— Уперше йду на футбол і починаю одразу з найвищого рівня. Вдома ніколи не була на стадіоні, — сміється 50-річна вболівальниця збірної Ісландії. Одягнена у футболку національної команди з коротким рукавом. Їдемо електричкою з Ліона в Сент-Етьєн на матч ісландців проти Португалії. — Зараз вся країна божеволіє через вихід збірної на Євро. У Франції команду підтримує 30 тисяч вболівальників — 10 відсотків населення Ісландії. Ми просто божевільні.
Дорога займає менше години. Касирка на вокзалі Ліона порадила одразу купити квиток назад. На папірці написала — остання електричка із Сент-Етьєна о 1.20. Два квитки коштували всього 11 євро — близько 312 гривень. У день матчу вони удвічі дешевші, ніж зазвичай.
При вході на стадіон дуже ретельний огляд. Журналісти проходять через "рамку", як в аеропортах. Охоронець попросив увімкнути старий диктофон і відкрити чорний футляр. Зітхнув полегшено, коли побачив там окуляри.
Ісландія пропустила першою, але зуміла відігратися і втримала нічию в зустрічі з Португалією. Після гри відвідую прес-конференцію тренерів і мікст-зону. Охоронці пускають, хоча не маю відповідних перепусток. Із тренером ісландців Хейміром Хадльгрімссоном, стоматологом за професією, говоримо про відбір на Кубок світу-2018. Україна 5 вересня розпочне кваліфікацію домашнім матчем проти Ісландії.
— Ми ще детально не вивчали збірну України. Знаю, що у вас є дуже сильні гравці на флангах.
Підказую Хейміру прізвища Коноплянки та Ярмоленка.
— Так, саме вони. Ісландцям важко вимовляти українські імена, — сміється тренер.
До електрички залишається менше години, коли закінчую розмову з гравцями збірної Ісландії. Всі таксі розібрали ісландські фанати. Заходжу в кафе і прошу бармена викликати машину. Француз телефонує у різні служби, але марно. Тоді хлопець просить своїх друзів підкинути до вокзалу.
На станцію приїжджаємо за п'ять хвилин до відправлення електрички. Поліція пускає на вокзал тільки з квитком. До Ліона повертаюсь у вагоні з тверезими ісландцями, які всю дорогу співають та імітують звуки полювання на мамонта. Мій сусід із намальованим прапором Ісландії на обличчі всю дорогу дрімає. Половину шляху — на моєму плечі.
На вокзалі в Ліоні зустрічаю знайомого польського журналіста. Марек допомагає знайти готель. Скаржиться на високі ціни у Франції і погану організацію Євро. Насамперед, на безпомічних волонтерів і відсутність вказівників.
До Ліона на матч Україна — Північна Ірландія приїхали 30 тисяч уболівальників британської команди і втричі менше українців. У готелі зустрічаю напівголого північноірландця з пляшкою вина в руці .
— Можеш відкрити? — питає чоловік. Цілує в руку, коли дізнається, що я з України. — Прогноз на матч? Результат — це другорядне. Ми вперше граємо на Євро і приїхали розважитися. Звичайно, буду дуже щасливий, якщо переможемо. Нічия — теж добре.
— Сочувствую, — каже росіянка-волонтер одразу після поразки збірної України від Північної Ірландії — 0:2.
У прес-центрі стадіону дивимося на нічию Польщі й Німеччини, яка остаточно викидає українців з Євро. В місто повертаємося з уболівальниками збірної Північної Ірландії. Вони голосно співають і скандують імена своїх футболістів. Синьо-жовтих футболок ніде не видно.
3 
1
Коментарі