"Убили наших людей і їздили по тілах танками тиждень-два" - як зараз живе Ірпінь

19

Ірпінь під Києвом повністю звільнили від російських окупантів 28 березня. Місто витримало оборону та не дозволило загарбникам максимально близько підійти до столиці або навіть увійти до неї.

За понад місяць боїв в Ірпені значних руйнувань зазнали багатоповерхівки. Найбільше знищених новобудов - на околицях міста. Їх окупанти бомбили з повітря та обстрілювали мінометами та артилерією.

Загинули близько 300 ірпінців, за попередніми даними. 200 з них стали жертвами воєнних злочинів, які скоїли окупанти.

Ірпінь став одним з перших населених пунктів цієї війни, який отримав статус "Місто-герой". Кореспондентка Gazeta.ua побувала там аби побачити наслідки "русского мира" та поговорити про нинішнє і майбутнє Ірпеня з його мером Олександром Маркушиним.

ГРУДИ ЗАЛІЗА

Щоб доїхати з Києва до Ірпеня, водій робить величезний крюк. Найкоротшого шляху до міста вже не існує – Збройні сили України на другий день повномасштабної війни підірвали переправу по Новоірпінській трасі. Також були знищені інші два мости, які вели до столиці.

Відтоді до Ірпеня їздять через Гостомель, петляючи дорогами, що заблоковані спаленими до іржі танками та бронетранспортерами. Груди заліза розкидані на сотні метрів. Про те, що це колись була військова техніка, нагадують тільки контури кабін, колеса та дно корпусів.

Фото: Ганна МАМОНОВА

Проїжджаємо через один зі зруйнованих мостів. Посеред нього величезна діра, через яку видно річку Ірпінь. Щоб об'їхати - маневруємо. Чоловіки на блокпосту жестикулюють руками: "Давай швидше".

На міст пускають лише тих, кому дозволено – військових та волонтерів. Вздовж переправи – поля. Величезні металеві стовпи ліній електропередач погнуті.
За річкою Ірпінь, на іншому березі від Києва, починається війна. Приватний сектор, яким розпочинається Гостомель, схожий на район недобудов - відсутні дахи, паркани, шибки, а замість стін –купи цегли. Все навколо пощерблено розпеченими уламками металу: коли осколки розлітаються, то проплавляють усі поверхні з якими зустрічаються.

На перехресті, від якого до ангара з літаком "Мрія" зовсім недалеко - випалене поле. Раніше звідси було легко потрапити спершу у Бучу, а за нею і в Ірпінь. Нині ж дорога намертво заблокована спаленою російською технікою. Тож із Гостомеля заїжджаємо в Ірпінь через вул. Северинівську.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ірпінь закрили на виїзд. Усі машини перевірятимуть

По ній наносилися авіаудари. Бомби падали на нові багатоповерхівки. Їхні дахи знесені, а стіни з першого по останній поверх - чорні. Місцями багатоповерхівки наче розчавлені – від п'яти поверхів подекуди залишилося два. Попри це на першому поверсі одного з розбитих будинків - видніються вцілілі меблі на кухні. В іншому домі згоріло все, крім однієї стіни. Там лишився неушкодженим плакат: "Квартири з документами від 34 тисяч".

 

У глибині кварталу починають зустрічатися "виживші" новобудови. У деяких відсутні шибки, але це ніщо порівняно із сусідськими багатоповерхівками.

Людей у будинках немає. Майже усі мешканці – виїхали.

ДОРОГА ЖИТТЯ

- Після евакуації у місті залишилося 4,5 – 5 тисяч мешканців, - говорить мер Олександр Маркушин. Йому 41 рік і у перший день війни він створив і очолив територіальну оборону міста. – У нас не так багато загиблих у порівнянні з іншими містами, бо ми провели величезну роботу. 95 відсотків мешканців евакуювали у Київ та Західну Україну. Перші три дні вивозили людей поїздом. Вони ходили по два рази на день туди сюди. Коли поїзд з людьми підірвали, слава Богу ніхто не загинув, почали вивозити автобусами. Автобуси теж обстрілювали, багато хто на автомобілях поїхав. І багато людей ми вивели пішки. У нас були групи: одна людина на 50 містян і під обстрілами, бомбами йшли. Наша основна задача була, коли летить бомба, кричати, щоби всі лягали, а не бігли.

Шлях, яким Маркушин та інші виводили людей, тепер називається "дорогою життя". Нею пройшла половина мешканців міста – близько 30 тис. людей. Рухалися через підірваний міст, яким раніше було найлегше добратися до Києва.

- Ми тудой носили ліки та їжу. Тудой носили боєприпаси. Тудой заходили групи наших хлопців. Ми поранених виносили цим мостом, наших загиблих виносили. Наші військові підірвали його, щоби ним не пішли росіяни. Вони дуже правильно це зробили, - продовжує мер.

 

За період евакуації в Ірпені загинуло троє цивільних та два чоловіки з територіальної оборони.

- Одного разу, коли виводив людей, переді мною метрів за п'ятдесят йшла жінка з двома дітьми та волонтер. В них прилетіла бомба. Найстрашніше, що я бачив у житті. Міна розірвалася за кілька метрів від них. Шансів вижити не було, - каже Маркушин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заходимо в кожний будинок - в Ірпені проводять спеціальну поліцейську операцію

НАПОЇТИ ІРПІНЬ

Ірпінь зруйнований наполовину. В основному зносити і заново будувати потрібно багатоповерхівки, дитсадки, школи. І сильних руйнувань зазнала мережа водоканалу.

До того, як очолити місто, Маркушин шість років працював у "Ірпіньводоканалі". Два роки його очолював.

- Наша комунальна техніка була на лінії вогню. Поряд йшов бій, і техніку водоканалу під нуль, ну може на 95% - знищили. Це трактори, екскаватори, бочки, аварійні та промивальні машини, крани, - перераховує мер втрати. – Знищено і водоканал. Води давно немає.

 

В Ірпені відсутні взагалі будь-які комунікації. Тому основна задача – розмінувати місто та дати людям мінімальний комфорт.

- Ми поставили генератори, я їх заправляю і завдяки цьому підняли мобільний зв'язок у місті. Далі маємо відновити електрику, подачу води і каналізацію. І у нас є великі успіхи у цьому. Далі – підключення газу, - планує Маркушин.

До 16 квітня вода та електрика має з'явитися точково у різних районах міста. Якщо електрика вже є на "кругу біля водоканалу", то воду тягнуть з Києва.

- Нам допоміг міжнародний Червоний хрест, заплатив 20 мільйонів гривень, щоб кинули трубу з Києва до Ірпеня і напоїли людей. Розбомблену станцію водоканалу ремонтуватимемо два місяці, а кинути трубу – це тиждень, - говорить мер.

 

ВОЛОНТЕРИ І КРОКУСИ

Руїни Ірпеня – це околиці міста. З боку Бучі, Ворзеля та Гостомеля. Центр – дивом цілий. У міському парку та прилеглих вулицях біля мерії працюють волонтери. Прибирають територію не від завалів, а від зимового бруду - гілля, пилу, висохлого листя та трави.

У приватних домах поряд – спокій. У дворах через низенькі паркани видно, як цвітуть крокуси. На підході нарциси. Після обвуглених сцен на околицях міста такий контраст вражає.

На вулицях – тільки волонтери. Для місцевих триває кількаденна комендантська година. Вона необхідна аби рятувальники могли безперешкодно розміновувати вулиці, а комунальники – приводити їх до ладу.

 

- Я приїхала з Києва прибирати Ірпінь, - говорить волонтерка Ірина Колєгаєва. - Прочитала заклик у фейсбуці, записалася і сьогодні перший день.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Орки ходять по всіх хатах, вимітають продукти. Але сало не їдять" - як живе й приймає переселенців селище під боком у Білорусі

Ірина мете вздовж бордюрів пил і сміття. Волонтер Вадим Назаренко лопатою вантажить його у ківш трактора. Він теж з Києва.

- До війни я не був волонтерам, але тепер все змінилося. Я змінився. Думаю, багато чого кожен з нас перегляне у житті.

- Ми всі тут з Києва. Записалися прибирати Ірпінь. Це як Миколаїв захищає Одесу, так Ірпінь захистив Київ, - говорить ще один чоловік. Його звуть Олександр. Прізвище назвати відмовляється – зашарівся.

 

Волонтерів з різних населених пунктів у Ірпені почав збирати Олександр Маркушин.

- Я у фейсбуці дав клич та попросив людей приїхати і допомогти прибрати місто, - говорить мер. - Попросив техніку у мерів інших міст, з якими дружу. Вони прислали екскаватори, бульдозери, вантажні машини і своїх працівників. Біла Церква, Київ, Боярка, Вишневе та інші міста. І багато техніки дали підприємці. До нас записалися приблизно 10 тисяч добровольців, щоб прибрати вулиці та розбирати завали. Ми зробили телефон гарячої лінії, куди дзвонять і записуються волонтери. Дуже їм вдячний.

ЗАХОПЛЕННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ

До міськради постійно хтось приїжджає: військові, волонтери, заступники мера, журналісти. На максимальних обертах мерія працює з 24 лютого. Того дня вранці тут провели сесію та прийняли два рішення. Одним внесли зміни у бюджет, щоби платити зарплати, а другим створили штаб територіальної оборони.

- Я його очолив. Почали створювати блокпости навколо міста. Це була лінія оборони з окопами, - продовжує Маркушин. - Перші чотири дні ми тримали оборону без військових, самі. Потім у місто подекуди зайшли росіяни. Я зустрівся з командиром від розвідників: "Треба допомога ваша". А він каже: "Ні, у нас наказ бути за річкою. Ірпінь захоплено, будемо завдавати удари". Я кажу: "Місто не захоплено, там наші люди стоять!" Ми поїхали подивилися на позиції, і він був дуже здивований. Тоді хлопці з розвідки і ЗСУ почали допомагати.

 

Спочатку у територіальній обороні було 140 людей. Потім їх кількість зросла до 300.

- Я і всі мої заступники взяли зброю. ЗСУ та розвідка дуже сильно допомогли зупинити захоплення Ірпеня, втримувати позиції. А коли певні наші війська стали заходити у місто, то поступово вичавили росіян, - згадує міський голова. - Основний успіх був після семи днів наступу. Росіяни пішли атакувати місто з трьох напрямків, а ми змогли вистояти, хоча було дуже важко. Ми тоді навіть на деяких позиціях трошки відступили, але місто втримали. Нам допомагала і "Альфа" (спецпідрозділ СБУ. – Gazeta.ua), і "Омега" (спецпідрозділ Національної гвардії. – Gazeta.ua). Ми відступали потрошку, вимотуючи їх. І коли вони не очікували - пішли в контрнаступ. Так ми вивели їх з міста і закріпилися на нових позиціях. Далі був наш наступ.

- Ось тут був бій, коли ми їх відкинули за межі Ірпеня, - один із військових підводить до руїн. З цього місця до Бучі – 700 метрів. До війни тут був торговельний центр, якого вже немає. - Тут були ми, ось ці вулиці були захоплені, - показує угору на приватний сектор. - Потім ми їх погнали дорогою на Бучу. Бачите, все знищено. Он їх бетеер. Точніше те, що від нього залишилося. Багато їхніх полягло, але і наших трошки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Над головою пролетів літак і десь бахнуло. Зрозумів - щось відбувається": як добровольці зі зброєю захищають Полтаву

 

Місто зазнало серйозних руйнувань, бо тримало оборону, каже Олександр Маркушин.

- Ірпінь захопили лише на 30 відсотків. Решту території утримували ми, – згадує міський голова. - Ці 30 відсотків знаходилися з боку Синергії (жилий комплекс. – Gazeta.ua), як на Ворзель їхати. Якби місто пало, то всі їхні війська були б у Києві, бо від нас до столиці три - чотири кілометри по новій дорозі. Ось чому президент дав нам звання "Місто-герой". Це заслужено.

УБИВАЛИ НАВМИСНО

Найзапекліші бої в Ірпені тривали два тижні. Росіяни почали заходити в місто на сьомий-восьмий день великої війни.

- Розстрілювали цивільних, ображали жінок. Була вбита дитина, - продовжує Маркушин. - Також брали в полон наших чоловіків, щоб потім обмінювати на військовополонених. Вони вбили наших людей і їздили по тілах танками тиждень-два. Коли ми збирали ці тіла, то вибачте, лопатою працювали. У нас є братські могили по три – чотири людини, але вони не такі великі, як у Бучі. Бо місто не було окуповано тривалий час і ми вели бій.

 

Воєнними злочинами в Ірпені і в інших містах займається спільна група, яка складається зі слідчих генеральної прокуратури, Державного бюро розслідувань, поліції та СБУ.

- Вони навмисно вбивали, їздили по тілах, обстрілювали приватні будинки, багатоповерхівки. Хотіли нас залякати. Звичайно, на війні страшно. Всім страшно, і їм теж. Але чим більше вони нас обстрілювали і робили біди - тим швидше ми ставали сильнішими. І це різниця між нами, - пояснює Маркушин. - У нас країна вільних людей і ми у себе вдома. Ми за свій дім, родину, країну, президента воюємо. А вони до нас зайшли по-варварськи. Звідки у них візьметься мотивація?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Поки Путін не здохне – нічого не скінчиться": як вокзал у Львові став форпостом для сотень тисяч утікачів від війни

Перші дні війни заскочили ірпінців зненацька. Події настільки стрімко розвивалися, що часу зробити запаси ліків чи їжі не було.

- Ми прийшли в один з підвалів, де ховалися люди. Вони були раді мене бачити, - веде далі мер. - У тих людей не було їжі, вони з дітьми сиділи голодні. Кажу: "Зараз візьмемо автомобілі і привеземо продукти". А містяни відповідають: "Так ви ж воюєте за нас! Ось у нас трошки є приготованої їжі. Давайте ми вам дамо". Ми відмовилися, взяли дві машини. Я подзвонив власникам магазинів, попросив дозволу відкрити їх і за дві доби ми нагодували місто.

ЗАМАХИ НА МЕРА

Серед зруйнованих будинків - і приватний будинок міського голови. Олександр Маркушин погоджується показати руїни. Спершу заходить у понівечену вітальню. Від житла практично нічого не залишилося. Сюди були точні попадання з мінометів. Цегла від високої температури, яку виділяють снаряди, стала кришитися на пісок.

 

Будинок Маркушина розбили, бо хтось дав на нього наводку або координати були відслідковані дронами, вважає розвідка. Постріли були точними, бо сусідські будинки не постраждали. Попри це, у міського голови вцілів сад із малиною та тюльпанами, які скоро зацвітуть.

- Це будинок батьків. Я тут почав жити після того, як підстрелили мою квартиру. Знову таки - прицільно влучили саме у мої вікна. Це все докази того, що вони намагалися мене вбити, - говорить Маркушин. - У нас є перехвати розмов, де я - головна ціль. Коли почалося вторгнення, росіяни написали смс. Хотіли домовитися, щоб я здав місто. Я відправив їм знак "мінус" і виклав цю переписку у фейсбуці. Після того почалися напади.

У ніч, коли був обстріляний дім, Маркушин ночував у друга.

- Поїхав до нього помитися, бо води у місті немає, а у товариша - баня на дровах і поряд озеро. Ранком приїхав додому, щоб речі взяти. І побачив, що брати нічого, - згадує. - Другий напад - мій автомобіль обстріляли з автомата. Третя спроба мене вбити – обстріляли машину з "Граду" на Романівці (мікрорайон. – Gazeta.ua), коли ми закінчували евакуацію людей.У нас є перехват, як вони слідкували за моїм авто.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залізничний міст з Ірпеня до Києва відновлять на початку травня

 

Одна зі стін будинку встояла. На вікні збереглися два глиняні глечики у народному стилі.

- Відновити можна все, але тут зберігалися фотографії діда – він у мене воював. Їх шкода, - оглядає руїни Маркушин.

ПОВЕРНЕННЯ У ТРАВНІ

Розмінування ірпінських вулиць та розбір завалів за планом має закінчитися за місяць. Раніше у місто повертатися не рекомендовано.

- Я всіх прошу почекати. Місто не готове. Це небезпечно. На перший тиждень квітня пожежники та волонтери розібрали лише 40 – 45 відсотків завалів. Як закінчимо з ними, то почнемо масово завалені будинки розбирати. Можливо знаходитимемо загиблих, - додає Маркушин. - Скільки нам потрібно грошей на відновлення інфраструктури і відбудову багатоповерхівок, ремонт приватних будинків – не можу ще сказати. Але ні міського, ні державного бюджету на це не вистачить. Сподіваюся, що заарештовані гроші Росії будуть направлені на відновлення України. Також проситимемо міжнародної допомоги.

 

- Чи можливо було відбити Ірпінь так, щоб лінія оборони пролягла за Бучею? Щоб не було катувань та братських могил? – питаю у міського голови.

- У кожного мера була задача створити територіальну оборону. Ні більше, ні менше. Я говорю жорстко, але знаю, чому це говорю. І військові знають, чому я так говорю. Найголовніша і єдина відмінність нашого міста від інших – Ірпінь не здався, Ірпінь воював, - відповідає Маркушин.

Військові, звісно, стриманіші в оцінках і уникають обвинувачень на чиюсь конкретну адресу.

- Треба проводити слідство. Зараз ми не можемо говорити публічно всього, що знаємо. Але висновки будуть, - говорять.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗСУ звільнили всю Київську область

- Це не кінець війни. Кінець буде, коли ми виженемо всіх росіян за Донецьк і Луганськ. Зараз ми не перемогли, а виграли маленьку битву, - додає наостанок Маркушин. - Але ми показали, що друга армія світу не може захопити і щось зробити з таким маленьким містом, як Ірпінь. Хоча сил у них було в десятки разів більше, ніж у нас.

×