Руки в теплі

У мої 17 років три мої тітки з райцентру на півночі Житомирщини посилено взялися за моє майбутнє.

– Треба, щоб ти вивчився, а потім можна женитися. Вчитися треба тільки на лікаря, – вирішили в один голос.

Тьотя Галя казала йти на стоматоло­га або гінеколога. Вона знала толк у житті. Тому покинула дядька Івана й дуже вдало вийшла за дядька ­Василя. Лисуватий, товстуватий – зате чоловік у районі хоч і не перший, але – начальник. Знайомі й сусіди до нього віталися перші. На "актябрьські" дядька кликали на трибуну, звідки начальство приймало парад місцевого гарнізону. Їздив "Москвичем". Носив шкіряне пальто, дублянку та норкову ­шапку-­вушанку. Тітці теж купив норкову шапку, пальто й чоботи. На Новий рік та "октябрьські" дядько приносив червону ікру.

У неї п'ять шубок

– Красна ікра – ето очєнь ­вкусно, – тітка викладає ікринки на скибку намащеного маслом батона. – А наш жіночий лікар Петрович кожен раз гостям ікру пропонує. А все тому, що Микола Петрович – жіночий лікар. Щодня отримує 25 руб­лів. Його жінка в норковій шубі ходить. Сам на "Жигулях" їздить.

– І руки в теплі, – додає дядько ­Василь.

Чарку закушує баликом. Його теж приніс із місцевого розподільника.

Планам моїх тіток не судилося збутися. Після двох екскурсій до анатомічного музею медінституту я вирішив іти на філолога.

Цього літа в інститут вступав наймолодший племінник моїх тіток. Подав документи у педагогічний. У ПТУ вивчився на тракториста. Із запчастин зібрав мотоцикла. Мрія – стати байкером. Тітка:

– Нема такої роботи – на мотоциклі їздити. От подивись, хто в нас у місті добре заробляє. Галина Іванівна тримає кіоски, і на джипі їздить. У неї п'ять шубок. Але я тобі раджу – іди на жіночого лікаря. Дуже гарна робота. Наш лікар також на джипі їздить. Завжди свіжа копійка.

– І руки в теплі, – знову не втримується дядько Василь.

×