Як цивільні провели день у бригаді десантників

28

Фото: Валерій Шмаков

До Дня Збройних сил України військові організували акцію "Один день в армії". Зацікавлені життям армії та ті, хто бажають вступити до лав Збройних сил України, мали змогу прожити день, як солдати, у Львівській 80-й десантно-штурмовій бригаді. Натомість учасники придбати подарунки дітям загиблих воїнів у війні на Донбасі.

О 7:30 біля КПП 80-ї десантно-штурмової бригади у Львові на вул. Стрийській зібралось 12 осіб. Серед них 5 жінок. Чекають командира частини Володимира Шворака.

"У нашій частині є військові, які віддали своє життя за нашу безпеку, захищаючи державу. Але цією справою ми зможемо підтримати дітей військовослужбовців та підготувати для них подарунки до Дня Святого Миколая. Хтось із вас вперше побачить, як це - жити в армії. Сподіваюсь, проведете день із користю, продуктивно", - каже полковник Шворак.

Розставляє новоприбулих в колону у два ряди. Веде до пам'ятника військовим, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Чоловіки знімають головні убори та стають на праве коліно. Жінки – схиляють голову. Хвилину мовчать. Тоді йдуть на речовий склад отримувати форму.

"Про акцію дізналися із Facebook. Захотіла відчути себе військовою, зрозуміти, як це служити в армії, - каже 19-річна Ірина Яким, одягаючи бронежилет. Вона зі Львова. Працює журналістом. - У формі тепло. З бронежилетом теж окей. Ніби габаритний зимовий одяг. От каска важка трохи".

Учасникам акції видають шкарпетки та берці, куртку, каску, бронежилет. Без захисних пластин, щоб було легше. Переодягаються у роздягальні на речовому складі. Спочатку жінки, тоді чоловіки. Свої речі пакуємо у целофановий пакет та заклеюємо скотчем. Підписуємо маркером та здаємо завідувачу складу.

Прошу, аби мені теж дали поміряти каску і бронежилет. Але із пластинами. За кілька хвилин його виносять та допомагають одягнути. Вагою приблизно до 15-20 кг. Ходити із ним не важко. Трохи сковує рухи. А от каска справді незручна. За 15 хв. прошу зняти. Починає боліти спина.

"Курсанти, швидше! – строго каже лейтенант Іван Вернигора. Сьогодні він відповідає за "новобранців". Стоїть біля виходу зі складу, допомагає одягти бронежилет та закріпити каску. – Получаєм форму, бігом переодягаємось. Хто ще не вдівся? У кого немає броніка? Ще не навчені скоро переодягатись. Наші солдати, раз-два і готові".

"Чому всі такі сумні? Усміхайтесь", – каже хтось із курсантів.

"Вони не мусять усміхатись. Їм за це не платять", - сміється Вернигора.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Годину переконував росіянина здатися. Він попросив вистрелити йому в голову" - розвідник

 

Переодягнені у форму учасники стають у дві колони біля складу. Лейтенант Вернигора вчить виконувати накази: "Струнко!", "Кругом!", "Кроком руш!", "Рівняйсь!"

"Курсанти, вільно! – дає команду. – Моя служба почалась у 2003-му солдатом у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Нині вже лейтенант, офіцер Збройних сил. Якщо не піду на пенсію, стану старшим лейтенантом. Із 2014-го воював у Слов'янську. Там поранили. Отримав орден "За мужність". Продовжив службу. Хочу рости та розвиватись далі. Зараз буду із усіма вами знайомитись, але перед тим хочу сказати, що усі ми із вами українці. Маємо цим гордитись. І пам'ятати, що наш загарбник на Донбасі – Російська Федерація.

"Струнко!", - дає команду.

Курсанти стають рівно, дивляться на лейтинанта.

"Що перевіряє старшина у першу чергу?", – запитує.

"Форму, чи правильно одягнений бронежилет", - каже один із курсантів.

"Не правильно, - відповідає Вернигора. – Перевіряє особовий склад. А тоді зовнішній вигляд і наявність документів. Бо, як старшина може перевірити зовнішній вигляд, якщо товариша-курсанта немає?"

По черзі підходить до кожного учасника, знайомиться. Веде усіх на заняття з медичної підготовки.

Біля казарм, у парковій зоні вже чекає майор медичної підготовки Тетяна Біляєва. Поруч двоє солдаток у формі. Допомагають проводити заняття.

"Сьогодні покажу, як працюємо у червоній, жовтій та зеленій зонах бойових дій із пораненими солдатами. Червона зона – місце, де ведуться активні бойові дії, жовта – де все ще можлива вогнева атака, зелена – безпечна", - каже майор.

Дає команду "Контакт!". Помічниці падають на землю та плазуюють до "пораненого" солдата, який лежить у парковій зоні на землі на спині. Одна із солдаток ховається за деревом, автомат тримає на поготові. Це прикриття, пояснює Біляєва.

Друга доповзає до "пораненого". Перевіряє, чи немає у нього травм. Одну знаходить на правій руці, другу на лівій нозі та відкритий перелом на правій. Рани – силіконові макети, які почепили на солдата. Накладає джгут на кілька сантиметрів вище ран. Перевіряє, чи туго вони накладені. Перевертає солдата на живіт, та прикриваючись ним намагається відтягнути у "жовту зону".

"Медику потрібно прикриватись, бо якщо його ранять – допомогти нікому", - пояснює майор.

 

У "жовтій зоні" ще раз перевіряють "пораненого" солдата. Тоді "тампонують" відкриті рани, накладають шини на переломи, кладуть на носилки та переносять у "зелену зону". Курсанти починають працювати в парах, виконують завдання майора медичної підготовки.

Після цього проходять вишкіл із тактичної підготовки, із захисту від зброї масового ураження, вчаться одягати протигази, займаються стрільбою та приступають до повітрянодесантної підготовки.

"Парашут складається із камери стабілізуючої системи, камери основного парашута, самого парашута із куполом та стропами, підвісної системи із ранцем, двоконусного замка, ланки ручного розкриття та запасного парашута. Є також страхуючий прилад, який автоматично висмикує кільце, якщо цього не вдалось зробити солдату, - розповідає підполковник Олег Андрієнко. – Загальна площа парашута 83 квадратні метри. Діаметр 10,4 метра. Звісно, на практиці бувають різні випадки. Коли парашут не розкривається чи стропи заплутуються. Тоді солдат може їх перерізати. Але лише 4 штуки із 27. Або спрацює запасний парашут. Щоб видьорнути кільце, солдату потрібно докласти силу еквівалентну 16 кілограмам. Тому каші треба їсти багато".

Максимальна висота, із якої десантники виконують стрибки – 4 тис. м. Мінімальна – 200 м. Стрибають із зброєю та спорядженням, або без них. Максимальна вага, яку витримує парашут – 150 кг. До 35 років, щорічно, десантник має виконати 5 стрибків. Після 35 – менше.

"Коли десантник стрибає вперше – він не розуміє, що відбувається. Його "викидують" із літака, а далі стається все "на автоматі". Найстрашніший – другий стрибок. Тоді солдати вже усвідомлюють, що їх чекає. Потім – звикають", - каже підполковник Андрієнко.

Показує ємкості, у яких скидають вантажі: ранець, бочку для пального, великий ранець. Пропонує курсантам одягнути муляжі парашутів та приступати до практичних занять – смуги перешкод із стрибками на автомобільні шини, аби підготувати ноги для стрибків.

Частина учасників прогинаються під вагою муляжів. Деякі не справляються із смугою перешкод та просять зняти муляж. Але "покататись" на тренувальному апараті для приземлення та "повисіти" на стропах не відмовляється ніхто.

 

"Друзі скинули посилання на новину, де йшлось про акцію. Захотіла себе випробувати. Нині вранці приїхала потягом", - 22-річна Юля Потапенко з Києва знімає муляж парашута. У столиці працює помічником архітектора.

"Не можу сказати, що я не втомлена, але покататись на тренажері для приземлення хочу ще, - сміється. – Такі акції потрібні. Цивільні можуть ознайомитись із життям в армії, можливо хтось знайде у цьому своє призначення. Але скажу чесно – стрибати із вантажем дуже важко, хоч круто!"

"Ага, заради цього можна було терпіти холод, голод, усе навчання. Емоції не передати", - додає ще один учасник акції, повненький чоловік із фотокамерою. Кожне нове завдання він фотографує, вивчає реманент та спілкується із військовими.

Курсанти, здавши "парашути", йдуть в їдальню. Їх годують гороховим супом-пюре, макаронами із м'ясною підливою, салатом з яєць та грибів, бутербродами з маслом, сиром та ковбасою, чаєм та вафлями на десерт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зміна військових звань - лакмусовий папірець для виявлення латентної російської аґентури у лавах ЗСУ - військовий експерт

"Ідея зробити таку акцію прийшла спонтанно. Думали, як потішити дітей наших загиблих солдатів. Фінансів на це не було багато. Запропонували охочим відчути себе солдатом - вирішили не просто влаштувати день відкритих дверей, а дати можливість пожити життям військових. А учасники купили дітям подарунки", - розповідає організаторка капітан Сніжана Стеценко,

Вона офіцер відділення морально-психологічного забезпечення. Каже, що командування у частині прогресивне, тому підтримали ідею. Сподівається, її підхоплять і інші частини в Україні.

"Акція за кілька днів стала цікавою для львів'ян, але ми взяли лише 12 учасників. Цьогоріч пробуємо, подивимось, де треба допрацювати, відкорегуємо графік і будемо проводити її частіше та для більшої кількості охочих. Подарунки дітям вручатимемо 19 грудня, на Святого Миколая. Також у цей день відзначатимемо 40 років частини".

Запитую, скільки часу організовували акцію.

"Якщо скажу, що 4 дні, повірите?" - відповідає з усмішкою.

×