Сьогодні легендарний футболіст Олександр Заваров відзначає 55-річчя. Колишній півзахисник київського "Динамо" і збірної СРСР, віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1985-86 і Кубка УЄФА 1989-90 народився 26 квітня 1961 року у Луганську.
"Зоря" і СКА (до 1983)
Заваров - вихованець ворошиловградської (луганської) дитячо-юнацької школи олімпійського резерву "Зоря". У ранньому віці Саша виділявся серед однолітків філігранними і нестандартними прийомами та імпровізацією на полі.
Талановитого хлопця в 1977 році помітив Йожеф Сабо - наставник "Зорі" і відразу запросив виступати за "дубль" команди. 27 квітня 1979 року Заваров дебютував за клуб у вищій лізі чемпіонату СРСР на тбіліському стадіоні "Динамо" в грі з "Динамо" (Тбілісі) - він вийшов на другий тайм і за підсумками матчу був визнаний найкращим гравцем.
У першому професійному сезоні 18-річний юнак забив 7 голів, виступаючи на позиції нападника. Заварова запросили в юнацьку збірну СРСР, яка в тому році завоювала "срібло" на чемпіонаті світу у своїй віковій категорії. Разом з Олександром там починали свій шлях у великому футболі Віктор Чанов, Сергій Краковський, Віктор Янушевський, Ігор Пономарьов, Ігор Гуринович і Олег Таран. Команда виступила успішно, поступившись тільки у фінальному матчі Аргентині, за яку грали відомі Рамон Діас, Хуан Барбас і Дієго Марадона.
Потім були два роки "служби" в ростовському СКА. Найкращим досягненням стала перемога в Кубку СРСР в 1981 році. У фіналі СКА грав проти московського "Спартака", і за кілька хвилин до закінчення основного часу рахунок не було відкрито. На 84-й хвилині Олександр Заваров після хитрого фінта віддав пас Сергію Андрєєву, і найкращий бомбардир ростовчан тих років забив вирішальний гол. Команда стала володарем Кубка СРСР з футболу.
За словами тренерів СКА, Заваров не відрізнявся дисципліною - часто дозволяв собі порушувати режим (разом з Ігорем Гамулою), був норовливий. За це неодноразово карали, в тому числі дали 10 діб гауптвахти.
Проте, перебування в СКА було доленосним для Заварова. Один з тренерів СКА, Герман Зонін, бачачи, що на позиції нападника Заваров не такий гарний, запропонував йому відтягнутися в півзахист і вести гру з середини поля. З 1980 року став грати "під нападниками", намагаючись забезпечувати хорошими передачами форвардів Андрєєва і Воробйова. Як зізнавався Олександр, "і мені дійсно стало легше: відбігав назад, отримував м'яч, весь час був у грі - не очікував пасу, а, навпаки, робив передачі партнерам".
"Динамо" Київ (1983-1988)
У 1983 році Заваров перейшов у київське "Динамо". Спочатку справи його в команді йшли погано - до складу ставили мало. У 1984 році Заваров розглядав можливість переходу в "Спартак": розмовляв з Костянтином Бесковим по телефону. Проте, Валерій Лобановський переконав юного футболіста, дав гарантії, що він гратиме постійно.
Обіцянку Лобановський виконав, і вже з 1985 року Заваров - серед основних гравців "Динамо". У команді він діяв на позиції зв'язуючого гравця між середньою лінією і лінією нападу. Його партнерами у півзахисті були одні з найкращих футболістів СРСР - Василь Рац, Іван Яремчук і Павло Яковенко. Заваров показував віртуозну техніку та стабільну результативність і відразу став не лише футболістом основного складу, але і одним з ключових гравців. Своїми точними пасами він постачав лінію атаки: Олега Блохіна, Вадима Євтушенка, Ігоря Бєланова.
У 1985 році він вперше став чемпіоном СРСР. У київському "Динамо" Валерій Лобановський створив колектив, який став основою і фундаментом збірної. Тому вже 7 серпня 1985 року Заваров вперше вийшов на поле у складі головної збірної СРСР (матч СРСР - Румунія - 2:0).
У перші місяці 1986 року "Динамо" зосередилося на боротьбі у Кубку володарів кубків, де впевнено розгромило віденський "Рапід" (4:1 і 5:1) і празьку "Дуклу" (3:0 і 1:1). У фіналі 2 травня 1986 року "Динамо" розгромило мадридський "Атлетико" - 3:0. Рахунок відкрив Заваров - на 5-й хвилині він переправив головою м'яч у ворота після того, як удар Бєланова відбив голкіпер.
На Кубку світу 1986 року в Мексиці Олександр Заваров поїхав як один з гравців, кому місце в стартовому складі було гарантовано. Він зіграв у всіх 4 іграх і забив 1 м'яч.
Ще однією зірковою грою у 1986 році став виступ проти збірної Франції на "Парк де Пренс". Заваров видав два блискучих по виконанню гольових паси Рацу і Бєланову, чим підкорив глядачів, ЗМІ та тренерів.
У 1986 році "Золотий м'яч" отримав динамівець Ігор Бєланов, а Заваров розділив 7-8 місця з валлійцем Іаном Рашем з "Ліверпуля". Радянські журналісти і фахівці в тому ж 1986 році найкращим гравцем СРСР визнали саме Заварова. Олександр Заваров включався в рейтинг-лист France Football ще 3 роки поспіль.
У 1980-і Заваров двічі грав за збірну світу - в 1988 році в Нансі проти збірної Франції в прощальному матчі Платіні (запрошений особисто французом) і в Англії на 100-річчі англійської ліги.
Після чудового виступу радянської збірної на чемпіонаті Європи 1988 року попит на футболістів з СРСР значно зріс. Коли "перебудова" торкнулася футболу і гравцям дозволили переходити в закордонні клуби, одним з перших поїхав Заваров.
Розглядалися два варіанти - "Барселона" і "Ювентус". Більшу трансферну суму запропонували італійці, тому Заваров поїхав до них. Рішення було прийнято компанією "Совінтерспорт", яка в 1980-1990-і роки займалася усіма справами спортсменів. Заваров проти такого варіанту не заперечував.
Туринський "Ювентус" заплатив за півзахисника "Динамо" $ 5 млн.: 2 млн пішли у казну "Динамо", 2 млн. - Держкомспорту і 1 млн державі. Згідно з контрактом, велика частина гонорару Заварова йшла в "Совінтерспорт", а самому Заварову призначили стипендію в $ 1,2 тис. на місяць. Так тривало 3 місяці, після чого клуб допоміг киянину переглянути умови контракту. "Ювентус" же, крім грошей, подарував киянам три машини "Фіат" різних років випуску, відремонтував за свої кошти тренувальну базу "Динамо".
"Ювентус"
Заваров дебютував у кубковому матчі проти "Асколі" 14 вересня 1988 року. Повністю гру не провів, був замінений тренером Дзоффом.
Заваров прийшов в італійський клуб в період, коли команду покинули багато ключових фігур: захисники Гаетано Ширеа, Антоніо Кабріні і відомий данський півзахисник Мікаель Лаудруп. Коли завершив кар'єру Мішель Платіні - легендарний французький плеймейкер команди, кожного півзахисника, в тому числі і Заварова, уболівальники розглядали як можливу заміну видатному французові (Платіні у тому числі рекомендував тренерам "Ювентуса" замість себе на позицію плеймейкера саме Олександра Заварова).
Однак, розібравшись у справі, головний тренер команди Діно Дзофф поставив Заварова на лівий фланг півзахисту, звідки він повинен був подавати м'ячі нападаючим: спочатку Алессандро Альтобеллі, а згодом Сальваторе Скілаччі.
Влітку 1989 Заваров повинен був покинути клуб, але "Ювентусу" не вдалося купити бразильця Дунга з "Фіорентини". Українця залишили у команді. 2-й сезон в клубі він почав разом із білорусом Сергієм Алейниковим.
У Серії "А" наприкінці 1980-х і на початку 1990-х домінували "Мілан", "Інтер", "Сампдорія" і "Наполі". "Ювентус" же досяг успіху в розіграші Кубку УЄФА 1990 року, перегравши в двоматчевому фіналі "Фіорентину". Заваров в фінальних іграх участі не приймав.
На думку Сергія Алейникова Олександру завадили розкритися ще й психологічні причини: "Заваров за своїм характером не надто любив спілкуватися, в тому числі з журналістами. Відпрацьовував тренування - і додому. В Італії з таким підходом проблеми, на жаль, були неминучі. А третя причина - це моє припущення. Людина роками звикла працювати в режимі дворазових тренувань, весь час перебувати в команді, майже не бувати вдома. Тут, коли тренування в день лише одне і немає ніяких зборів, з'явилася купа вільного часу. Для сім'ї, напевно, це було добре, але самому Заварову, думаю, перебудуватися виявилося складно".
Крім того, Заваров досить часто вступав у конфлікти з керівництвом команди. Безпосередньо з патроном команди Аньєллі. Радянський футболіст не забивав так багато голів, як Платіні, і керівництво клубу було не зовсім задоволене новачком. На це він відповів взаємними колючими висловами.
На початку 1990 Дзофф перестав використовувати Заварова на лівому фланзі, через що Олександр знітився і загубився на полі. На наступний сезон "Ювентус" не мав наміру залишати футболіста в команді. Потім туринців прийняв новий тренер Джузеппе Манфреді. У його розпорядженні з'явилися молоді "зірки" Роберто Баджо і німець Томас Хесслер. Незабаром він категорично заявив: "Російські футболісти мені не потрібні", - маючи на увазі українця Заварова і білоруса Алейникова.
"Нансі" і "Сен-Дізьє"
За порадою Мішеля Платіні, з яким Заваров познайомився в Турині, колишній київський динамівець вирішив поїхати завершувати футбольну кар'єру у французькій команді "Нансі". Там свого часу починав свій футбольний шлях француз. Платіні сам на особистому літаку прилетів за Заваровим в Турин і забрав до Франції.
У команді був провідним гравцем, зразком для молодих партнерів. Сам Заваров, розуміючи, що вже не буде інших пропозицій від топ-клубів, вирішив, що у Франції і закінчить кар'єру. Тому після вильоту клубу з вищої ліги нікуди не пішов.
Після 5 сезонів гри за "Нансі" у вищому і другому дивізіонах Франції, Олександр Заваров перейшов у напівлюбительську команду "Сен-Дізьє" з однойменного міста (в 100 км від Нансі), де працював на посаді граючого тренера (до цього часу вже закінчив школу тренерів).
У перший сезон (1995/96) зважився вкласти гроші в бізнес - відкрив бар. Однак до весни 1996 зрозумів, що бізнесу треба віддаватися так само, як і футболу, тому бар в результаті закрив.
В "Сен-Дізьє" на поле виходив тільки в разі крайньої необхідності, діяв на позиції "ліберо".
Тренерська кар'єра
Франція і Швейцарія
Тренерську діяльність Олександр Заваров почав у Франції. Два роки працював з "Сен-Дізьє", в тому числі і як граючий тренер. Під керівництвом Заварова клуб вийшов з п'ятого дивізіону у четвертий, проте тільки на один сезон.
У 2001 повернувся у "Нансі". Президент "Нансі", з поваги до того, що Заваров шість років віддав його клубу, надав йому можливість працювати у команді. Почав з десятирічних дітлахів. Потім і до молодіжки доріс.
У Франції Заваров отримав тренерську ліцензію, яка дозволяла йому бути головним тренером в будь-якому дивізіоні, крім першого.
Першим професійним клубом в його тренерській кар'єрі став швейцарський "Віль". Контрольний пакет акцій клубу якраз викупили колишні футболісти Ігор Бєланов і Геннадій Перепаденко і запросили Олександра Заварова на посаду наставника команди в серпні 2003 року.
За два сезони Олександр Заваров не тільки вивів провінційну команду у вищий дивізіон швейцарського футболу, але і виграв Кубок Швейцарії. Заздрісники поспішили звинуватити в настільки гучному успіху Заварова і Бєланова російську мафію, яка нібито підкупила суддів на шляху до успіху в Кубку. Почалося справжнє цькування в пресі, і ображений Заваров прийняв рішення покинути команду. Після відходу Заварова "Віль" практично розвалився відразу за один сезон і зайняв лише останнє, 10-е місце в швейцарській вищій лізі.
Казахстан, Росія і Україна
Далі в кар'єрі Заварова були короткі періоди роботи в казахстанському "Женісі" і харківському "Металісті". Також в 2005 він два місяці пропрацював в ФК "Москва".
З 2005 по 2010 рік тренував київський клуб вищої ліги "Арсенал". Завдяки таланту Заварова-педагога по-новому себе проявили Олійник і Селезньов, яких раніше в "Динамо" (Київ) і донецькому "Шахтарі" поспішили зарахувати до малоперспективних.
У 2010 році Заваров був призначений радником віце-прем'єра України Бориса Колеснікова з питань підготовки Євро-2012.
У 2011 запрошений працювати зі збірною України з футболу. Восени 2012 тимчасово очолив команду в якості в. о. головного тренера. З 2013 - помічник головного тренера збірної Михайла Фоменка.
Нині Заваров працює радником президента ФФУ Андрія Павелка з питань підготовки збірної до Євро-2016. Його місце в тренерському штабі команди зайняв Андрій Шевченко.
Сім'я
Батьки працювали в ливарному цеху на одному із заводів Луганська.
Дружина - Ольга. Сини - Олександр і Валерій (названий на честь Валерія Лобановського). Олександр грав у другому складі "Меца", а потім після травми змушений був закінчити. Валерій зіграв кілька матчів за київський "Арсенал" в українській прем'єр-лізі.
У лютому минулого року Заваров отримав повістку в армію.
"Можу сказати тільки одне: я ніколи не буду воювати там, де живе моя сім'я і мої діти, де поховані мої батьки. Війна в Україні? Просто хочу, щоб настав мир", - сказав Заваров.
Досягнення
Віце-чемпіон Європи: 1988
Чемпіон СРСР: 1985, 1986
Володар Кубка СРСР: 1981, 1985, 1987
Володар Кубка володарів Кубків УЄФА: 1986
Володар Кубка УЄФА: 1990
Володар Кубка Італії: 1990
Найкращий футболіст СРСР (за результатами опитування тижневика "Футбол"): 1986
В опитуванні "Франс Футбол": 1986 - 6-е місце, 1987 - 17-20-е місце, 1988 - 8-е місце, 1989 - 23-30 місце.
Учасник Кубків світу: 1986, 1990
Член клубу Олега Блохіна: 104 забитих м'ячі
Грав за збірну ФІФА проти команди Великоъ Британії (1987) і за збірну світу проти команди Франції (1988)
Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня (2004)
3 
4166
Коментарі