Колишній прес-аташе збірної України і екс-депутат від партії "Свобода" Ігор Мірошниченко розповів, які футболісти повинні грати за національну команду і чому вважає Ярослава Ракицького та Андрія Вороніна сепаратистами.
– На Євро ви їздили лише на матч України з Польщею, який нічого не вирішував. Чому так?
– В мене не було можливості поїхати на всі 3 наші матчі на Євро, але я розраховував, що гра з Польщею буде вирішальною і заздалегідь купив на неї квитки. Коли вже було зрозуміло, що команда нікуди не потрапить, я сподівався, що вона хоча б викладеться на всі сто. Не можу сказати, що вони не старалися. Але в цілому в гравців не було достатньо стимулів і патріотичного усвідомлення того, що вони представляють країну, їм байдуже було на вболівальників, в тому числі проти Польщі.
Головна причина – у нас в команді не було і немає тренера. Тренера, який би був стратегом, який би міг змінювати гру по ходу. Всі ходи Фоменка були абсолютно прогнозованими. Всі його рішення, навіть коли треба було рятувати гру, були логічними – не з точки зору гри, а з точки зору кон'юнктури. Для мене було цілком очевидним, що він випустить на останні хвилини Тимощука. На жаль, Фоменко не був готовий відмовитися від того, аби на полі були відсутні наші зірки, які не виправдали сподівання – Ярмоленко і Коноплянка. Вони, на мій погляд, були найгіршими на полі. Я рахував в усіх матчах точність пасів Коноплянки – суцільний брак.
Поляки билися в першу чергу не за гроші, а за честь своєї країни. У нас немає таких гравців, за винятком, можливо, Федецького. Для всіх решти байдуже, за кого виступати, немає жодних політичних чи національних моментів. Для них головне – заробіток грошей. Я розумію, що кар'єра футболіста коротка, але повинні бути якісь принципи. Такі принципи є в усіх збірних, крім української. Оскільки наша збірна сформована за кон'юнктурним, а не патріотичним принципом, то вона й показала найгірший результат на чемпіонаті.
– Ви вважаєте, що збірна має бути сформована, в першу чергу, за патріотичним принципом?
– Я глибоко переконаний, що в українському футболі немає незамінних зірок. В збірну беруть Ракицького – відвертого сепаратиста, українофоба, якого має викликати на допити СБУ, а не тренер збірної. І нам кажуть, що на його позицію немає гідної заміни. Я впевнений, що молоді хлопці, які мають патріотичні почуття і б'ються за Україну, виглядали би не гірше за нього.
– Звідки ви взяли, що Ракицький сепаратист?
– Його відверті заяви, відверта цинічна і зухвала поведінка говорить про те, що він є сепаратистом. Це ні для кого не секрет.
– Які саме заяви?
– Він розказує про Бандеру, про Україну, про Донецьк, який для нього вище України (очевидно, мова про фейкове інтерв'ю Ракицького кількарічної давності, яке вже кілька разів спростовувалось). Я не знаю жодного українця, який би сказав, що його халабуда може бути ціннішою, ніж національна Українська держава. По-друге, це людина, яка принципово ніколи не співає гімн, бо його зневажає. Це людина, яка вважає, що Данєцк – це не Україна, а росіянє – нам братья.
Кожен футболіст, чиновник, держслужбовець і будь-який інший громадянин України, який вважає, що росіяни нам братья і нам треба з окупантом підтримувати стосунки, який веде з ними бізнес, не має права захищати честь країни ні в політиці, ні в спорті. І має розглядатися як потенційна загроза, агент Кремля, який повинен бути позбавлений громадянства. Ракицький натомість вдягає синьо-жовту форму, вважає наших героїв фашистами. Він дуже багато наговорив про історію, в якій геть не тямить, про Бандеру та УПА.
– На КС-2006 четверо футболістів збірної України не співали гімн. Виходить, вони теж були не патріотами? І як їм тоді вдалося дійти до чвертьфіналу?
– В тій збірній головним сепаратистом був Воронін, який зневажав українську мову і державу. Він часто клеїв дурня, казав, що не все розуміє, що я йому говорю. А якось хильнув пива, а може і чогось міцніше, і почав казати мені в літаку: "А чому ти говориш українською мовою? Тут всі говорять російською". Тимощук перехопив ініціативу, каже: "Ти не забувай, за яку збірну граєш". Хоча Тимощук з ним переходив на російську.
Але варто віддати належне Блохіну, який зміг створити справжній колектив. Цей колектив бився, можливо, не за державний прапор, а один за одного і за тренера. Тоді була єдина команда, яка жила цим чемпіонатом, мала силу духу, силу волі.
Нинішні ж гравці мають занадто заможне і жирне життя на тлі людей, які їх підтримують, вони не поважають своїх вболівальників. І не усвідомлюють, що мільйони, які їм платять, не є виправданими. Не усвідомлюють, що головне в житті – мати повагу один до одного і до самого себе.
– Виходить, якщо тренер може створити колектив, патріотизм гравців не настільки важливий?
– Безперечно, це важливо. Для мене турніри національних збірних завжди були демонстрацією сили нації країни. В глобалізованому суспільстві, на жаль, ми відходимо від цих принципів – ми бачимо країни Німеччини, Франції, більшість футболістів з яких не представляють титульної нації, а є прикладом вдалої селекції і еміграційної політики. Французи, наприклад, не можуть пишатися, що їх збірна представляє їх націю. Це політична команда, яка мало чим відрізняється від клубу. Багато хто каже, що неважливо, яке походження гравця, головне – аби він був сильним. Але яка тоді різниця між чемпіонатами Європи/світу і Лігою чемпіонів?
– Жерар Піке – відвертий сепаратист, не співає гімн, підтримує незалежність Каталонії, але був ключовим гравцем збірної Іспанії на переможних КС та ЧЄ. Як ви пояснюєте такі приклади?
– Збірна Іспанії – це збірна країни, в якій дуже сильні федеральні канони. Іспанія – це штучно створена країна генералом Франко. Проводячи політику національної диктатури, він створив іспанську націю з різних народів, які мають свою мову, свою культуру – баски, каталонці, андалузці… Вони подібні, але їх зшили докупи.
Те, що Жерар Піке вважає себе каталонцем, а не іспанцем, не проблема для Іспанії, бо вона все одно де-юре федеральна країна. А Україна – унітарна держава. Можливо, тільки у Криму ми можемо сказати, що це наша спільна з кримськими татарами земля. На Донбасі українці були єдиним корінним етносом, який винищували голодомором та завезенням інших народів. Природа сепаратизму Піке має історичне і етнічне коріння. А природа сепаратизму Ракицького – коріння політики Кремля по зомбуванню і денаціоналізації українців.
– Яким чином ви пропонуєте відбирати до збірної патріотів?
– По-перше, потрібно починати з тренера. Якщо буде тренер-патріот, він буде знати, кого брати. В нього або лежатиме душа, або ні.
Я знаю Шевченка як футболіста, але не знаю як тренера – і не хочу знати. Він не повинен повторювати помилок своїх колег-спортсменів – наприклад, Кличка, який був геніальним спортсменом, але ніяким політиком. Він пішов туди, де його не поважають, де він нічого не тямить. У Шевченка був негативний досвід походу в політику, коли він приєднався до Королевської і став посміховиськом. Федерація намагається зробити з Шевченка тренера, але він не має права тренувати головну команду. Він має довести свій хист, починаючи як, наприклад, Ребров. Боюся, Шевченко може стати посміховиськом не меншим, аніж коли був політиком.
Я знаю, що він патріот, але цей патріотизм в нього глибоко зашитий. З одного боку, він бився за збірну. Після перемоги, здається, над швейцарцями ми сиділи разом з хлопцями, і він був головним ініціатором співів українських пісень. Він їх не знав, але вони виринали в нього з глибини душі і з підсвідомості. Казав мені: "Нумо співати, ти краще знаєш". З іншої сторони, він розповідає, що його дитина співає якісь радянські пісеньки – "Солнечный круг, небо вокруг". Це в ньому закладений глибокий совок. Це його право, його родина, але він виховує своїх дітей у неукраїнських традиціях. Якщо він не є українським націоналістом, патріотом, і не може побудувати команду на патріотизмі, то, можливо, в нього є інші чесноти?
Чи буде Андрій Шевченко успішним на посаді головного тренера збірної України з футболу?
1 
4166
Коментарі
2