8 травня, на Провідну неділю, на Личаківському цвинтарі у Львові священики відправляли панахиду за покійними.
Цвинтар – у центрі міста, тут ховають визначних особистостей. На 40 га кладовища є 30000 могил. На полі почесних поховань при вході лежать загиблі на Майдані, в зоні АТО.
О 13.00 група туристів моляться на пантеоні польських військових. У ньому поховані бійці, які загинули під час польсько-радянської війни у 1920 році.
"Прадід безвісті зник у цій війні. Бабця ще немовлям залишилася сиротою. Постійно приїжджала до Львова, аби вшанувати пам'ять загиблих земляків. Хоча завжди вірила, що її батько живий, і рано чи пізно вони зустрінуться. Мама теж сюди їздила. І мене так навчила", - каже польською Тереза Гайчинська.
Починається дощова злива. Поляки ховаються під парасолями. Частина туристичної групи покидає цвинтар.
"Я вже тут дві години. Довго молилася на могилах воїнів АТО, плакала. Шкода мені українців. Знаєте, як кажуть: краще у пустелі, ніж з прикрим сусідом. Путін не може заспокоїтися, повірити, що Україна належить Європі. Ми ж дуже за Україну вболіваємо. З чоловіком не один раз передавали допомогу в зону АТО", - каже Гайчинська.
О 14.00 священик править біля свіжих могил бійців АТО на полі №76. Опісля люди запалюють лампадки, ставлять квіти. Чоловіки вистрілюють петардами, кричать: "Слава Україні!", "Героям слава!". Сергій Бабієнко стоїть осторонь.
"Теж міг тут лежать, але, видно, Богові ще на землі потрібний. Думаємо, що у країні біда через східняків. Уродів і у Львові вистачає. В кінці лютого могили Андрія Лозинського, Тараса Стельмаха та Льоні Луцика підпалили. Кажуть, що це випадок. Наче хтось лампадку запалив, вогонь на штучні квіти перекинувся. Та хто його знає", - в Бабієнка по щоці стікає сльоза.
На гробі Івана-Віталія Берези жінка з дівчиною-підлітком садять квіти. Це мама загиблого Ярослава Берези та молодша сестра Софія. Загинув у 2014 році біля Зеленопілля Луганської області.
"До сих пір не віриться. Коли подзвонили, я була як в тумані. Старша донька Христина поїхала на впізнання. Казала, що у моргу над неї ще й знущалися. Питали: "Може, це ваш черевик? Ні? То, може, це ваша рука?" Добре, що хоч сина поховали. В один день з ним хоронили хлопця, якого батьки більше року шукали. Оце найважче. Син мені двічі снився. Одразу після похорону казав, що вже прийшов додому. У другому сні просив, аби запалила свічку", - плаче Ярослава Береза.
"Та нас не залишили напризволяще. Місцевий депутат допоміг з приватизацією квартири, коли виникали проблеми. Тепер обіцяють пам'ятник поставити. З поліклініки дзвонили, казали, що для мене виділили путівку у санаторій. Не знаю, чи поїду. Наче й потрібно – нервова система геть розхиталася", - продовжує Ярослава Береза. Молиться на сусідній могилі, де лежить боєць Юрій Голуб. Теж загинув під Зеленопіллям. У нього залишилися незрячі батьки та брат-близнюк Тарас.
3 
1
Коментарі