Футбольна громадськість нині розділена на два табори: 38 представників регіональних федерацій, любительського футболу і професійних клубів проти 11 структур, більшість із котрих задіяні в обслуговуванні фінансових потоків ФФУ і, логічно, підтримують Григорія Суркіса на посаді президента ФФУ. Щоби зрозуміти причини колективної недовіри до глави Федерації, необхідно проаналізувати останніх 15 років національного футболу.
Суркіс прикрашає місце
За допомогою нехитрої ілюстрації можна показати, як влада в українському футболі "ходила" слідом за Григорієм Михайловичем.
Досить порівняти, які повноваження отримав пан Суркіс, очоливши в 1996 ПФЛ, і як більшість цього арсеналу влади перекочувало у ФФУ після того, як Григорій Михайлович пішов на підвищення, зайнявши президентський пост у федерації.
Таблицю (див. вище) можна було б іменувати давнім російським прислів'ям "Не місце прикрашає людину, а людина місце". У цьому контексті постає найголовніше питання: а як саме Григорію Михайловичу вдавалося щоразу підпорядковувати собі український футбол. Відповідь на це питання дозволить зрозуміти і причини колективної недовіри до президента ФФУ.
Об'єднання професійного футболу. Крок перший
У своїй футбольній кар'єрі Григорій Суркіс зробив два футбольно-політичних маневри. Перших з них - він зміг об'єднати власників футбольних клубів проти функціонерів Федерації. Якраз тоді футбольні клуби Росії об'єдналися в Професійну футбольну Лігу. Цю ініціативу підхопив і динамівський президент.
Нова, свіжа ідея швидко знайшла вдячних слухачів. На зборах президентів професійних клубів країни не знайшлося жодного, хто б голосував проти утворення Професійної футбольної Ліги України. Кандидатура Григорія Суркіса на посаду її президента теж була підтримана одностайно.
Поряд з лобіюванням нової структури, команда динамівського президента намагалася ненав'язливо протиставити ПФЛ Федерації футболу. Причому під таким кутом, що ФФУ - це вчорашній день, регрес, тоді як ПФЛ - майбутнє українського футболу. І ці зерна теж потрапили в благодатний ґрунт. Колеги з Федерації просто не захотіли підтримати конфлікт з динамівським президентом, який набирав політичну вагу (про зв'язку "Кучма-Медведчук-Суркіс" зайвий раз згадувати не будемо").
Новостворена Ліга стрімко перебрала на себе багато організаційних та контрольно-дисциплінарні функції ФФУ. Списки суддів та делегатів формувала і стверджувала вже ПФЛ. Дисциплінарні санкції відносно арбітрів - теж прерогатива професійної ліги. Суддівський комітет, який залишався вотчиною федерації, виконував суто представницькі функції.
Всі ці пертурбації з перетягуванням повноважень від Федерації до Ліги були грубим порушенням циркуляра ФІФА від 1992 року, де чорним по білому було вказано: професійні ліги ні під яким соусом не можуть опікати суддівство та інспектування. В іншому випадку національну асоціацію очікували санкції, аж до виключення збірних і клубів зі змагань під егідою ФІФА.
Контрольно-Дисциплінарний Комітет ФФУ, який мав стояти на сторожі законності і насамперед інформувати міжнародні футбольні інституції про порушення, теж опинився під впливом Суркіса. Співголовою КДК був Валерій Мирський, який працював у структурі "Динамо.
КДК ФФУ за аналогією з суддівським комітетом перетворився на весільного генерала, тому що практично всі дисциплінарні санкції приймав Дисциплінарний Комітет ПФЛ, що складався у переважній більшості з колишніх працівників "Динамо", що суперечило статуту. Всі засідання ДК ПФЛ вів генеральний директор ПФЛ Олександр Бандурко, який не має статусу члена ДК, що суперечило статуту ПФЛ.
ПФЛ утвердилася в образі головної сили українського футболу. "Без погодження з Центральною Радою ПФЛ ніякі рішення виконкому ФФУ виконуватися не будуть. У всякому разі, футбольним клубом "Динамо" – ця фраза Григорія Михайловича дуже чітко характеризує ситуацію, що склалася в нашому футболі у другій половині дев'яностих.
Досягнувши абсолютної влади в ПФЛ, Суркіс час від часу використовував бюджет організації не за призначенням. Він постійно стверджував, що безкоштовно надавав приміщення динамівського офісу під потреби ПФЛ, але в той же час, брав із Ліги божевільну на ті часи орендну плату – близько 100 дол за квадратний метр, що в 4-5 разів перевищувало ринкову вартість. Поряд з тим ремонт динамівських кабінетів оплачувалася за рахунок все того ж бюджету ПФЛ. Навіть фарбування освітлювальних щогл динамівського стадіону провели за рахунок професійної ліги.
Григорій Михайлович обіцяв національним збірним командам безкоштовно надавати для їх потреб побудовану за участю держави базу в Конча-Заспі, але потім забув. У сенсі, про "безкоштовно".
До речі, до приходу Григорія Михайловича у ФФУ головний бухгалтер "Динамо" поєднував відповідну посаду і в ПФЛ. Коли ж був обраний новий керівник Ліги Равіль Сафіулін, левова частка фінансових документів попередником була знищена.
Поряд із зростанням авторитету і впливу Суркіса сильнішало і неприйняття ним людей, здатних хоч якось проявляти свою позицію. Варто було президентові столичного ЦСКА вголос висловити думку про те, що в Києві з'явилася команда, здатна затьмарити "Динамо", як його бізнес через адміністративний тиск влади пішов на спад. Дісталося і головному тренеру армійців – володареві Кубка Кубків, титулованому Михайлу Фоменку, якого близька до президента ПФЛ преса величала не інакше, як селянин.
А коли озвучив свої амбітні плани дніпропетровський "Дніпро", Суркіс домігся того, щоб головний тренер команди В'ячеслав Грозний був довічно відлучений від футболу на території України.
Схожа доля чекала і криворізький "Кривбас", який наприкінці дев'яностих теж мав необережність заявити про свої чемпіонські плани. За допомогою адмінресурсу Суркіс ініціював постійні аудити "Криворіжсталі" - головного спонсора клубу з Кривого Рогу. Результат не змусив себе довго чекати - після цих перевірок "Кривбас" так і не зміг прийти до тями.
Натомість позиції президента ПФЛ виглядали непохитними. Але якраз тоді, коли її вплив на футбольні процеси в країні майже став визначальним, а тон безапеляційним, почалися нарікання і обурення.
На додачу, тодішній голова Федерації Валерій Пустовойтенко де-факто відмовився від своїх домагань на президентську посаду. У результаті Григорій Суркіс – заручившись підтримкою адмінресурсу, легко перемагає на виборах президента ФФУ і починається нова ера Суркіса в українському футболі.
Григорій Михайлович "раптом" згадав про циркуляр ФІФА щодо заборони професійним лігам курувати суддівство та інспектування (який датований 1992 роком), всі, раніше відібрані у Пустовойтнека повноваження, повертаються ФФУ а вся футбольна влада слідом за Суркісом перетікає з ПФЛ у ФФУ.
Суркіс у ФФУ
Григорій Суркіс займає президентську посаду більше десяти років. Поступово у нього почали виникати гучні конфлікти практично з усіма професійними клубами країни ...
Але при Суркісі структура Федерації така, що клуби складають меншість у її складі, тобто це дозволяло йому управляти ФФУ без урахування інтересу представників професійного футболу.
Пан Суркіс на початках зробив ставку на інших колективних членів: представників аматорського футболу, голів обласних Федерацій. Спочатку регіонали, а також представники аматорського футболу були раді, що на них звертають увагу, розповідають про перспективи розвитку, але з кожним роком ставало зрозуміліше, що київські функціонери приїжджають у регіони тільки тоді, коли необхідно підтримати потрібне президентові ФФУ рішення, тоді ж "з'являлися" одноразові китайські м'ячі по яким категорично протипоказано бити ногами, бо вони розсипаються.
До цього часу геть зовсім загострилися взаємини керівника Федерації з професійними клубами, оскільки "підтримка" рідного клубу сягла апогею. Водночас дедалі більше невдоволення проявляли і регіональні федерації, представники аматорського футболу.
Невдоволення досягло свого піку, але в той період середини 2000-х, Суркіса несподівано врятувала Національна збірна. Команда Блохіна відмінно виступила у відбірному циклі до ЧС 2006 і в самій фінальній частині Мундіалю, а потім Україна отримала титул господині ЄВРО-2012.
Здавалося б з перемогою в тендері на ЄВРО Суркіс забезпечив собі статус недоторканності, але за останні 4 роки збірна пролетіла повз ЧЄ 2008 і ЧС 2010, опустившись у міжнародному рейтингу на 20 пунктів, чехарда і спекуляції з тренерським штабом збірної напередодні Євро 2012, розвиток дитячо-юнацького футболу існує тільки в брошурах ФФУ, нескінченні конфлікти з професійними клубами, все це призвело до того що сьогодні і постало питання про відповідність Суркіса посаді президента ФФУ.
Футбольна громадськість поділилась на два табори: 38 представників регіональних федерацій, аматорського футболу, асоціацій та професійних клубів і 11 структур, лояльних до Григорія Суркіса, більшість з яких задіяно в обслуговуванні фінансових потоків Федерації.
А що ж ФІФА і УЄФА?
Повертаючись до Блаттера. ФІФА, як і, втім, УЄФА, досить пильно моніторить ситуацію в кожній з країн-учасниць. Тому не варто думати, що в цих організаціях не знають всього про конфлікт в українському футболі.
Консервативні за своєю суттю структури, вони не в захваті від кардинальних змін у будь-якій з країн, тим більше, напередодні проведення там ЄВРО-2012.
Але ігнорувати волю більшості вони теж не зможуть. Тому сьогодні для них залишається тільки одне питання: хто після Суркіса? Якщо "коаліція 38" зможе об'єднатися навколо незалежної харизматичної особистості, то підтримка європейських та світових функціонерів буде на їхньому боці.
Бєланов, Блохін, Заваров - досить авторитетні особистості в світовому футболі, хоча і нерівнозначні. Лава запасних не пустує, і дозволяє наблизити якісні зміни в національному футболі. Принаймні, вибирати є з кого…
2 
4166
Коментарі
43