Три причини відвідати заповідник "Качанівка"

6

 

Один з найкрасивіших заповідників в Україні, який варто відвідати у будь-яку пору року, розташований на території села Качанівка Ічнянського р-ну на Чернігівщині.
Унікальністю заповідника є те, що садиба Тарновських єдина в Україні, яка збереглась в комплексі.

Масштаб комплексу

Урочище Качанівка розкинулось на околиці села на нерівному ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам'ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, "руїнами", амфітеатром. Вода у ставках має незвичний зеленкуватий колір. Місцеві жителі розповідають, що в кожному дуже багато риби.

Заповідник створений у 1981 році на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках. Садиба була створена на місці хутора як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа П. О. Рум'янцева-Задунайського. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосципанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому.

Колись споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які загалом асоціювались з архітектурою Сходу. Другий поверх дерев'яний, фанерований цеглою. У інтер'єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Палац становить великий інтерес як пам'ятник садибно-палацового типу XIX століття у комплексі з ансамблем. Велику цінність мають інтер'єри, що збереглися.

 

За часів Тарновських палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд. Василь Тарновський (молодший) ще в студентські роки захоплювався колекціонуванням. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Багато речей було розкрадено з приходом більшовиків. Інша частина - в приватних та державних музеях.

 

Значні витрати на благодійництво й колекціонування, спосіб життя на широку ногу, заведений у Качанівці, поставили Тарновського-молодшого на межу банкрутства. У 1897-му, він був змушений продати садибу мільйонеру-цукрозаводчику Павлу Харитоненку.

 

Новий господар розгорнув у маєтку великі будівельні роботи. Перебудовою займався відомий німецький архітектор Карл Шольц. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з'явилися нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів; повністю змінилися інтер'єри, для виконання робіт запросили модного на той час московського живописця Авґуста Томашку. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садибу електрифікували й телефонізували.

Останніми господарями садиби протягом 1914—1918 років була старша донька "цукрового короля" Олена та її чоловік Михайло Олів. За їхніх часів садиба, як і раніше, процвітала. Тут містилися картинна галерея, велика бібліотека, шанувалися найкращі традиції минулого, гостювали цікаві люди. Але, культурне життя Качанівки поступово вмирало.

 

Пейзажний сад

Качанівський парк, площею 560 гектарів, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних садів в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. Тут збереглись паркові мости, "Гірки Кохання" і "Вірності, "романтичні руїни" на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетинають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.

Неподалік на пагорбі розташований павільйон Глінки збудований у 1830-х роках. Зазнав деяких змін в кінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджений, відновлений в 1947 році. Під павільйоном міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і внутрішньостінними сходами. Стан аварійний. За переказами, влітку 1838-го, композитор М. І. Глінка працював тут над оперою "Руслан і Людмила". Згодом, альтанку назвали на на його честь.

Природа
Багато митців та відомих людей знаходили своє творче натхнення, перебуваючи в Качанівці: Шевченко, Гоголь, Вовчок, Яворницький, Врубель, Рєпін та інші. Упродовж 1836—1838 років, у садибі проводив літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав найкращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород. Тарас Шевченко у травні 1843-го, під час своєї першої подорожі по Україні, їхав з Петербурга прямим призначенням у Качанівку, куди перед тим переслав одну з своїх найкращих картин — "Катерина". Вдруге Шевченко бував тут за кілька років до смерті. В садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музиками.

 

Найбільшої шкоди палацу завдала радянська влада. У 1918-му садибу націоналізували. У 1925—1933, в Качанівці діяла дитяча комуна ім. Воровського. Під час радянсько-німецької війни на території садиби перебували евакуаційні госпіталі, а в повоєнний час — шпиталь для одужуючих інвалідів. Згодом, до 1981 року, садибний комплекс використовували в оздоровчо-лікувальних цілях. Протягом тих десятиліть палацово-парковий ансамбль приходив у запустіння, руйнувався, втрачав свою колишню велич і красу.

У 1981-му, згідно з постановою ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 24 листопада 1981 року, Качанівку оголосили Державним історико-культурним заповідником, відтак її поступово відновлюють. В лютому 2001-го заповіднику надано статус "національного".

×