27 лютого виповниться рік з часу останнього міжнародного футбольного матчу у Донецьку. Той поєдинок Ліги Європи між "Шахтарем" та чеською "Вікторією" запам'ятався не так поразкою чемпіонів України, як ганебною поведінкою більшої частини глядачів. Вони під час хвилини мовчання за загиблими на Майдані, свистіли та скандували: "Беркут!". Як на мене, то саме цього вечора в Україні розпочалася війна, полум'я якої нині намагається загасити увесь цивілізований світ.

Якби можна було повернути час назад і уявити, що перед тим матчем на поле стадіону вийшов Рінат Ахметов і закликав публіку вшанувати пам'ять загиблих, то, не виключено, Донецьк, так само як Харків та Одеса, зміг би дати відсіч купці войовничих сепаратистів і не допустити війни.

Але час назад не повертається. Бодай приблизно уявити, коли у Донецьку відбудеться наступний міжнародний футбольний матч, неможливо. Так, стадіон Ахметова перестояв усі бої практично неушкодженим. Але куди прилітатимуть іноземні футболісти, якщо уявити, що війна закінчилася і настав мир? Бо ж донецький аеропорт зрівняли із землею за активної участі тих, хто рік тому свистів на стадіоні.

Справедливо було б покласти відбудову аеропорту та усього іншого, що було зруйновано за останній рік у Донецьку, на тих самих "ополченців". Зробити це нескладно: Донецьк - місто маленьке, місцеве населення добре знає своїх "героїв", тож заховатися їм не вдалося б.
На жаль, не буде нічого подібного.

Свої міжнародні матчі, якщо такі будуть, "Шахтар" та інші команди із Донецька ще дуже довго гратимуть далеко від місця "приписки". І так буде доти, поки самі футбольні клуби із цього міста на чолі із власниками, не назвуть вголос винних у війні і відкрито їх не засудять. Поки що ніхто із них нічого подібного навіть не прошепотів.

Скільки років знадобиться, аби це сталося? Боюся, що приблизно стільки ж, скільки до цього у Донецьку регулярно проклинали усе українське, у тому числі і за допомогою футболу. Виходить років двадцять, не менше.

×