Фото: Ірина БАБЕНКО

"Коли почалася горбачовська перебудова, суспільство заговорило про голод 1932-1933 років. В рідному селі Заруддя Кременчуцького району люди плакали і казали: "А ми ж їх не поховали по-християнськи". Тому я стала записувати спогади очевидців. Це був океан емоцій і людських стаждань — вище ніж шекспірівські страсті", - сказала доктор історичних наук Ганна Капустян. 14 листопада у Полтаві презентувала книгу "Пам'ять 33-го кличе молодих: спогади свідків і слово історика". Видання складається зі спогадів свідків Голодомору та наукових розвідок Ганни Тимофіївни.

На зустріч із автором у Полтавській обласній бібліотеці імені Котляревського зібралися більше півсотні людей. Кілька чоловік прийшли із квітами.

"З початком індустріалізації радянська влада вирішила взяти гроші на заводи в селі. Люди зметикували і почалися повстання. У березні 1930 року по всьому Союзу було 1015 повстань. З них в Україні — 945. Саме тому розпочали "боротьбу" за Україну - знищили інтелігенцію, церкву, заможних людей. І ввели примусові хлібозаготівлі. У 1932 Косіор і Хатаєвич, які були неукраїнцями за походженням, в секретних шифровках повідомляли Сталіна про голод в Україні і просили допомоги. На що він відповів: "Ми розглядаємо питання про неможливість допомоги українцям, оскільки вони несправно виконують хлібозаготівлі. Можливо, це їх навчить виконувати плани із заготівлі хліба". У 1933-му Сталін виділив лише 30 тисяч пудів хліба для МТС (машино-тракторна станція —Gazeta.ua), не для людей. Бо треба було комусь орати", - продовжила Ганна Капустян.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конгрес США зробив перший крок до визнання Голодомору геноцидом

Серед спогадів очевидців Голодомору авторка навела приклад насміхання голодного селянина над "уповноваженим". Дід Яків, якого розкуркулили, але не вигнали з села, стояв під дощем в той час, як колгоспники отримували суп. Із ним заговорив "активіст":
"Что, кушать хочєшь?". "Ні, я поснідав варениками", - відповів селянин. На питання, де їх взяв, сказав, що жінка назбирала на городі. "Ну ти сматрі — как ето варєнікі растут на огородє?", - здивувася уповноважений.

Також Ганна Катустян зібрала зразки фольклору, створеного під час Голодомору:

"Ходю, блукаю, созу шукаю.
Созу не знайду — на ковбаси піду"

"Папа в созі, мама в созі.
А я сиджу на порозі.
Пузо голе, штани в клєтку -
Виконую пятілєтку"

"Коли збирала спогади, люди реагували по-різному. Хтось міг боятися і нічого не казати. А багато свідків заповідали написати, передати іншим ці історії. Так вчиняли в основному освічені люди, які просили, як історика, довести справу до кінця", - зазначила Ганна Капустян.

"Ця праця варта багатьох компліментів. Досліднику, який відкриває такі сторінки історії, працювати важко. Коли розумієш, що все не так, як нас навчали ще кілька десятиліть тому, — йдуть мурашки. Книга Ганни Тимофіївни затребувана і корисна", - сказала Людмила Бабенко, відвідувачка презентації та колега авторки.

×