Нову вулицю відкрили серед лісу

 

Місяць тому у Вінниці з'явилася нова вулиця — Вінницьке лісництво. Де знаходиться, ніхто не знає.

Намагаємося дістатися туди на таксі. Водій, 45-річний Сергій, ніяковіє, почувши адресу. Зв'язується з колегою. Той не знає. Пробуємо визначити через інтернет. Безрезультатно. Дзвонимо в міський департамент архітектури та містобудування. Направляють до озера Гуральня у центрі П'ятничанського лісу.

— Знаю таке озеро, — усміхається Сергій. — Там судачок плаває. Кльове місце для рибаків.

Водій зупиняється неподалік заміських ресторанів.

— Оно поворот, вам зо 2 кілометри пішки лісом, — додає. Підвезти погоджується після того, як помітив на снігу свіжі сліди від машин.

Доїжджаємо без проблем. Навпроти озера — великий двоповерховий дім на 14 однокімнатних квартир. До нього веде витоптана стежка. За парканом колодязь, поряд недбало складений з шиферу вуличний туалет.

— Це не общий, а хазяїна п'ятої квартири, — зустрічає біля парадних дверей 69-річна Анна Драчук. — Для остальних далі за будинком.

Анна Степанівна найстарша жителька вулиці.

— Я тут 40 років, — пояснює Драчук. — Наш дом дореволюційний. Квартіри давали працівникам лісового господарства за радянських часів.

Води і газу на новій вулиці немає, опалюють дровами.

— Гарних ремонтів у квартірах ніхто не робив, бо не знали, чи будемо тут жити, — додає Драчук. — Нам мали видати квартири в городі. До минулого року наша територія відносилася до Якушинецької сільради. Ні назви вулиці, ні почтового адреса не мали.

Торік жителі звернулися до Вінницької міської ради, щоб тут створили вулицю. Хотіли зареєструвати помешкання.

— Як почали вулицю створювати, то всю лишню землю у нас відібрали, — каже Анна Степанівна. — В мене був город тамо за домом. Не дали нікому нічого садити. Бо не наше. Цілий рік простояв у бур'яні. Ще й сарайчик мали знести, але пожаліли.

Помічаю на стільці сердечні ліки.

— Давлєніє скаче. Боїмося сюда визивати "скору", — пояснює хазяйка. — Важко пояснити, як добратися. Ніхто нас не розуміє, як це ми живем серед лісу.

Щоб дістатися до міста, потрібно йти 1,5 км, а там на кінцевій зупинці мікрорайону Корея пересідати на автобус. Дорога на вулиці ґрунтова, нещодавно прогорнули від снігу. Скрізь ростуть старі ялини.

Йду до сусідньої квартири на другий поверх. Там живе 24-річна Юлія Тацюк. У широкому довгому коридорі попід дверима у мішках — дрова. Юлія обідає.

— Дорожку до сараю розчищала. Втомилася, — насипає собі тарілку супу, сідає в коридорі, що переробила під кухню. — Я тут народилася і все життя прожила. Хлопці знакомилися й питали, де живу, казала, у лісі. Не вірили. Дивляться, прийшла я така красіва, на шпильці. В таких туфлях по лісу, конєчно, не побігаєш. Всьо времья болото. Ми всігда йдемо у валянках чи в резінових сапогах до дороги, а там перевзуваємося в нормальну обувь. А страшну в кустіки ховаємо.

Нова вулиця завдовжки 50 м. На ній дві двоповерхівки з прибудовами та три одноповерхівки. Магазинів нема. Там живуть близько 50 людей. Чверть літніх людей, решта — діти лісників. Більша половина жителів працює у лісництві.

Біля сараїв помічаю двох хлопців, які грають у сніжки. 12-річний Максим Волинець та 13-річний Олексій Гом'ячик — наймолодші жителі вул. Вінницьке лісництво.

— Всі однокласники знають, що ми живемо в лісі. Завідують. Тут природа, зайці бігають, косулі на городах паслися, — усміхається Волинець. — Зі мною в класі вчиться сусід Саша, тоже Волинець.

Вул. Вінницьке лісництво приєднали до Правобережного району Вінниці. Але за жодним жеком будинки не закріплені.

У міськраді вирішують питання про подальший благоустрій нової вулиці. 2013-го року там зроблять освітлення.

×