Екс-прокурор трьох районів — Чечельницького, Бершадського та Тростянецького 62-річний Михайло Гресько живе на найдовшій вулиці селища Тростянець. Його будинок майже на початку Жовтневої.
— Оце років зо п'ять тому на прокурорській вулиці постелили асфальт, — каже місцевий 36-річний Роман Безверхий. — Прокурор там, канєшно, ні до чого, бо гроші виділили з районного бюджету. Але доки дорогу не відремонтували, то прогортали вулицю лише до хати прокурора.
Будинок Греськів із червоної цегли та під дахом із зеленої металочерепиці. Зусібіч обсаджений туями. Решта будинків невеликі, зведені на початку 1970-х. Обійстя екс-прокурора обгороджене чорним кованим парканом. Біля хвіртки видно здорового чорного пса ротвейлера. Іду до дверей вузькою доріжкою, вкладеною червоною плиткою. Собака гавкає так, що чути на піввулиці.
— Барон, не гавкай! — каже господар. Одягнений у спортивні штани та футболку. Запрошує до будинку. — Люблю ротвейлерів. Перед Бароном у нас 15 років жила собака цієї ж породи, дівчинка Доллі. Песиків від неї роздали всім знайомим прокурорам.
Заходимо до вітальні з білими колонами. На стінах висять картини, на одній з них прокурор із дружиною.
— Цей портрет подарував на новосілля товариш-художник Іван Балухатий з Нової Ободівки Тростянецького району, — розповідає дружина 55-річна Віра Гресько. — Писав його з якоїсь фотографії, вже й не знаю, з якого заходу. Грошей за роботу не брав. Картин відомих художників у мене нема, більшість пейзажів куплені на базарі чи подаровані дітьми, друзями й родичами.
З вітальні можна потрапити до спальні, зали та їдальні. Греськи мають шість кімнат.
— Моя гордість — окремі гладільна і пральна кімнати, — продовжує господиня. Вона невисока, на голові має червону хустку. Готується до приїзду друзів, тому постійно на кухні. — Дуже мріяла про такі в будинку. Ми хату самі проектували, то три місяці сперечалися, де й що в ній буде. Списали стільки листків, що вже геть не помню, скільки тих проектів було. Близько сотні точно.
Прокурор мав двоповерховий будинок на початку цієї ж вулиці, але там не мешкав.
— Доки будувалися, я був прокурором у Чечельнику, жив у відомчій квартирі. Потім переїхав у Бершадь, там тоже жив у квартирі. А тоді нам із жінкою дали недобудований котедж, то ми цю хату недобудовану в Тростянці взяли й продали, щоб не валилася,— розповідає Михайло Гресько. — А тоді мене перепризначили в Тростянець, надумав тут будуватися, місце якраз було біля батьків. Вони доглядали за дідом, і він переписав на них своє подвір'я. Хата тут була ніяка, бо чоловік, що тут жив, устроїв пожар. Мусили все розібрати.
Усі меблі допомагала добирати донька Людмила. Шукала у каталогах, престижних магазинах. Переважно вони українського виробництва.
— 30 років за собою возимо бершадську спальню. Купили її в магазині від фабрики за 2800 карбованців. Зайшли в магазин з тещою, вона побачила той гарнітур і не могла від нього відійти, потім вона й дала гроші на той гарнітур, — заводить до спальні. Меблі з світлого дерева, по центру стоїть велике ліжко, обабіч тумбочки, далі шафа. — Під час останнього переїзду дверцята шкафа тріснули, але нічого, відреставрував.
Повертаємось до їдальні. Віра Гресько ставить на стіл каву й цукерки.
— Ми ніколи не їмо на кухні, для цього зробили їдальню, хотілося простору і затишку, — говорить Михайло Миколайович.
У хаті є сауна з басейном, господар любить попаритися. Найчастіше компанію складають діти.
Кілька років тому прокурор посадив молодий садок.
— Завжди хотів мати гарний сад, але багато часу забирала робота. Після виходу на пенсію це стало моїм захопленням. Насадив фруктових дерев. Із Вірунею обсадили двір туями. А в горщиках усю зиму плекали герань.
Сусіди задоволені, що живуть на одній вулиці з прокурором, бо завжди працюють ліхтарі. Але в гості ходять нечасто.
— З одного боку від нас живе бабка Юстина, їй за 80. А з цього боку в межу батьківська хата. Батьки померли, та ми все залишили, як було. На тому подвір'ї тримаємо кури, гуси, індики,— показує Віра Миколаївна.
2 
1
Коментарі