Форвард київського "Динамо" Дьємерсі Мбокані дав розгорнуте інтерв'ю порталу football.ua. У ньому він, зокрема, розповів про...
Про незрозуміле ставлення
У минулому сезоні я був кращим бомбардиром "Динамо". Вважаю, я також був найкращим легіонером чемпіонату України. На самому початку нинішнього сезону я говорив динамівським лікарям, що відчуваю сильний дискомфорт і відчуваю, що в мене може бути травма. Однак вони мені не повірили. Коли ж я пройшов медобстеження в Бельгії, моє припущення підтвердилося. З'ясувалося, що в мене дійсно серйозна травма, і мені зробили операцію. Я пройшов повний курс відновлення, і повернувся на поле ближче до нового року. Швидко набравши хорошу форму, я відразу став приносити користь команді, забив кілька голів Все було добре і в клубі, і в збірній. Мене включили до заявки на Кубок африканських націй, ми дійшли до півфіналу турніру, де я став одним з трьох топ-бомбардирів. Але коли я повернувся в розташування клубу, всі чомусь змінилося. Не розумію, чому мене, кращого нападника "Динамо", весь час садять в запас. Мені дуже образлива ця ситуація. Я приїхав сюди, щоб грати. В Україні я проводжу час далеко від дружини і дітей, які живуть в Бельгії. Я приїхав сюди захищати кольори "Динамо", я люблю "Динамо", хочу виступати за цей клуб. Але я не розумію, чому тренер вперто не ставить мене в склад. У Лізі Європи, крім матчу з "Евертоном", мене взагалі не включали до складу. Я нічого не розумів і став цікавитися у тренера, Сергія Реброва, що відбувається, і чому я не граю. Тренер мені тільки сказав, що я не граю, бо ще не готовий. Я дуже люблю "Динамо". Я завжди граю з серцем за цей клуб. Але по останнього матчу повинно було бути помітно, що мене просто вбили морально. Я нічого не розумів, і мені ніхто нічого не пояснював, чому я не потрапляю до складу. В якому сенсі не готовий - у фізичному або моральному - мені ніхто не говорив. Це все стало для мене дуже великим ударом.
Про бажання залишити "Динамо"
Після всього, що зі мною відбувалося останнім часом, через ситуацію, що склалася, я прийняв рішення. Тепер, думаю, я не хочу більше тут залишатися. Я повинен думати про своє майбутнє. Отримувати ігрову практику для мене дуже важливо. Перш за все, щоб не втрачати форму. Будь-якому футболістові, щоб зберігати гарну форму, необхідно грати. Через те, що я довго не виходив на поле в офіційних матчах, я почав її втрачати. Якщо все так само й продовжиться, ситуація може ще більше посилитися. Я не можу цього допустити. Мені потрібна ігрова практика.
Про різницю між ним та українськими футболістами
Я дуже люблю "Динамо", і їхав сюди, щоб показувати тут свій кращий футбол, демонструвати на полі найкращі якості. Думаю, якби у мене був український паспорт, тренер б зі мною так не вчинив. Думаю, це все відбувається тому, що в Україні я є легіонером. Якби український футболіст приніс "Динамо" стільки користі, скільки я приніс клубу в минулому сезоні, з ним, однозначно, не надійшли б так. Я не хочу ніяких проблем. Я просто хочу нормально працювати, займатися улюбленою справою. І тепер я, швидше, віддам перевагу команді, в якій я буду регулярно грати, ніж команді, яка буде завойовувати трофеї, але в якій я буду гріти лаву запасних, і в якій у мене постійно будуть проблеми.
Про форвардів в "Динамо"
У футболі не потрібно робити подарунків. Хто краще, хто сильніший, той і повинен грати. Але в "Динамо" зараз така ситуація з форвардами, що сьогодні грає один, завтра - інший, а післязавтра - третій. При цьому футболісти втрачають ігровий ритм. Жодного футболіста такий стан справ не може радувати. Зараз я вбитий морально і, до того ж, втратив ігровий ритм чемпіонату. Мені навіть соромно виправдовуватися перед партнерами по команді. Всі мої друзі по команді запитують у мене: "Дьємерсі, чому ти не граєш? Ми ж знаємо, що ти - найкращий". Те ж питання задають і фанати. Я вже прийняв рішення, що не буду більше терпіти, буду міняти цю ситуацію. Зроблю все можливе, щоб зустрітися з президентом і обговорити моє запитання. Впевнений, що президент клубу мене зрозуміє і допоможе вирішити цю ситуацію, оскільки він також думає про моє майбутнє і про мою кар'єру.
Під час мого виступу на Кубку африканських націй мені надійшла пропозиція від англійського клубу, назву якого я не маю права розголошувати. Все було готово, умови трансферу всіх влаштовували, але "Динамо" мене не відпустило, бо мені сказали, що я є дуже важливим гравцем для команди. Звичайно, в такій ситуації я і сам вирішив залишитися. І що тепер?.. Тепер я не розумію, навіщо мене тримали. Якби я був дійсно важливий клубу, як мені сказали, я би грав. Але я практично не виходжу на поле з лютого. Я довгий час мовчав, дивився, як розвиватимуться обставини, але нічого не змінилося. Зараз моєму терпінню підійшов кінець, і я вирішив розповісти про цю ситуацію громадськості за допомогою ЗМІ.
Я дуже радий за "Динамо", ми без п'яти хвилин чемпіони. Але, враховуючи, що я не граю, для мене часом було б краще побути вдома, ніж їхати на базу, ночувати там, а наступного дня просидіти всю гру на лаві запасних, навіть не вийшовши на заміну. Все це мене дуже ображає, я цього не розумію і не хочу більше допускати. Кожна людина повинна себе захищати і вимагати до себе поваги.
Про спроби вирішити ситуацію
Я ще не спілкувався з президентом на цю тему. Я не можу відразу піти до президента. Спочатку я поговорив із генеральним директором, Резо Чохонелідзе. Він питав про мій моральний стан, і я йому чесно зізнався, що відчуваю себе не найкращим чином. З президентом київського "Динамо" в мене дуже хороші, довірчі стосунки. Я його дуже поважаю, це дуже чуйна людина, яка завжди поводиться коректно. Коли я звертаюся до нього з певними питаннями, завжди отримую позитивну відповідь, мої проблеми вирішуються. В "Динамо" мене запрошував саме президент. Отже з ним у мене чудові стосунки. Але я не розумію, що відбувається між мною і тренером. Кожна людина думає, в першу чергу, про себе, про свої особисті перспективи, і вибирає, де йому краще, комфортніше. Зараз я бачу, що про ті малі заслуги, які я зробив для "Динамо", вже ніхто не згадує, і відчуваю, що мені більше немає місця в цій команді. Я хочу виступати за команду, в якій я не буду відчувати подібних проблем.
Про реакцію сім'ї на ситуацію
У плані сімейного життя мені тут не дуже легко. Мої діти вчаться в Бельгії, а сюди приїжджають тільки коли в них канікули. Дружина часто приїжджає сюди і знаходиться зі мною в Україні, поки за дітьми доглядає її мати. Дружина в мене також часто запитує: "Чому ти перестав грати? У чому причина? Можливо, ти щось не так зробив?" Я її заспокоюю, кажу, що це життя, і все буде добре. Якось на один матч з Бельгії дружина прилетіла разом із сином. Вони прийшли на трибуни "Олімпійського", щоб підтримати мене. Але я всю ту гру просидів на лавці. Для мого сина це був шок, він не розумів, чому його батько не грає, і почав плакати прямо на стадіоні. Дружині довелося забрати його і виїхати. І коли я приїхав додому, син у мене питав, поему я не грав. Все це дуже впливає на мене в моральному плані. І зараз я морально пригнічений.
2 
4166
Коментарі