2019 рік стане вирішальним для українських спортсменів, які мають намір взяти участь в літній Олімпіаді в Токіо в 2020-му. Саме протягом наступного року члени національних збірних команд із олімпійських видів спорту будуть виборювати ліцензії на право вийти на стартові доріжки та майданчики в японській столиці. Аби отримати їх, необхідно буде здобути високі місця на чемпіонатах світу, Європи та на континентальних іграх. Напередодні важливого сезону про те, як готується до Олімпіади одна із ключових національних збірних, Gazeta.ua розповів перший віце-президент Асоціації зі спортивної боротьби Юрій Копитко.
Скільки медалей планують привезти із Токіо українські борці?
Відповідь на це запитання буде цілком залежати від якості підготовки наших трьох команд – чоловічої та жіночої з вільної боротьби, а також з греко-римської боротьби. Для України цей вид спорту історично "медальний". Починаючи від Олімпіади в Барселоні в 1992 році, де наші спортсмени брали участь в складі Об'єднаної команди колишніх радянських республік, і аж до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро в 2016-му – щороку ми привозили додому нагороди за призові місця. Всього наші борці здобули 15 медалей – 4 золотих, 5 срібних і 6 бронзових. За видами – 6 медалей принесли борці греко-римського стилю, 9 – вільного.
Тому, звичайно, і від Олімпіади в Токіо ми чекаємо не гірших результатів. Особливо високі надії покладаємо на нових тренерів, які мають заступити на посади із 1 січня 2019 року.
Чи достатньо фінансування для олімпійських видів спорту сьогодні?
Очевидно, що в бюджеті на 2019 рік коштів закладено суттєво більше, ніж у попередні роки. Окрім того, Міністерство молоді та спорту затвердило новий – на нашу думку, більш справедливий – порядок розподілу коштів між федераціями та асоціаціями. Замість ручного і підкилимного режиму "за блатом", "за традицією", інших непрозорих методів, тепер фінансування буде напряму залежати від результатів команд на міжнародних змаганнях. Це прозоро і справедливо. Також діятимуть коефіцієнти щодо масовості і пріоритетності, де у нас є найбільші перспективи. Вільна та греко-римська боротьба мають всі шанси на подальше збільшення фінансування, хоча і сьогоднішній рівень досить пристойний.
Однак сьогодні ситуація не дуже райдужна. Попри те, що українські збірні з боротьби завжди приїздили із медалями, Олімпіада в Ріо виявилась найгіршою за результативністю. Здається, що і на інших змаганнях високого рівня особливих успіхів в останні роки не було. Із чим це пов'язано і як це співвідноситься із вашим оптимізмом щодо Токіо?
Дійсно, крім срібної медалі Жана Беленюка (греко-римська боротьба), з Ріо ми, на жаль, не привезли хороших результатів. Але це уже був не перший такий показник. Приміром, із Лондона в 2012-му ми теж привезли лише "срібло" "вільника" Валерія Андрійцева. Вже тоді це був перший дзвіночок про те, що в збірній щось іде не так. При тому, що зазвичай ми займали 3-6 позиції в світовому заліку, то за останні роки опустилися на позиції нижче 15-ї.
Якби йшлось лише про останні кілька років, коли в країні йде війна, можна було б усе списувати чи то на недостатнє фінансування, чи то на непріоритетність розвитку спорту для державних керівників. Проте мова щонайменше про останні 6-7 років, коли результати почали суттєво погіршуватися. І тут великі запитання вочевидь до тренерів. Змінювалися правила міжнародних змагань, наші суперники міняли тактику і техніку ведення поєдинків, а методики підготовки наших спортсменів не змінювалися. Ба більше – навіть фінансування стабілізувалось і постійно збільшується – а результатів катма.
Однак тренерський склад змінився лише зараз. Чому?
Як віце-президент, відповідальний за розвиток вільної боротьби, можу розповісти на прикладі чоловічої збірної з цього виду спорту, яку багато років очолював поважний тренер Руслан Савлохов. До недавнього часу його авторитетові об'єктивно не було кого протиставити, тому його щороку переобирали головним тренером збірної фактично на безальтернативній основі. Коли Міністерство молоді та спорту від часу приходу на посаду Ігоря Жданова запровадило новий конкурсний підхід до вибору тренера, з'явились альтернативні кандидатури. І уже стало можливо говорити про певні змагання, дискусію у спільноті про те, що можуть бути і інші підходи, ніж ті, що задіяні сьогодні.
Що конкретно не влаштовувало спортсменів та Асоціацію спортивної боротьби у підготовці до чемпіонатів та олімпіад?
Очевидно, що стали потрібні нові підходи, відхід від радянської школи, підтримка командного духу, а команди цього не отримували. Або отримували в недостатній кількості. Один із прикладів – шаблонний підхід до тренувань без врахування віку, фізичної підготовки, вагової категорії. Молодого борця і ветерана готувати треба по-різному. Легковаговика і важковаговика – теж. У той час як весь світ переходить на максимально індивідуалізовані програми підготовки, у нас все ще залишаються "масові" схеми, всіх під один шаблон. Хоча і техніка, і прийоми у різних борців різні. Крім того, слід враховувати також останні наукові напрацювання, чого, на жаль, не робилось в останні роки.
Чи є гарантії, що новий головний тренер збірної Григорій Данько зможе вирішити проблему із відсутністю результатів?
По-перше, Григорій Володимирович уже підготував кількох призерів Олімпійських ігор і це саме по собі є великим показником рівня професійності. І очевидно він знає, у який спосіб дати раду команді напередодні Олімпіади, як сформувати відповідну команду із тренерів, лікарів, асистентів тощо. Крім того, минулого року, коли він уже подавав свою кандидатуру на посаду головного тренера збірної з вільної боротьби, то також робив і ґрунтовний аналіз тих проблем, з якими стикається команда.
Думаю, цим же критерієм керувався міністр Жданов, коли ухвалював рішення на користь Данька. І ми в Асоціації вдячні йому за професійний підхід, готовність працювати із борцівською спільнотою заради досягнення спільної мети – отримання олімпійських медалей. Ми тут відчуваємо повну підтримку і взаєморозуміння.
Одним із аргументів на користь Данька була необхідність відродити славу України, як борцівської держави. Тобто акцент робили на патріотичних почуттях. Натомість сьогодні деякі ЗМІ закидають Данькові, і що він нібито був членом Партії регіонів (а тому нібито не може бути щирим патріотом), і що підтримував відправку збірної на змагання до Росії під час війни. А відтак ці факти нібито не дають йому морального права сьогодні ставати на тренерський місток.
Уточню: Данько не був членом Партії регіонів.
Я тут підтримаю міністра Жданова, який сказав, що ми не повинні створювати клани, не повинні культивувати протистояння, а повинні об'єднуватися заради результату.
Змішування спорту і політики – надто слизька стежка. Політика не повинна заважати нам у підготовці до Олімпіади та інших змагань, розвивати спорт і ростити таланти серед нашої молоді.
Давайте одразу закриємо питання Партії регіонів. У фракції якої партії протягом трьох скликань Верховної ради перебував видатний Олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв? Чи це применшує його заслуги перед Україною? Чи ми маємо право хоч на мить засумніватися в його патріотизмі з огляду на те, скільки він зробив для українського спорту до і після знакової Олімпіади в Афінах? Я вважаю, що відповіді на ці запитання вичерпують будь-які претензії і до Григорія Данька, і до інших тренерів, які поза спортом мають чи мали раніше якусь політичну позицію, якщо вона не суперечить Конституції і законам України.
Що стосується виїзду команд на змагання до Росії після оголошення глобальної заборони на участь в таких подіях для українських команд, то свою незгоду із цим так чи інакше висловлювали багато спортсменів. Наприклад, Жан Беленюк абсолютно аргументовано відзначав, що скасування поїздок – це ризик втратити і час, витрачений на підготовку, і спортсменів, які задумалися про зміну прапора, під яким виступати. Сумно дивитися, коли якісь вирвані із контексту фрази використовуються для дискредитації того чи іншого спортсмена. Водночас, це означає, що інших професійних претензій, крім звинувачень у непатріотизмі, до заслуженого тренера України Григорія Данька немає.
Коли відбувався відбір нового головного тренера, однією із кандидатур, на підтримку якої висловилась частина спортивної спільноти, була кандидатура Олександра Захарука. Утім міністр Жданов зупинився саме на кандидатурі, рекомендованій Асоціацією. На вашу думку, чому?
Є формальні і неформальні критерії. Відповідно до вимог, які висуваються до головного тренера національної збірної, він повинен мати щонайменше 5 років тренерського стажу роботи в збірній. У Олександра Захарука, на жаль, такого досвіду немає. Крім того, він взагалі тільки нещодавно повернувся в спорт із бізнес-діяльності.
Проте тренерська робота, особливо у такий відповідальний період напередодні Олімпіади в Токіо, потребує тяглості, досвіду, певних навичок. Наскільки мені відомо, Григорій Данько запропонував Захаруку залишитися в штабі на посаді старшого тренера (фактично заступника), тобто робити свій внесок у майбутні перемоги команди.
Однак той чомусь повністю відмовився співпрацювати. І пішов поливати брудом асоціацію і міністерство через ЗМІ. Відтак можна припустити, що на першому місці стояла не стільки можливість продемонструвати професійні якості, скільки орієнтація саме на конкретну посаду.
Чи можливо, на вашу думку, відновити конструктивний діалог всередині спільноти, адже частина спортсменів орієнтувалась на іншого тренера, на попередників Данька на цій посаді? У ЗМІ активно просувається думка, що таким людям буде некомфортно при новому керівництві, що ніяк не призведе до налагодження атмосфери в команді.
У цьому випадку доречний старий анекдот про "шашечки чи їхати?". Ми поважаємо право колег висловлювати свою точку зору і незгоду з окремими рішеннями Асоціації, із позицією міністерства. Але давайте будемо до кінця точними у хронології подій.
На звітно-виборчій конференції Асоціації в серпні цього року, де були присутні делегати з усіх регіонів України, одностайний рішенням було обрано новий склад виконкому. Виконком, в свою чергу, одностайним рішенням – тобто голосами усіх членів – рекомендував на посаду головного тренера з вільної боротьби Григорія Данька. Я вважаю, що це – рішення всієї борцівськоі спільноти. А істерію в ЗМІ розганяє попередня команда, яка втратила підтримку.
У нас спільна мета – спочатку максимум ліцензій для участі в Олімпіаді, а потім – максимум медалей і високих місць. Для її досягнення потрібно шукати компроміси, а не поливати одне одного брудом через незгоду у кадровому питанні. Внесок кожного в перемогу не буде забутий. І маємо шукати найефективніший шлях досягнення такої перемоги. Наразі із Григорієм Даньком уже підписано контракт, де чітко вказані його зобов'язання щодо майбутніх місць і медалей. Данько зможе сформувати тренерський штаб з однодумців і професіоналів (зараз якраз іде процес призначення старших тренерів), що є необхідною умовою для покращення мікроклімату в команді. Мені здається, такий контракт – дуже мотивуючий інструмент. І в його ефективності ми зможемо переконатися вже найближчим часом.
5 
4166
Коментарі