Уперше прізвище Федерера я почув навесні 2000-го. Тоді на старті одного з турнірів його обіграв Андрій Медведєв, від якого очікували повторення досягнень попереднього року: українець зупинився за один крок від титулу на відкритому чемпіонаті Франції. Тож його матч проти 19-річного швейцарського юнака із шостого десятка рейтингу мало хто запам'ятав. Насправді ж тоді на мить зустрілися дві тенісні зірки: що падає — Медведєв, і що злітає — Федерер.
Зірка швейцарця виявилася набагато яскравіша. За майже 17 років він виграв десятки турнірів і став іконою сучасного тенісу. У свої 35 з половиною років Роджер Федерер продовжує виступати, чим неабияк дивує. Ну що йому ще треба? Всі можливі титули виграні, мільйони на безбідне життя дітей та онуків зароблені. Логічним було би завершення кар'єри після поразки на Вімблдоні-2013 від українця Сергія Стаховського: з українця розпочав — українцем закінчив!
Мені завжди шкода видатних чемпіонів минулого, які, не зумівши вчасно піти зі спорту, починають програвати й опускатися все нижче і нижче. Розумію, що є зобов'язання перед спонсорами, але ж чи варто воно того? Саме з таким відчуттям дивився на гру Федерера в Мельбурні на відкритому чемпіонаті Австралії. Ніби й спортсмен той самий, і грає як завжди, але сила та швидкість уже не ті, що в молодих. Та швейцарцю пощастило: Маррей і Джокович, нині найсильніші у світі, із різних причин програли. А з тими, хто залишився, цілком можна було боротися. Що Федерер і зробив, здолавши у фіналі Рафаеля Надаля, із яким десять років тому ділив світову тенісну корону. Обидва гравці ніби повернули всіх у минуле, коли в Парижі за місяць до відкритого чемпіонату Франції заклеювали все місто їхніми портретами.
Можна виграти турнір "Великого Шолома" у 35 років, як зробив це минулої неділі Роджер Федерер. Можна, напевно, і в 40 років вигравати. Але час назад не повернути. Ми бачили у фіналі Мельбурна двох легендарних тенісистів, які провели драматичний фінал. Але це не був поєдинок двох найсильніших у світі, як колись. Просто так сталося — доля нагородила обох за старання й відданість спорту. Ймовірно, Надаль ще побореться влітку в Парижі, а Федерер — у Лондоні на Вімблдоні. Можливо, вони навіть затримаються "нагорі" ще на кілька років. Особливо молодший на п'ять років іспанець.
На місці Федерера я би завершив кар'єру вже — на самій вершині! Але він не послухає — тому що віддає всі сили тренуванням не заради тих вершин. А заради чого тоді? А хто тих швейцарців зрозуміє?
5 
1
Коментарі