги на полі бою" – Рассел Берман

З того часу Україна мало що зробила в регіоні, а фронт вирізнявся відсутністю активності. Можливо, це спроби приспати росіян. Метою удару тут було б увійти до Луганська, витіснити Росію з Сєвєродонецька та погрожувати Бахмуту.

Але стратегічні успіхи, які можуть бути досягнуті на півночі, не можна порівняти з тими, які можна отримати, наступивши з півдня з Херсона та Запоріжжя. Або з обох, просуваючись у бік Маріуполя, Бердянська, Мелітополя та Токмака з метою відрізати так званий "сухопутний міст", який сполучає Росії та окуповані нею південні українські території через Крим.

Росія найбільше побоюється удару з півдня, без сумніву, побоюючись, що успіх там змусить Україну незабаром після цього націлитись на Крим. За це голосно виступали відставні американські генерали Бен Ходжес та Девід Петреус. У недавніх інтерв'ю Ходжес сказав, що вважає Крим ключем до закінчення війни з колосальною військовою поразкою Росії. А у статті для Daily Telegraph він недавно сказав, що "цього літа слід підтримати українські сили в їхньому прагненні повернути Крим, що призведе до повного краху кампанії РФ".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Щоб зробити Росію нормальною, їй слід відрізати "воювалку" - Іван Ступак

Але Пентагон, включаючи голову Об'єднаного комітету начальників штабів Марка Міллі, постійно сумнівається у здатності України повернути собі півострів військовим шляхом.

Але, згідно з супутниковими знімками з відкритих джерел та українським польовим командирам, російські війська останніми тижнями зміцнювали Запорізьку область та нарощували там оборону. Також протягом кількох місяців вони зміцнювали оборону у північному Криму. Як заявив у лютому заступник начальника управління військової розвідки України Вадим Скибіцький: "Ми намагаємось вбити клин у російський фронт на півдні – між Кримом та материковою частиною Росії".

Але чи були його слова блефом чи подвійним блефом? Або головного удару може бути завдано у Донецьку, у самому Бахмуті. Це може пояснити, чому президент Володимир Зеленський уникає порад Заходу вийти з багатомісячної битви, яка призвела до великих втрат з обох боків. Багато аналітиків ставлять під сумнів доцільність утримання зруйнованого міста від нещадних штурмів, але Зеленський вважає, що краще "завдати окупантам максимально можливої шкоди". Тобто вбити якнайбільше росіян, виснаживши їх для майбутнього контрнаступу, де б він не був. То чому не в Бахмуті?

Слід зважати на високу концентрацію російських сил. Більшість аналітиків вважають, що бій у Бахмуті змусив РФ послабити оборону в інших місцях. Саме в ці проломи, мабуть, попрямують українські сили.

На додачу до цих можливостей ще більше плутанини минулого тижня спробувала внести заступник міністра оборони України Ганна Маляр, применшивши ідею єдиного великого українського удару, заявивши, що "некоректно говорити вузько про контрнаступ".

"Це величезний комплекс дій та заходів. ЗСУ не готуються до одного конкретного терміну на конкретному напрямі. Вони щодня готують весь комплекс оборонних та контрнаступних заходів", - заявила вона.

В Україні багато альтернатив уздовж лінії у формі півмісяця, але більшість військових аналітиків згодні, що найімовірнішим є один великий удар і обманні маневри, оскільки країна не має достатньої кількості танків і бронетехніки, щоб прорватися глибоко, якщо сили розсіються.

У міру того, як керівництво України допрацьовує плани та намагається ввести в оману ворога за допомогою візуального обману, радіопереговорів, наземної активності та бездіяльності, а також публічних заяв, вони гостро усвідомлюють, що їм потрібні великі територіальні надбання, і що доля війни цілком може залежати від цього контрнаступу. Більше з геополітичних причин, ніж з якихось інших.

"Помірні територіальні надбання", які, згідно з недавнім витоком секретних документів Пентагону, можуть посилити нетерпіння Заходу, посиливши закулісні маневри, які вже здійснюють деякі союзники. Дехто в адміністрації президента Джо Байдена також хоче вмовити Україну та Росію розпочати переговори.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Бахмуті спалили російські резерви" - Іван Січень

Українські чиновники та законодавці, які недавно були у Вашингтоні на саміті Байдена "За демократію", отримали це виразне враження. Годинник цокає. У своїх переговорах із представниками Держдепу та Ради національної безпеки США вони це помітили. Після зустрічей депутат від української опозиції та колишньої віце-прем'єрки Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила, що її непокоїть "продовження того ж рівня підтримки України з боку Америки, що зараз, після цього фінансового року". Для федерального бюджету США новий рік настає у вересні.

Клімпуш-Цинцадзе сказала, що у неї залишилися без відповіді питання, як президентська виборча кампанія в США, яка вже розпочалася, може вплинути на підтримку, і вона "не має чіткої позитивної думки про майбутнє членство України в НАТО". Натомість офіційні особи США відмахувалися від таких запитань, говорячи про гарантії безпеки для України після того, як замовкне зброя.

"Вони вказали, що у них є інші пріоритети, і їм потрібна єдність Альянсу. Що єдності у цьому питанні наразі немає", - сказала вона.

Це суперечить тому, що генсек НАТО Єнс Столтенберг сказав минулого тижня під час візиту до Києва - що всі країни-члени НАТО, врешті, погодилися, що Україна приєднається до Альянсу. Але ключовим словом тут цілком може бути "врешті".

У відповідях на всі свої запитання Клімпуш-Цинцадзе та її колеги відчули, що багато важливих рішень відкладено, оскільки американці, французи та німці хочуть почекати і подивитися, чим закінчиться контрнаступ, і почати стимулювати переговори, якщо вони не побачать великих результатів.

"Це було всюди, на Капітолійському пагорбі та у виконавчій владі. Не те щоб вони говорили про це вголос. Але всі відчуття були такими: "У тебе ще один ривок із контрнаступом, а потім подивимося, як розвиватимуться події", - каже Клімпуш-Цинцадзе.

Україна чула такі голоси західної втоми та фоновий шум про переговори і раніше, коли минулої осені всі боялися глухого кута. Але успішні українські наступи біля Харкова та Херсона заглушили ці побоювання. І цього разу Україні знадобиться такий самий успіх, а може й більший.

Переклад Gazeta.ua

×