"Бачив, як летять рюкзаки. Шерп пояснював: "Ні, то людина" - дніпровський альпініст підкорив "гору-вбивцю"

Дніпровський альпініст 39-річний Дмитро Семеренко підкорив другу вершину у світі Чоґорі - К2. Брав участь в експедиції разом з Іриною Галай – першою українкою на Дикій горі, як прозвали К2 через надзвичайну складність сходження.

Семеренко дістався до вершини Чоґорі, висота якої 8611 м, без кисневої маски. Деталями поділився з кореспонденткою Gazeta.ua.

 

"Не готувався фізично до експедиції. Перед цим проводили штурм гори в Непалі протягом 64 днів. Між Лхоцзе і К2 пройшло 20 днів, тому я був в ідеальній формі", - сказав Семеренко.

Це сходження було першою спробою альпініста піднятися без кисню.

 

"Було важко. Хоч я не планував цього робити, але помітив, що мій темп вдвічі швидший без кисневого балона. До четвертого табору ми дійшли вдало, і наше самопочуття було класним. Перед штурмом гори ми прокинулися, і нас нудило. Та я вирішив спробувати, - розповів він. – Попросив мого провідника, щоб одягав на мене маску, як тільки погано почуватимуся. Єдине, що я вивчив і повторював, лежачи обличчям в сніг: "No oxygen. Немає кисню". Шерп (представник народу, що проживає в Східному Непалі, поблизу гори Джомолунгма, а також в Індії й Тибеті; зазвичай працює носієм-провідником на горі. – Gazeta.ua) постійно зв'язувався з головним по рації й казав: "Він не може йти. Зробить крок і разів 12 дихає в кисневій масці. Ми не встигнемо, бо йдемо повільно". На вершині гори був о 02:30. Це пізно. Але погода була ідеальна".

"Без кисню починає глючити. Ти бачиш щось зовсім інше, ніж є в реальності. Наприклад, останні 200 метрів мені здавалося, що я ніяк не можу посадити літака, а злітна смуга йде то ліворуч, то праворуч. А я добре керую літаком, - сказав альпініст. – Думаю: "Ну що це таке, чому я не можу його посадити? Я ж усе роблю правильно". Потім доходило, що я на горі. А ще перед тим, як на вершині одягнули маску, мені здавалося, що мій шерп звертається до мене чисто російською мовою: "Мы оденем эту маску и полетим с тобой, котик, на второй скорости". Першим питанням у моїй голові було: "Чого він мене називає котиком?" Трохи згодом сидів у масці, і переді мною поставала реальність".

Сходження тривало протягом місяця. Наприкінці липня Семеренко підкорив гору.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "З усіх сторін летить каміння. Закриваєш очі й молишся" - українка поділилася, як підкорювала "гору-вбивцю"

"Набагато складнішим на цій горі є спуск. Ти виснажений, бракує сил, майже відсутня концентрація. Одного разу сплутав мотузку, а їх багато на горі. Полетів донизу на 1,5-2 метри. Мене врятувало, що я зачепився рукою за іншу мотузку. Тоді зрозумів, що треба зібратися, бо ще одна помилка може коштувати життя. Бачив, як летять рюкзаки. А мій шерп пояснює: "Ні, то не рюкзак. То людина". Смерть постійно була поруч," – додав він.

 

×