70-річний Юрій Сьомін призначає зустріч у кафе елітного торговельно-розважального центру Москви. Колишній тренер київського "Динамо" одягнений у білий светр, сіру куртку без рукавів, такого ж кольору джинси. Замовляє чорний чай, мед і вишневе варення.
Ваш найбільший смуток, коли згадуєте час, проведений у київському "Динамо"?
— Жалкую, що залишив клуб за власним бажанням у середині 2009 року. Це був яскравий період. Ми грали в хороший футбол. Стали чемпіонами. Потрібно було додати трохи хороших компонентів, щось змінити. І, напевно, зробили б крок уперед.
Із гравцями мав хороші стосунки, підопічні розуміли мої вимоги. Було повне взаєморозуміння з президентом клубу. Він завжди вмів вислухати. При цьому робив певну паузу для прийняття рішення і тримав потрібну дистанцію. Уболівальники непогано ставилися до мене. Особливо після розгрому "Спартака" у кваліфікації Ліги чемпіонів 2008/2009, коли ми двічі з однаковим рахунком, 4:1, перемогли.
Що не вийшло в другій прихід?
— Він виявився більш складний з усіх точок зору. Основну роль зіграв період перед Кубком світу-2010. Тоді велика група гравців "Динамо" була задіяна в національних збірних. Решта перебували в зовсім іншому режимі. І добитися загального функціонального стану нам не вдалося. Плюс "Шахтар" у той період був сильний, один із найкращих колективів Європи.
А зараз?
— Донеччани — хороша команда за добором гравців. Тоді ж вона була видатна. Мхітарян, Луїс Адріано, Дуглас Коста — такої групи атаки, вважаю, не було в жодної європейської команди.
2009 року ваше "Динамо" програло "Шахтареві" півфінал Кубка УЄФА. Які основні причини поразки?
— Все було на "тоненького". Могло повернути то в один, то в інший бік. Але ми зробили на одну помилку більше. Перевага "Шахтаря" скоріше була в тому, що другий матч вони грали вдома. Якби ми тоді вийшли у фінал — думаю, виграли б Кубок УЄФА. Запас очок у "Динамо" дозволяв нам повністю зосередитися на цьому завданні.
Чим нинішні Ярмоленко й Гармаш відрізняються від тих, що починали грати в основному складі "Динамо"?
— Тоді був сильний, конкурентний чемпіонат України. Звичайно, в таких умовах емоційний фон гравці мали набагато сильніший. А в нинішніх Ярмоленку важко розвиватися.
Ярмоленко "пересидів" у чемпіонаті України?
— Це тонке питання. З позиції президента клубу, все зрозуміло. "Динамо" бере участь в єврокубках, а без Ярмоленка це менш конкурентна команда з великою імовірністю сумного результату в єврокубках.
Деякі провідні гравці "Динамо" мають непростий характер. Особливо — Гармаш і Хачеріді. У останнього в березні навіть був конфлікт із Сергієм Ребровим і переведення в дублюючий склад. Як у вас складалися з ними стосунки?
— Епізодично складно. Надто — з Хачеріді. Явно конфліктних ситуацій не було. Основна проблема — неповна самовіддача на тренуваннях. Можливо, замолоду Євгену здавалося, що він — найголовніший і незамінний. Вимоги були однакові до всіх. Гравець повинен це розуміти й поважати думку тренера. Ігор Суркіс у таких ситуаціях завжди на боці наставника. І правильно робить. Якщо гравець починає займати головну позицію, керувати такою командою важко.
Головна особливість нинішнього "Динамо"?
— Клуб вибрав правильний напрямок, зробивши акцент на своїх вихованцях. Там хороша школа, а нинішнє молоде покоління "динамівців" сильне. Я бачив їх на зборах. Хлопці потужні, одержимі. Потрібно потерпіти, зачекати — й вони повинні стати не гірші за їхніх зіркових попередників.
Чим Ребров-тренер відрізняється від Реброва-гравця?
— Куди Ребров приходив, всюди як футболіст ставав чемпіоном. У нього великий досвід, працював із різними тренерами. Для київського "Динамо" це — ідеальний наставник. Він своя людина, відданий клубу. Думаю, ще довго буде з ним. Найголовніше в Реброві — він убив в собі футболіста й мислить винятково категорією тренера.
На відміну від вашого наступника Олега Блохіна?
— Цілком можливо. Але я більше його ситуацію порівняв би з моєю. Коли "Динамо" стало чемпіоном і вийшло до півфіналу Кубка УЄФА, я зібрав валізу й пішов. Напевно, Блохін зробив подібну помилку. У нього була хороша позиція в збірній України. Після успіху на Кубку світу-2006 у Німеччині тренера на руках носили, з команди ніхто не звільняв. Але, думаю, він став заручником своєї "динамівської" слави. А бажання тренувати рідну команду зіграло з ним злий жарт. Не варто розривати там, де в тебе добре виходить.
Чого може досягти Андрій Шевченко на посаді тренера?
— Як футболіст він показав видатний результат. Усе завдяки своєму таланту і праці. А як тренеру це забезпечило йому незаперечний авторитет.
Рішення призначити саме Шевченка наставником збірної України було правильне. Я порівняв би його із Зіданом. Йому теж спочатку десь, чогось як тренеру не вистачало. Але в нього є ім'я — Зідан. І це дозволило на певному етапі щось компенсувати. Головна проблема Шевченка — в нього набагато менше, ніж раніше, кваліфікованих гравців. Але навіть цю ситуацію тренер намагається переламати. Програли Хорватії, в складі якої виступають провідні футболісти з топ-клубів Європи. Проте шанси потрапити на Кубок світу-2018 у збірної України хороші.
В який момент "зламалися" Алієв із Мілевським, чому їм не вдалося до кінця розкритися?
— Думаю, кожен із них повинен був сам знайти той момент, коли щось у житті пішло не так. Виховати складно. А прийняти самому правильні норми поведінки, ставлення до професії в них не виходило. Багато з кожним було розмов, штрафів. Суркіс контролював, по суті, все їхнє життя.
Нещодавно зустрівся з Мілевським. Він у прекрасній формі, хороших кондиціях, немає жодного грама зайвої ваги. Здається, нормально почувається. Чого не можу сказати про Алієва. Я давно не бачив Олександра. Лише спостерігаю, як він потрапляє в ситуації, які одразу стають надбанням преси.
Обидва свій талант не зберегли. Як сказав колись король Франції Генріх ІV, "найкращі роки свого життя я провів у розпусті й пияцтві. Власне, саме тому вони й найкращі". Приблизно так вийшло в Алієва з Мілевським.
Виграв Кубок Росії 2017 року
Юрій Сьомін народився 11 травня 1947 року в місті Чкалов — нині Оренбург, Росія. Кар'єру гравця розпочав 1964-го в складі команди "Спартак" (Орел). За рік перейшов до московського "Спартака". Спочатку жив на клубній базі. Згодом отримав кімнату на 14 кв. м у будинку для літніх людей, разом із нею — московську прописку. Автор перших двох голів "Спартака" в єврокубках.
Тренував "Кубань" із Краснодара та "Памір", Душанбе. З 1986 року став головним тренером московського "Локомотива". 1996-го клуб виграв Кубок Росії, перший трофей за 39 років. 1998 та 1999‑го грав у півфіналі Кубка кубків.
2005 року очолив збірну Росії. Команда не змогла пробитися до фінальної частини Кубка світу.
2008-го став головним тренером київського "Динамо". За рік виграв чемпіонат України та вийшов у півфінал Кубка УЄФА, де програв "Шахтареві" — майбутньому переможцеві.
26 травня 2009 року розірвав контракт із "Динамо" через бажання повернутися в "Локомотив". Наприкінці 2010-го вдруге очолив "Динамо", підписавши контракт на три з половиною роки. Повторного успіху не досяг і у вересні 2012 року був звільнений.
Нині — головний тренер московського "Локомотива". 2 травня його команда виграла Кубок Росії.
У шлюбі з 1968 року. Дружину звуть Любов. Син 47-річний Андрій — головний тренер російської "Мордовії". Є онуки Марія та Павло.
3 
1
Коментарі