"З ліберійцями потрібно торгуватися до останнього, яку б ціну вони не назвали. Для всіх білих, вони їх спеціально завищують", - повчає на продуктовому ринку у поселені Фарістон африканської країні Ліберія український миротворець Вадим.
Військовий прилетів сюди у липні разом з 275 українськими миротворцями від місії ООН. Вони пробудуть тут до лютого 2013 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Африка два роки поспіль залишається головним покупцем української зброї
Вранці заходимо на місцевий ринок, щойно закінчився дощ. Фрукти лежать на землі, поряд багнюка червоного кольору. Навпроти продуктові ряди, які збили з неоднакових дощок. Дахи над ним діряві, у деяких місцях провисають.Селяни пропонують банани, білокачанну капусту, кабачки та касаву (так називають велике коріння рослини, яку тут використовують, як у нас картоплю).
В центрі кілька тачок, у них нечищений арахіс. Поруч літня жінка по картатих пакетиках розкладає незрозумілу білу масу. Придивляюся - це сир з козячого молока. Він лежить у великій мисці з довгою ступкою. Продавщиця нею вимішує цей сир. Ваги немає, фасує на око.
"Two dollar! Dolar and dollar!" – кричить невисока ліберійка, пропонуючи дві невеличких гілочки бананів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли в Болгарії руїни старовинної фортеці, "законсервовані" пожежею
Намагаємося торгуватися. Та ціну відмовляється збивати. Лише емоційно розмахує руками та продовжує кричати своєю мовою.
За кілька метрів підходимо до іншої продавщиці. Та п'ять плодів віддає за долар.
"Дорогі, бо для того, щоб їх сюди привезти, треба трястися по дорогам чотири години, - пояснює ламаною англійською."
З тазом на голові проходить ще одна жінка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Південний Судан відсвяткував першу річницю отримання незалежності
"Cold water!", - кричить на всю, знімає таз, демонструє свій товар. Вода розфасована у прозорі пакетики (таку тару в Ліберії використовують для економії). Для охолодження поверх накидані шматочки льоду. Два пакетики віддає за долар.
"Не раджу пробувати таку водичку. Невідомо звідки вона була розлита. Краще вже почекати і купити бутильовану, з супермаркета", - зауважує Вадим.
Поряд збирається юрба дітлахів, роздивляються нас із цікавістю. З рюкзака дістаю упаковку печива, пригощаю. Побачивши це, з усіх боків збігаються малі. Обступають колом. Кожен тягне свою долоньку, рожевого кольору. Натовп збиває з ніг, ледь втримуюся, аби не впасти.
Біля критого павільйону сидить місцевий валютник, перед ним лежать скомкані місцеві гроші. За один американський долар дає сто ліберійських доларів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На цілющому острові Сокотра лікуються від венеричних хвороб
Однією з ринкових розваг є маленький телевізор, який від дощу прикрили картоновим ящиком. Звідти лунає музика. Телевізор обступили впритул. Працює караоке, але ніхто не співає, лише уважно розглядають картинки та слова.
Вирішую придбати ананас та кілька лаймів. Коли підхожу ближче, бажання брати їх зникає. Над фруктами рояться мухи. Йду з пустими руками, бо свіжіших на весь базар так і не знайшла.
У відділені з промисловими товарами сподіваюся придбати національні сувеніри. Але, крім китайських виробів нічого не знаходжу. Беру лише за $5 яскраву тканину, якою ліберійки обгортаються, як у спідницю.
За сувенірами їдемо до Монровії, столиці країни. Біля колишнього Американського посольства десяток маленьких саморобних ларьків. Торгують лише чоловіки. Пропонують фігурки витесані з дерева.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ліберійський корабель розлив нафту в порту Петербургу
"Тільки не беріть маски, - попереджає Вадим. - Вони робляться під різні ритуали, можна взяти маску з жертвоприношення, а потім думати що робити з тією негативною енергією."
Роздивляюся поробки, практично усі виготовлені неакуратно. З великою тарілкою підходить чоловік. Пропонує помінятися копійками. Даю йому українські 50-т, він мені залізний ліберійський долар. Потім припрошує щось у нього придбати. Обираю дві картини за $6. Даю двадцятку. Чоловік чухає потилицю. З кишені витягає мобільний телефон, на калькуляторі вираховує, скільки має дати здачі. В Ліберії 80% населення не вміють читати та рахувати.
В центрі Монровії є ще кілька великих ринків. Біля них найбільше скидають сміття. За два тижні по всій Ліберії не помітила жодного смітника. Ще звернула увагу на те, що усі ліберійці чимось торгують. Навіть, якщо куди поспішають. Товари носять на голові, або возять їх на тачках.
Подорож була здійснена завдяки Департаменту преси та зв'язків із засобами масової інформації Міністерства оборони України.
1 
1
Коментарі
8